Всім відоме велике і гарне село Гаврилівка, що розкинулось в мальовничій міцевості, і живуть тут працьовиті та завзяті люди. Одним з таких мені недавно пощастило познайомитись.... Він ніколи не прагнув кар’єрних злетів і не навчився говорити напівправду. Тому йому, Олександру Гречаному, і не довелося побувати в ролі невдахи. Знайомство з ним склало враження, що він приречений бути переможцем. І ось чому.
Олександр Дмитрович і його дружина Валентина Іванівна – ветлікарі. Працювали у відомому на всю Європу місцевому птахівничому підприємстві «АгроМарс». Коли з керівництвом об’єднання не зійшлися в думках щодо організації виробничого процесу, розрахувалися і, як в таких випадках кажуть, пішли шукати ліпшого хліба. Потрібно зазначити, що сім’я Гречаних роботи ніколи не боялася, бо виросла в селі у хліборобських родинах.
Уже давно підмічено, що завзятим і настирливим обов’язково таланить. Якось у справах Олександр Дмитрович побував у Гостомелі. Випадково на очі потрапило оголошення, у якому повідомлялося, що місцевий житель продає свою невеличку перепелину ферму. Цікавість взяла гору, і гаврилівчанин подався знайомитись з екзотичною для наших країв фермою.
Господарю перепілок невідкладно були потрібні гроші. От і вимушений був їх продавати. Та й ціну правив за екзотичну птицю не позахмарну. Поторгувавшись, зійшлись на ціні, яка цілком влаштовувала і продавця, і покупця. Відтак - вдарили по руках. Тож несподівано для себе Олександр Дмитрович став власником невеличкої перепелиної ферми, яка ледве нараховувала 150 голів милих перистих пташок.
Дружина зустріла новину чоловіка дуже вороже.
- Ти ж знаєш,- казала вона,- які ці птахи делікатні, пропадуть у нас усі до єдиної.
- А ми з тобою ветлікарі, тож не дамо цьому статися,- переконливо у відповідь мовив чоловік.
- А де ти цю ферму розмістиш?- не вгавала Валентина.
- До вечора обладнаю для них куточок у хліві.
З часом подружжя стало єдиним у поглядах на розведення перепелів. Вивчили попит на яйця і м’ясо цього дивовижного птаха. Ще б пак, всі ми хочемо нині дотримуватися здорового способу життя, приділяючи особливу увагу продуктам споживання. Зрозуміло, що ці продукти повинні бути не лише екочистими, а й корисними і смачними. А продукція перепелиної ферми якраз і відповідає цим критеріям. Адже для годівлі своїх перепелів Гречані використовують тільки чисті високоякісні і збалансовані корми, для напування – фільтровану воду. Це підтверджено лабораторними дослідженнями і ветеринарними сертифікатами.
- Ми робимо все можливе і неможливе,- каже Олександр Гречаний,- щоб перепелині яйця з нашої ферми були доступні по ціні широкому колу споживачів. Було б добре, якби делікатесні яйця і м’ясо цієї птиці включали в раціон школярів. Вони дуже цілющі при лікуванні багатьох хвороб. Одне перепелине яйце у п’ять разів цінніше, аніж куряче чи будь-яке інше. Уявіть собі, що перепелині яйця в холодильнику можуть зберігатися понад півроку.
Тож проблем із збутом продукції сімейної ферми у Гречаних немає. Ферма прибуткова. Як мовиться, ця сім’я має хліб і до хліба. А ще має можливість успішно оплачувати навчання сина Ігоря в Національній акадамії біоресурсів.
Якщо у читачів виникне враження, що це легке джерело збагачення, то я розчарую: робота на такій фермі копітка і важка. Ця сім’я вже давно не має ні святкових, ні вихідних, ні прохідних днів.
Побувавши на сімейній перепелиній фермі Гречаних, можу з усією відповідальністю сказати, що це - цивілізоване європейське господарство, і тут є на що подивитись. Нині в мене немає сумніву: підприємець-одноосібник - це не утопія. Живим прикладом цьому є гаврилівські фермери. А щоб вони успішно розвивалися, небагато й треба: державні установи не повинні заважати.
