Туризм: Наздогнати літо

Пожовкле листя на деревах, яке здіймають пориви вітру і відносять у далечінь, промовисто сповіщає про швидкий прихід зими. І, здавалося, відійшов у минуле «теплий» відпочинок з усіма його сміливими вчинками. Але приємні спогади залишаються у серцях не зважаючи ні нащо.
У другій половині серпня бучанські туристи (школа №4) спланували двотижневу поїздку у Карпати, щоб піднятися на шість «двотисячників» (вершини, більші за 2 км у висоту). Сходження присвятили Дню Бучі, яке відзначали на початку вересня.

А що з того вийшло – розповіли читачам «БН», намагаючись у такий спосіб наздогнати літо…
А було ось як. Загалом перед учасниками турпоходу стояло завдання пройти Мармороський (на кордоні з Румунією) та Чорногорський хребет. Тож, приїхали у село Ділове, Закарпатської області, отримали у прикордонників перепустку і вийшли на свій маршрут.
Мармороські гори – вершина, яка стоїть окремо від інших і виглядає дуже велично, красиво. Вона більш кам’яниста, гостріша, але має свою силу. Для туристів Мармароси вважаються тяжкими, бо на них довго сходити та важко адаптуватися. Тому через невеликі відстані група ставала на перепочинок. Піднятися на самісіньку вершину гір вдалося лише на третій день шляху. Неймовірний пейзаж затамовував подих: красива природа, а сонце, яке заходило, раптом опинялося «під ногами» подорожніх, як і «золоті» хмари…

Але перше із завдань виконали, тому фізична втома змінилася приємним відчуттям задоволення. Та стрілки годинника «наказували» рухатися – часу обмаль. Тож трохи перевівши подих, рушили далі. Три дні переходили до нашого, Чорногорського хребта. Мандрівники зробили закупки в одному з прикордонних селищ – придбали хліб і шоколад, а також смачну армійську тушонку. Харчувалися добре: гречка, рис, мед, перекуси, трав’яні чаї. Скрізь росте повно чорниці, інших смачних ягід – наїлися до схочу. На харчах не економили, бо потрібно було берегти сили.

Зрештою дісталися до полонини Веснярка: там нарешті з’явився зв’язок і всі зателефонували додому, «відзвітували», що все гаразд.
Взагалі, Карпати сповнені цікавих несподіванок. Маленькі дерев’яні хатинки, підбиті соломою, старі меблі – там все дуже просто і самобутньо.
Тут можливо все: навіть те, що на перший погляд здається нереальним. Ідеш собі і раптом на шляху, у горах – лежать великі годовані свині і гріються на сонці. Проходиш ще декілька метрів – і от перед тобою «виростає» сироварня, де готують традиційні українські сири. Звісно, бучанці не проґавили можливості потрапити туди, щоб збагнути тонкощі процесу. Сформовані головки частково кладуть над багаттям зверху на даху – на дошках, і вони проходять процес копчення від чотирьох днів до тижня. По вигляду складно здогадатися, що це не хліб, а будз – копчений гуцульський сир. Тож, кілограмчик запашного сиру навіть прикупили із собою.

В окремих північних місцевостях, куди гірше досягає сонце, у розпал літа бачили лід.
Але найбільше врізалася у пам’ять така картина: серед підніжжя гір п’ять величезних джипів влаштували перегони. Як з’ясувалося потім, то були чехи, які тренувалися для ралі, що мало проходити в Сахарі.
У горах багато капличок – люди там напрочуд релігійні, поважають старших.
Швидко минав час. Тяжкі переправи змінювалися привалами. Одного разу було вирішено заночувати на другому «двотисячнику» - горі Піп Іван (2028 м. н.р.м., у колишній покинутій обсерваторії. Там зустріли схід і захід сонця. «Романтика» скінчилася о 5 годині ранку, коли був даний заклик – «підйом!». Туристи швидко зібрали речі, поснідали і протягом дня встигли пройти ще дві вершини.

Маршрут пролягав через гірське озеро Марічейка, яке знаходиться на висоті 1600 метрів. Його назва пов’язана з красивою легендою. Минули озера Бербенеску, Несамовите. Не купалися – не наважилися, бо вода виявилася крижаною.
Але були й такі дні, коли на заваді ставала негода. Останній двотисячник – вершина Петрас, «дався» непросто: йшов дощ, спустився густий туман. Лягати спати мокрими аж ніяк не хотілося. Знаючи, що за вершиною є полонина Менчу, вирішили на ній заночувати. До речі, у радянські часи там була військова база, а зараз біостаціонар для Львівських студентів. Крім того, колись тут варили бринзу, яку свого часу постачали на стіл у Кремль.
Були й кумедні випадки. Неподалік від привалу паслося стадо коней. «Ми потомилися, полягали відпочити і позасинали. Відчуваю, що щось не так, хтось в плече штовхає. Розплющую очі і бачу, що на мене з цікавістю дивляться конячі очі. Загалом тваринки були налаштовані мирно, але через свою природну незграбність оступилися і «приговорили» мобільний телефон.


Виявляється, поки ми спали, одна туристка пішла погодувати конячку, яка їй сподобалася. І та, щоб віддячити, ввічливо завітала в гості зі всіма своїми друзями», - розповідає учасник походу Дмитро Сукальський.
По дорозі зустрічали й інших туристів, зокрема білорусів – їхня група складалася переважно з дівчат. На питання, чи встигають вони йти за графіком, ті відповіли: «Ні, бо вчора голови помили, довго чекали поки висохнуть!»… Пересікалися з німцями, монголами, поляками і навіть китайцями.
Під час останнього дня маршруту спустилися у село, в якому влаштували дньовку і набиралися сил, приводили себе і речі в порядок. Привал влаштували біля річки Тиси, тому насолоджувалися природнім релаксом. А на місцевій пилорамі взяли дрова для багаття. Як завжди, змайстрували похідську баню і вимилися, щоб приїхати чистими і відпочившими. Адже наступного ранку вже повинні були від’їжджати із села Квасів до Івана-Франківська, а потім – додому.


«Гори, як гарний психолог: вони допомагають позбутися проблем, забути про них. Натомість розумієш, які справжні цінності в житті. Це – спокій, тиша і розуміння себе», - каже Сергій Савостін.
А ще наші туристи востаннє набиралися тієї неймовірної енергії, краси і відчуття, які можуть дати лише величні гори.

Адже що таке гори?
Це величезна невідома планет. І скільки ти раз на ній не побував це завжди буде уперше.
Це стук твого серця на вершині який ударяючись об скелі естафета розносить на сотні метрів удалину. Це твій крик відчаю потонувши всього в півметра від тебе, в гуркоті ураганного вітру. Це неймовірне бажання - жити!

Які бувають гори?
Бувають на стільки високі що перетворюються на дно неба. Але стоячи на цьому дні розумієш що ти вище за усіх і під тобою весь світ.

P.S.
Туристична команда висловлює подяку депутатському корпусу Бучанської міської ради, який допоміг в організації даної поїздки.
Насамперед, це – Олег Гайдай, Анатолій Бєлоруков, Віталій Косенко, Ірина Корольова, Роман Янковий, Віталій Толочин, Євген Олексієнко, Музафар Османов, Олег Паламарчук.
3 -2

газета: "Бучанські новини" №43 від 1 листопада 2013 року
Коментарів: 1
Додати коментар
Інформація
Коментувати статті на сайті можливе лише впродовж 370 днів з дня публікування.
nesterenkovtja



0