- Вікторе Михайловичу, віднедавна ви виконуєте обов’язки голови Київської обласної державної адміністрації. Тож давайте познайомимося, як то кажуть, ближче. Розкажіть, бодай коротко, про свій життєвий шлях…
- Я народився 8 вересня 1957 року, це сьогодні закордонна держава, в Молдові. В роки війни, там в Молдові, поранили мого діда. Йому надзвичайно сподобалося там, отож, забрав родину з Херсонщини, і оселився в Лазовському районі, в селі Нова Синжерея, що біля міста Бельци. Тут, в Новій Синжереї, моя мама познайомилась з батьком. Вони побралися, і згодом народився я.
В Бельцах я закінчив професійно-технічне училище. В 1975 році пішов на виробництво: працював токарем на цукровому комбінаті. Прослужив два роки в армії, після чого вступив до Київського зенітно-ракетного інженерного училища. Але стати військовим мені не судилося. Справа в тому, що я займався кінним спортом, і якось на тренуванні отримав травму. Через неї мене з п’ятого курсу училища було відправлено на цивільне життя. Обмізкувавши ситуацію, я вирішив отримати спеціальність економіста. Вступив на навчання до Київського інституту народного господарства імені Д.Коротченка (тепер - Київський національний економічний університет).
![]()
Навчався я на вечірньому відділенні. А паралельно працював в системі Міністерства будівництва важкої індустрії, а потім, після реорганізації цього міністерства, в апараті Міністерства будівництва на різних посадах. Починав свою трудову діяльність з інженера, а в 1989 році вже був, перед обранням мене заступником голови райвиконкому, Директором центрального бюро науково-технічної інформації Міністерства будівництва України. З 1989 року – заступник голови виконкому, заступник представника президента, працював першим заступником голови адміністрації, заступником голови ради, знову заступником голови адміністрації в Шевченківському та Радянському районах міста Києва. З квітня 2005 року очолював Головне управління житлового господарства Київської міської державної адміністрації. І вже три останні роки – перший заступник голови Київської обласної державної адміністрації…
- Тобто, можна сказати, що ви пройшли всі щаблі влади і знаєте управлінську систему досконало?
- Майже так…
- Вікторе Михайловичу, Київська область дуже важлива область. Вона - центральна, столична і таке інше… Які, на ваш погляд, основні напрямки розвитку Київщини?
- Ми, влада, повинні надавати стовідсоткову допомогу тому бізнесу, який працює на терені відповідного регіону. В тому числі і на Київщині. Повинна працювати і розвиватися промисловість, сільське господарство, транспорт… І, звичайно, має поліпшуватися соціально-культурний напрямок регіону – школи, медичні і культурні заклади тощо. Над вирішенням цих завдвнь ми постійно працюємо. У нас для цього розроблені відповідні програми, які ми затвердили на сесіях обласної ради. І ми в умовах фінансової кризи, попри усе, намагаємося виконувати ці програми. Є окремі напрямки, які ми виконуємо більше ніж на сто відсотків, а є напрямки на які, на жаль, не вистачає матеріальних ресурсів.
Якщо взяти загалом, то доходна частина бюджету Київщини складає 1,9 млрд. грн. А наші підприємці заробляють десь більше 4 млрд. грн. Я до чого веду: органи територіальних громад, сіл, селищ, малих міст повинні отримувати більший відсоток від сплати податків місцевими підприємствами для того, щоб ми мали змогу надавати відповідні послуги населенню щодо створення високих рівнів життя. Тобто, я вважаю, що повинні бути відповідні стандарти, нижче яких ми не маємо права опускатись…
- Тож давайте конкретизуємо. Які пріоритетні, чергові завдання стоять перед нашою областю?
- І в області, і в державі, і в світі в цілому чимало робиться для того, щоб подолати економічну кризу, яка раптово опустилась на земну кулю. Тому ми також розробили певні антикризові заходи. В першу чергу, це те, що ми намагаємось підтримати будь-який вид підприємницької діяльності, нові бізнесові проекти, які створюються на терені Київщини. Основний напрямок – розвиток промисловості. Хоча, відверто скажу, нам не все вдається зробити. На цьому напрямку є і досягнення, і негаразди. Продукція, яка виробляється нашими підприємствами, несвоєчасно продається, нею завалені склади, а ціни, за якими пропонують виробникам викупити їхні товари, складає сорок-п'ятдесят відсотків від собівартості. Це щодо промисловості.
Другий напрямок, яким ми опікуємося – сільське господарство. Минулий рік ми завершили непогано – приріст у виробництві сільгосппродукції був на 5,9 відсотків більшим, ніж у 2007 році. І це майже по всім напрямкам сільськогосподарського виробництва. В цьому році, як кажуть, тримаємося, але за п’ять минулих місяців у нас спад по поголів’ю великої рогатої худоби - майже на 30 тисяч голів. Але поступово ситуація вирівнюється. На сьогодні сільськогосподарські господарства придбали 2,5 тис. голів великої рогатої худоби. Нами розроблена відповідна програма – надаємо субвенції тим господарства, які займаються збільшенням поголів’я. Над цими питанням ми будемо працювати і надалі.
Я можу, як позитив, сказати про те, що Київщина по надоям молока займає майже перше місце ві Україні. У нас в області є надзвичайно успішні господарства, в яких надої молока перевищують середнє статистичне по області десь в три і більше рази. Крім того, ми в минулому році гарно підготувалися, і вже цього року засіяли до п’яти відсотків більше ланів, ніж у минулому. Сільгоспвиробники відчули що є потреба у їхній продукції, і вони почали працювати, якщо хочете, натхненніше. Зараз в області зменшилась кількість площ, які не обробляються і заростають бур’янами. Тобто, ми активно і на цьому напрямку працюємо…
- Тобто, існує тенденція на покращення ситуації…
- Саме так. Ще хочу зазначити, що у нас в області активно сіють культури, з яких виробляють альтернативне паливо. Я маю на увазі біопаливо і інші види палива. У нас є господарства, які на власній території використовують біопаливо, біогаз тощо. В цьому році, з метою зменшення витрат на енергозабезпечення об’єктів соціальної сфери, ми відпрацювали програму та провели аудит кожного такого об’єкту: шкіл, фельдшерсько-акушерських пунктів, лікарень … І зараз завершуємо узагальнення, аналіз цих матеріалів. Я думаю, що буде прийнято відповідне рішення облдержадміністрації, і воно буде закріплено рішенням сесії облради.
За останні три роки в області на об’єктах соціальної сфери поміняли більше 80 котлів на більш економічні. З більш високим коефіцієнтом корисної дії. Над питанням енергоефективності, енергозбереженням ми також активно працюємо. І в нас вже є різноманітні види котлів, які працюють у наших закладах, і які використовують різні види палива.
Також велику увагу ми приділяємо газифікації населених пунктів області. Три роки тому на Київщині було біля 280 негазифікованих населених пунктів. За ці три роки нам вдалося газифікувати більше 100 із них. На сьогоднішній день в цілому ряді сіл і селищ проводяться роботи по газифікації. І зараз, не зважаючи на кризу, ми намагаємося завершити, хоча б, ті об’єкти, до яких вже протягнуті відвідні газопроводи з блакитним паливом…
- До речі, у нас в Бучі є підприємство, яке теж виробляє котли для альтернативного палива. Я розмовляв з директором ВАТ «Південтеплоенергомонтаж» Олександром Суліменком, який жалівся, що дуже важко продаються його вироби…
- Дійсно, і в Бучі, і в Білій Церкві активно працюють підприємства, які виготовляють котли для альтернативного опалення. Ми повинні думати про економію, і про енергоефективність. Це – наше майбутнє. Тому що природні ресурси, на жаль, обмежені. А що стосується конкретно Бучі, то мені подобається той досвід, який має підприємство МПП «Рада», що займається вивезенням і утилізацією твердих побутових відходів. Ми вже не раз звертали увагу районних керівників на те, щоб вони переймали досвід і брали приклад з цього підприємства. Тим паче, що МПП «Рада» готове розширити діапазон своїх дій з тим, щоб надавати послуги і іншим населеним пунктам області.
Потрібно відверто сказати, що у нас, на превеликий жаль, дуже багато засмічених лісових масивів та лісопосадок. Це - наша невихованість і некультурність. Ми не добилися того, щоб населення було на сто відсотків освічене в питаннях поводження в громадських місцях, в питаннях поведінки, в тому, що це просто некрасиво - кидати навкруг себе сміття. І цим повинні займатися, в першу чергу, батьки. Це повинно закладатися від дня народження. Щоб дитинка розуміла, що так вчиняти – гріх. За кордоном питанням виховання, прищепленням навичок співжиття в суспільстві опікуються багато десятків років. Там зовсім інший менталітет. Хоча ми з вами були за кордоном, і бачили, що і там після проведення різноманітних свят сміття на вулицях теж вистачає. Але у них є сучасна техніка і вони своєчасно прибирають за собою. Таким чином у них набагато чистіше і красивіше…
- Логічно буде, якщо ми торкнемося питання функціонування закладів освіти. Особливо освіти «сільської»…
- У нас є програми щодо вдосконалення і оптимізації мережі закладів освіти і охорони здоров’я. Ці програми були репрезентовані на рівні керівництва держави, на різноманітних семінарах. Зараз в сільських школах буває, що навчається лише 30 учнів… Та й не в усіх селах є в наявності ті школи… А хочеться, щоб була школа в кожному, навіть невеличкому населеному пункті, і вчилося там, принаймні, 200 діточок. Зараз в області 755 шкіл. Мені дуже хочеться, щоб у всіх школах були створені відповідні умови.
Я, окрім іншого, є ще й головою Ради по правовій освіті населення. Ми намагаємось, особливо, коли питання пов’язані зі школою або з виробництвом, не проводити свої засідання кулуарно, в приміщенні обласної ради або облдержадміністрації, а ми проводимо заходи безпосередньо на об’єкті. В минулому році ми провели у ваших сусідів, у селищі Немішаєво, семінар, або виїзну нараду, назвіть як хочете, нашої Ради. Я отримав величезне задоволення від того, яким чином в школі № 1 цього селища готують дітей до засвоєння юридичних знань. Я був вражений... В контексті юридичних трактатів або догматів, діти влаштували нам невеличкий спектакль. І це було так незвично…
Я був цього року на Святі Останнього дзвоника в селі Новосілки Макарівського району. Вчителі, які там працюють - вони просто фанати, самовіддані люди своєї справи. У них там в невеличкій кімнаті створений музей села. Зібрані історичні матеріали, довідки, які розповідають про розвиток села від дня заснування і до сьогодення. Крім того, чудову пам'ять про себе залишають випускники цієї школи. Вони мають вже традицію дарувати рідній школі якусь картину, і, таким чином, склалася ціла художня галерея. В цій школі надзвичайно розвинений мистецько-спортивний напрямок. Вони мають хор, танцювальний колектив. Займають перші місця в області, їздять за кордон, представляючи нашу державу, нашу культуру, наші традиції…
Повертаючись до вашого питання, скажу, що за минулий рік ми ввели в експлуатацію п’ять шкіл і дитячих садочків. Вже в цьому році ввели в експлуатацію два дитсадка і будемо намагатися відкрити три нові школи.
![]()
- Я слухаю вас, і думаю про те, що український народ - непереможний. Попри всі негаразди ми намагаємось щось зробити… До речі. Це стосується і Євро-2012…
- Дійсно, Київщина, географічно так розташована, що її не оминеш. Тому ми маємо представити Київщину перед гостями Євро-2012 в охайному вигляді. Гарно підготовленому для зустрічі гостей регіоні. По програмі, затвердженій урядом, Київщина має підготувати п’ять футбольних полів, на яких буде проводитися тренування національних збірних команд, які будуть грати на терені нашої держави. Ми - столичний регіон, тож у нас є зобов’язання щодо розміщення зарубіжних вболівальників в готелях, пансіонатах, на туристичних базах. Туристи, які мають до нас приїхати, мають також ознайомитись з нашою державою. І ми досить активно також займаємось питаннями розміщення вболівальників. Я якраз сьогодні буду проводити чергову нараду з керівниками тих міст, в яких будуть розміщені футбольні команди і з керівниками футбольних організацій різних рангів…
- В тому числі буде присутнє і керівництво Бучі...
- Звичайно. Хочу сказати, що якщо будуть прийняті відповідні рішення і всі питання узгоджені, то в селі Гореничі Києво-Святошинського району буде будуватися величезна спортивно-тренувальна база, де буде 12 футбольних полів, величезні готелі і таке інше. Це – наша перспектива.
Ще повернуся до питання розміщення вболівальників. Зараз ми його відпрацювали майже з кожним населеним пунктом. Особливо з тими, де є невеличкі готелі, з організаціями, де є так звані кімнати приїжджих. Також підключили керівників санаторіїв, баз відпочинку. Порахували: в межах 5-6 тисяч можемо розмістити в стокілометровій, прилеглій до міста Києва, території. Це вимога УЄФА. В цю програму включені великі інвестиційні проекти.
Звичайно, що криза трохи призупинила рух в напрямку розвитку Київщини в питаннях підготовки до Євро-2012. Але я, спілкуючись із керівниками структур, які мають бажання забезпечити гідне проведення футбольного турніру в межах Київщини, зрозумів, що вони досить активно налаштатовані на співпрацю в питанні організації чемпіонату континенту. Я можу назвати 2-3 десятки таких підприємців, які хочуть гідно представити нашу область.
У нас в селі Гавронщина Макарівського району іде будівництво двох великих полів для гри у гольф з різноманітною інфраструктурою: ресторани, готелі, в яких зможуть розміститися біля 1000 чоловік. Ще один гольф-клуб будується в межах сіл Копилів та Мотижин того ж Макарівського району.
Ми також активно займаємось і туристичними маршрутами області з тим, щоб познайомити вболівальників з нашою домівкою.
- Але все це має бути з’єднано кровоносними судинами - дорогами…
- Для вирішення цього питання створена робоча група. Очолюють її дві співголови – голова обласної держадміністрації і голова облради. У нас є, ми називаємо його виконком, в якому працюють фахівці. Вони займаються кожним окремим напрямком. В тому числі і автомобільними дорогами. Буча відчула, що в минулому і позаминулому роках були виконані серйозні роботи по капітальному ремонту – реконструкція, облаштування траси, яка йде через ваше місто. Якщо казати конкретно, то і бучанській, і обласній раді потрібно відпрацювати питання щодо об’їзду довкола Бучі. Тому що транспортна пропускна спроможність через Бучу дуже низька. Це – по-перше. По-друге, Буча завжди була курортним містечком, хоча в останні роки йде активна багатоповерхова забудова, тому потрібно працювати над проектом об’їзного шляху. Щоб магістраль не пересікала Бучу. Шукаємо варіанти для того, щоб це питання вирішити…
Що стосується інших автошляхів, то Одеська траса вже має високу пропускну спроможність. В цьому році є затверджені проектні рішення і закріплене фінансування на приведення в належний стан траси Київ-Харків. В цьому плані все також відпрацьовано. Автотраси державного значення будуть підготовлені.
Активно ведеться робота по підготовці до виконання будівельно-монтажних робіт на новій кільцевій дорозі навколо Києва. Вона буде мати протяжність 213 кілометрів. Вже є проект Постанови Кабміну про передання цієї дороги в концесію. Тобто, в будівництві вказаної траси будуть брати участь не тільки державні кошти, але і кошти інвесторів. Також ця траса зніме величезну напругу транспортних потоків навколо столиці. В тому числі і навколо Бучі.
Але у нас дуже велика проблема з комунальними дорогами. Щорічно виділяється 70-100 млн. грн. для того, щоб привезти їх в належний стан. Але це лише 6-7 частина від реальної потреби. В цьому році ми поділили 94 млн., які прийшли на область, і дуже багато звернень від голів сільських селищних рад: дайте ще коштів, бо ми не зможемо виконати роботи в повному обсязі. В цьому році ми передбачили кошти на реконструкцію в Білій Церкві, як його називають в народі, «горбатого мосту», який з’єднує Білу Церкву зі Сквирою. Виділено кошти на проектування нового мостового переїзду. Той вже давно не забезпечує пропускну спроможність. Постає питаня про об’їзну дорогу навколо Білої Церкви. З одного боку – на Одесу – можна об’їхати, а з іншого боку – на Сквиру, - то тільки через центр міста. Така ж проблема існує в місті Бориспіль. А ще – Кагарлик, Обухів, Васильків...
Навколо кожної дороги, які радіально відходять від Києва, повинна бути створена відповідна інфраструктура. Взяти «варшавку» до Бородянки. Є лише 2-3 місця, де можна зупинитися і відпочити. Це є проблемою. Ми набудували бензоколонок, а про водіїв та пасажирів не потурбувались. Я вважаю, що біля кожної бензоколонки має бути розміщено повний комплекс послуг для людини, яка мандрує автошляхами: кафе. кемпінги тощо. Взагалі на терені Київщини обабіч доріг немає закладів громадського харчування. Взяти харківський напрямок. Переїздиш на Полтавщину - там через кожні 3-4 кілометри є якісь кафе, ресторанчики… Це говорить про те, що і дорожники мали б думати про це, коли погоджували і виконували ті чи інші роботи. Ми розробили рекомендаційний проект, в якому передбачено, що на автошляхах через певну відстань має бути якийсь об’єкт кемпінгового типу. З закладами харчування, магазинчиками тощо. Думаю, що поступово ми будемо впроваджувати ці проекти в життя.
- А як виглядає Буча на фоні інших населених пунктів області? На ваш погляд…
- Буча – це місто, яке впродовж останніх років активно розвивалося, і в мене є надія, що буде розвиватися і в подальшому. І якщо порівняти Ірпінь та Бучу, які майже не мають кордонів (закінчився бучанський бордюр – починається ірпінський), то відчувається, що влада Бучі дійсно приділяє увагу комплексному розвитку території міста. У вашому місті великі потенційні можливості. Це – дуже приваблива територія, близька до столиці. Це – екологічно чиста пристолична територія. Тут активно, як я вже казав, йде багатоповерхове будівництво. Будується і індивідуальне житло. Адже люди зараз намагаються перебратися ближче до природи. Тенденція розвитку Бучі – вірно спрямована. З держбюджету бучанці за три останні роки отримали біля 30 млн. грн. В минулому році - в межах 6 млн., в цьому році, що передбачено окремою стрічкою в держбюджеті - 20 млн. грн. Ваш міський голова Анатолій Федорук вміє переконувати людей, високопосадовців, і робить це завдяки власному інтелекту. Це неабиякий хист…
- Він хазяйська людина… Старається для рідного міста, для людей, зрештою… Хіба це погано?..
- Ні, це явище цілком нормальне… Мене трохи ображає, і я про це говорив Анатолію Петровичу, що він перетягує фінансові потоки на Бучу. Він рве середній показник по області… Але, з іншого боку, він молодець, що так активно відстоює інтереси своєї територіальної громади…
- А що ви скажете про заклади медицини, навколо яких йде «холодна війна» між Бучею та Ірпенем?..
- В Ірпінський регіон входили громади Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Гостомеля та Коцюбинського. Після того, як Буча отримала статус міста обласного значення все трохи змінилося. Люди звикли отримувати медичні послуги, не вдаючись у подробиці того, яка лікарня і кому належить. Регіон отримував відповідні державні дотації, субвенції на розвиток медицини. А зараз почали ділити дотації по чисельності населення. Буча отримує окремо, а решта населених пунктів регіону – окремо. І тепер не можуть знайти порозуміння між собою ірпінська і бучанська влади в порядку надання медичних послуг. Я вважаю, що люди в цій ситуації не винні. Потрібно зібратися і укласти спільну угоду про порядок надання послуг, і дотримуватися вимог такої угоди. Я в черговий раз закликаю обох мерів – і Анатолія Петровича Федорука, і Олега Васильовича Бондаря – цю проблему вирішити. Зняти її з порядку денного і назавжди забути. Є відповідний бюджет на утримання медицини. Потрібно його рівномірно розподілити і надавати медичні послуги.
В цьому році ми будемо намагатися ввести в експлуатацію поліклініку на 600 відвідувань, яка майже готова в місті Ірпені. Там залишилося робіт на невелику суму, придбання обладнання, і населення Ірпеня отримає сучасний медичний заклад.
- Вікторе Михайловичу, як будується ваш робочий день?
- Я вже давно звик, що о сьомій тридцять я – вже у своєму робочому кабінеті. Розпочинаю з того, що доопрацьовую документи, які з вечора не встиг проглянути. До 9 ранку, коли розпочинається офіційно робочий день, я намагаюся запросити до себе керівників, підприємців, громадян, які хотіли зі мною зустрітися. Складаю плани на поточний день, розставляючи пріоритети – що важливіше, а що ні. Хоча дрібниць в моїй роботі немає. Почасти життя вносить свої корективи. А робочий день закінчується, скажімо так, по різному… Але не раніше 20 години…
- І як відпочиваєте? Якщо є для того час…
- Якщо взяти мої захоплення… Я все своє свідоме життя займаюся спортом. І вболіваю за те, щоб спорт на Київщині розвивався. У нас в обладміністрації є команда по міні-футболу. Ми кожну середу тренуємось. Граємо, коли нас запрошують, на різних турнірах – територіальних громад, з іншими областями, з ветеранськими командами. А ще я дуже люблю рибалити. Ще одне хобі – полювання… Велике задоволення отримую від їзди на автомобілі. На жаль, рідко ходимо з родиною на концерти, театральні вистави, в кіно тощо. Через мою перманентну зайнятість родина має до мене претензії… А що зробиш… Робота така…
- А ваша сім'я – це…
- … Донька, яка закінчила Університет народного господарства. В цьому році вона вступила до аспірантури…
- Онуків немає?..
- Ні, ще не має… Дружина у мене – медична сестра, працює в медичній клініці…
- Днями ви, до Дня журналіста, вручали нагороди ОДА… Часом редакторам районних газет приходиться нелегко працювати… В силу різних обставин… Хоча ми, «мала преса» робимо надзвичайно багато для країни. Може навіть більше, ніж центральні газети…
- Я повністю з вами погоджуюсь… Скажу свою власну думку… Якщо брати пресу, радіо та телебачення, то ви є і зір і слух нашого суспільства. Регіональні засоби масової інформації мають мати постійну підтримку від органів виконавчої влади. По різноманітних напрямках. Від канцелярського начинення редакції до автотранспорту, до найсучаснішої фототехніки, комп’ютерів тощо. Ви, журналісти, святкуєте в ці дні своє професійне свято. Я б побажав, щоб до вашої праці ставилися з повагою. Бо ви афішуєте, доводите до людей ту роботу, яку робить орган виконавчої влади. Віра Іванівна Ульянченко, перебуваючи на посаді голови облдержадміністрації, дуже велику увагу приділяла цьому напрямку, вимагала від голів держрайадміністрацій, щоб вони підтримували місцеву пресу. На жаль, коли я перебував на заході у Боярці, коли вітали журналістів, я почув від ваших колег, що є дуже багато проблем, і є холодне відношення окремих регіонів Київщини до представників ЗМІ. Ми цю ситуацію будемо виправляти. Але потрібно, щоб і самі журналісти проявляли наполегливість.
- Я народився 8 вересня 1957 року, це сьогодні закордонна держава, в Молдові. В роки війни, там в Молдові, поранили мого діда. Йому надзвичайно сподобалося там, отож, забрав родину з Херсонщини, і оселився в Лазовському районі, в селі Нова Синжерея, що біля міста Бельци. Тут, в Новій Синжереї, моя мама познайомилась з батьком. Вони побралися, і згодом народився я.
В Бельцах я закінчив професійно-технічне училище. В 1975 році пішов на виробництво: працював токарем на цукровому комбінаті. Прослужив два роки в армії, після чого вступив до Київського зенітно-ракетного інженерного училища. Але стати військовим мені не судилося. Справа в тому, що я займався кінним спортом, і якось на тренуванні отримав травму. Через неї мене з п’ятого курсу училища було відправлено на цивільне життя. Обмізкувавши ситуацію, я вирішив отримати спеціальність економіста. Вступив на навчання до Київського інституту народного господарства імені Д.Коротченка (тепер - Київський національний економічний університет).
Навчався я на вечірньому відділенні. А паралельно працював в системі Міністерства будівництва важкої індустрії, а потім, після реорганізації цього міністерства, в апараті Міністерства будівництва на різних посадах. Починав свою трудову діяльність з інженера, а в 1989 році вже був, перед обранням мене заступником голови райвиконкому, Директором центрального бюро науково-технічної інформації Міністерства будівництва України. З 1989 року – заступник голови виконкому, заступник представника президента, працював першим заступником голови адміністрації, заступником голови ради, знову заступником голови адміністрації в Шевченківському та Радянському районах міста Києва. З квітня 2005 року очолював Головне управління житлового господарства Київської міської державної адміністрації. І вже три останні роки – перший заступник голови Київської обласної державної адміністрації…
- Тобто, можна сказати, що ви пройшли всі щаблі влади і знаєте управлінську систему досконало?
- Майже так…
- Вікторе Михайловичу, Київська область дуже важлива область. Вона - центральна, столична і таке інше… Які, на ваш погляд, основні напрямки розвитку Київщини?
- Ми, влада, повинні надавати стовідсоткову допомогу тому бізнесу, який працює на терені відповідного регіону. В тому числі і на Київщині. Повинна працювати і розвиватися промисловість, сільське господарство, транспорт… І, звичайно, має поліпшуватися соціально-культурний напрямок регіону – школи, медичні і культурні заклади тощо. Над вирішенням цих завдвнь ми постійно працюємо. У нас для цього розроблені відповідні програми, які ми затвердили на сесіях обласної ради. І ми в умовах фінансової кризи, попри усе, намагаємося виконувати ці програми. Є окремі напрямки, які ми виконуємо більше ніж на сто відсотків, а є напрямки на які, на жаль, не вистачає матеріальних ресурсів.
Якщо взяти загалом, то доходна частина бюджету Київщини складає 1,9 млрд. грн. А наші підприємці заробляють десь більше 4 млрд. грн. Я до чого веду: органи територіальних громад, сіл, селищ, малих міст повинні отримувати більший відсоток від сплати податків місцевими підприємствами для того, щоб ми мали змогу надавати відповідні послуги населенню щодо створення високих рівнів життя. Тобто, я вважаю, що повинні бути відповідні стандарти, нижче яких ми не маємо права опускатись…
- Тож давайте конкретизуємо. Які пріоритетні, чергові завдання стоять перед нашою областю?
- І в області, і в державі, і в світі в цілому чимало робиться для того, щоб подолати економічну кризу, яка раптово опустилась на земну кулю. Тому ми також розробили певні антикризові заходи. В першу чергу, це те, що ми намагаємось підтримати будь-який вид підприємницької діяльності, нові бізнесові проекти, які створюються на терені Київщини. Основний напрямок – розвиток промисловості. Хоча, відверто скажу, нам не все вдається зробити. На цьому напрямку є і досягнення, і негаразди. Продукція, яка виробляється нашими підприємствами, несвоєчасно продається, нею завалені склади, а ціни, за якими пропонують виробникам викупити їхні товари, складає сорок-п'ятдесят відсотків від собівартості. Це щодо промисловості.
Другий напрямок, яким ми опікуємося – сільське господарство. Минулий рік ми завершили непогано – приріст у виробництві сільгосппродукції був на 5,9 відсотків більшим, ніж у 2007 році. І це майже по всім напрямкам сільськогосподарського виробництва. В цьому році, як кажуть, тримаємося, але за п’ять минулих місяців у нас спад по поголів’ю великої рогатої худоби - майже на 30 тисяч голів. Але поступово ситуація вирівнюється. На сьогодні сільськогосподарські господарства придбали 2,5 тис. голів великої рогатої худоби. Нами розроблена відповідна програма – надаємо субвенції тим господарства, які займаються збільшенням поголів’я. Над цими питанням ми будемо працювати і надалі.
Я можу, як позитив, сказати про те, що Київщина по надоям молока займає майже перше місце ві Україні. У нас в області є надзвичайно успішні господарства, в яких надої молока перевищують середнє статистичне по області десь в три і більше рази. Крім того, ми в минулому році гарно підготувалися, і вже цього року засіяли до п’яти відсотків більше ланів, ніж у минулому. Сільгоспвиробники відчули що є потреба у їхній продукції, і вони почали працювати, якщо хочете, натхненніше. Зараз в області зменшилась кількість площ, які не обробляються і заростають бур’янами. Тобто, ми активно і на цьому напрямку працюємо…
- Тобто, існує тенденція на покращення ситуації…
- Саме так. Ще хочу зазначити, що у нас в області активно сіють культури, з яких виробляють альтернативне паливо. Я маю на увазі біопаливо і інші види палива. У нас є господарства, які на власній території використовують біопаливо, біогаз тощо. В цьому році, з метою зменшення витрат на енергозабезпечення об’єктів соціальної сфери, ми відпрацювали програму та провели аудит кожного такого об’єкту: шкіл, фельдшерсько-акушерських пунктів, лікарень … І зараз завершуємо узагальнення, аналіз цих матеріалів. Я думаю, що буде прийнято відповідне рішення облдержадміністрації, і воно буде закріплено рішенням сесії облради.
За останні три роки в області на об’єктах соціальної сфери поміняли більше 80 котлів на більш економічні. З більш високим коефіцієнтом корисної дії. Над питанням енергоефективності, енергозбереженням ми також активно працюємо. І в нас вже є різноманітні види котлів, які працюють у наших закладах, і які використовують різні види палива.
Також велику увагу ми приділяємо газифікації населених пунктів області. Три роки тому на Київщині було біля 280 негазифікованих населених пунктів. За ці три роки нам вдалося газифікувати більше 100 із них. На сьогоднішній день в цілому ряді сіл і селищ проводяться роботи по газифікації. І зараз, не зважаючи на кризу, ми намагаємося завершити, хоча б, ті об’єкти, до яких вже протягнуті відвідні газопроводи з блакитним паливом…
- До речі, у нас в Бучі є підприємство, яке теж виробляє котли для альтернативного палива. Я розмовляв з директором ВАТ «Південтеплоенергомонтаж» Олександром Суліменком, який жалівся, що дуже важко продаються його вироби…
- Дійсно, і в Бучі, і в Білій Церкві активно працюють підприємства, які виготовляють котли для альтернативного опалення. Ми повинні думати про економію, і про енергоефективність. Це – наше майбутнє. Тому що природні ресурси, на жаль, обмежені. А що стосується конкретно Бучі, то мені подобається той досвід, який має підприємство МПП «Рада», що займається вивезенням і утилізацією твердих побутових відходів. Ми вже не раз звертали увагу районних керівників на те, щоб вони переймали досвід і брали приклад з цього підприємства. Тим паче, що МПП «Рада» готове розширити діапазон своїх дій з тим, щоб надавати послуги і іншим населеним пунктам області.
Потрібно відверто сказати, що у нас, на превеликий жаль, дуже багато засмічених лісових масивів та лісопосадок. Це - наша невихованість і некультурність. Ми не добилися того, щоб населення було на сто відсотків освічене в питаннях поводження в громадських місцях, в питаннях поведінки, в тому, що це просто некрасиво - кидати навкруг себе сміття. І цим повинні займатися, в першу чергу, батьки. Це повинно закладатися від дня народження. Щоб дитинка розуміла, що так вчиняти – гріх. За кордоном питанням виховання, прищепленням навичок співжиття в суспільстві опікуються багато десятків років. Там зовсім інший менталітет. Хоча ми з вами були за кордоном, і бачили, що і там після проведення різноманітних свят сміття на вулицях теж вистачає. Але у них є сучасна техніка і вони своєчасно прибирають за собою. Таким чином у них набагато чистіше і красивіше…
- Логічно буде, якщо ми торкнемося питання функціонування закладів освіти. Особливо освіти «сільської»…
- У нас є програми щодо вдосконалення і оптимізації мережі закладів освіти і охорони здоров’я. Ці програми були репрезентовані на рівні керівництва держави, на різноманітних семінарах. Зараз в сільських школах буває, що навчається лише 30 учнів… Та й не в усіх селах є в наявності ті школи… А хочеться, щоб була школа в кожному, навіть невеличкому населеному пункті, і вчилося там, принаймні, 200 діточок. Зараз в області 755 шкіл. Мені дуже хочеться, щоб у всіх школах були створені відповідні умови.
Я, окрім іншого, є ще й головою Ради по правовій освіті населення. Ми намагаємось, особливо, коли питання пов’язані зі школою або з виробництвом, не проводити свої засідання кулуарно, в приміщенні обласної ради або облдержадміністрації, а ми проводимо заходи безпосередньо на об’єкті. В минулому році ми провели у ваших сусідів, у селищі Немішаєво, семінар, або виїзну нараду, назвіть як хочете, нашої Ради. Я отримав величезне задоволення від того, яким чином в школі № 1 цього селища готують дітей до засвоєння юридичних знань. Я був вражений... В контексті юридичних трактатів або догматів, діти влаштували нам невеличкий спектакль. І це було так незвично…
Я був цього року на Святі Останнього дзвоника в селі Новосілки Макарівського району. Вчителі, які там працюють - вони просто фанати, самовіддані люди своєї справи. У них там в невеличкій кімнаті створений музей села. Зібрані історичні матеріали, довідки, які розповідають про розвиток села від дня заснування і до сьогодення. Крім того, чудову пам'ять про себе залишають випускники цієї школи. Вони мають вже традицію дарувати рідній школі якусь картину, і, таким чином, склалася ціла художня галерея. В цій школі надзвичайно розвинений мистецько-спортивний напрямок. Вони мають хор, танцювальний колектив. Займають перші місця в області, їздять за кордон, представляючи нашу державу, нашу культуру, наші традиції…
Повертаючись до вашого питання, скажу, що за минулий рік ми ввели в експлуатацію п’ять шкіл і дитячих садочків. Вже в цьому році ввели в експлуатацію два дитсадка і будемо намагатися відкрити три нові школи.
- Я слухаю вас, і думаю про те, що український народ - непереможний. Попри всі негаразди ми намагаємось щось зробити… До речі. Це стосується і Євро-2012…
- Дійсно, Київщина, географічно так розташована, що її не оминеш. Тому ми маємо представити Київщину перед гостями Євро-2012 в охайному вигляді. Гарно підготовленому для зустрічі гостей регіоні. По програмі, затвердженій урядом, Київщина має підготувати п’ять футбольних полів, на яких буде проводитися тренування національних збірних команд, які будуть грати на терені нашої держави. Ми - столичний регіон, тож у нас є зобов’язання щодо розміщення зарубіжних вболівальників в готелях, пансіонатах, на туристичних базах. Туристи, які мають до нас приїхати, мають також ознайомитись з нашою державою. І ми досить активно також займаємось питаннями розміщення вболівальників. Я якраз сьогодні буду проводити чергову нараду з керівниками тих міст, в яких будуть розміщені футбольні команди і з керівниками футбольних організацій різних рангів…
- В тому числі буде присутнє і керівництво Бучі...
- Звичайно. Хочу сказати, що якщо будуть прийняті відповідні рішення і всі питання узгоджені, то в селі Гореничі Києво-Святошинського району буде будуватися величезна спортивно-тренувальна база, де буде 12 футбольних полів, величезні готелі і таке інше. Це – наша перспектива.
Ще повернуся до питання розміщення вболівальників. Зараз ми його відпрацювали майже з кожним населеним пунктом. Особливо з тими, де є невеличкі готелі, з організаціями, де є так звані кімнати приїжджих. Також підключили керівників санаторіїв, баз відпочинку. Порахували: в межах 5-6 тисяч можемо розмістити в стокілометровій, прилеглій до міста Києва, території. Це вимога УЄФА. В цю програму включені великі інвестиційні проекти.
Звичайно, що криза трохи призупинила рух в напрямку розвитку Київщини в питаннях підготовки до Євро-2012. Але я, спілкуючись із керівниками структур, які мають бажання забезпечити гідне проведення футбольного турніру в межах Київщини, зрозумів, що вони досить активно налаштатовані на співпрацю в питанні організації чемпіонату континенту. Я можу назвати 2-3 десятки таких підприємців, які хочуть гідно представити нашу область.
У нас в селі Гавронщина Макарівського району іде будівництво двох великих полів для гри у гольф з різноманітною інфраструктурою: ресторани, готелі, в яких зможуть розміститися біля 1000 чоловік. Ще один гольф-клуб будується в межах сіл Копилів та Мотижин того ж Макарівського району.
Ми також активно займаємось і туристичними маршрутами області з тим, щоб познайомити вболівальників з нашою домівкою.
- Але все це має бути з’єднано кровоносними судинами - дорогами…
- Для вирішення цього питання створена робоча група. Очолюють її дві співголови – голова обласної держадміністрації і голова облради. У нас є, ми називаємо його виконком, в якому працюють фахівці. Вони займаються кожним окремим напрямком. В тому числі і автомобільними дорогами. Буча відчула, що в минулому і позаминулому роках були виконані серйозні роботи по капітальному ремонту – реконструкція, облаштування траси, яка йде через ваше місто. Якщо казати конкретно, то і бучанській, і обласній раді потрібно відпрацювати питання щодо об’їзду довкола Бучі. Тому що транспортна пропускна спроможність через Бучу дуже низька. Це – по-перше. По-друге, Буча завжди була курортним містечком, хоча в останні роки йде активна багатоповерхова забудова, тому потрібно працювати над проектом об’їзного шляху. Щоб магістраль не пересікала Бучу. Шукаємо варіанти для того, щоб це питання вирішити…
Що стосується інших автошляхів, то Одеська траса вже має високу пропускну спроможність. В цьому році є затверджені проектні рішення і закріплене фінансування на приведення в належний стан траси Київ-Харків. В цьому плані все також відпрацьовано. Автотраси державного значення будуть підготовлені.
Активно ведеться робота по підготовці до виконання будівельно-монтажних робіт на новій кільцевій дорозі навколо Києва. Вона буде мати протяжність 213 кілометрів. Вже є проект Постанови Кабміну про передання цієї дороги в концесію. Тобто, в будівництві вказаної траси будуть брати участь не тільки державні кошти, але і кошти інвесторів. Також ця траса зніме величезну напругу транспортних потоків навколо столиці. В тому числі і навколо Бучі.
Але у нас дуже велика проблема з комунальними дорогами. Щорічно виділяється 70-100 млн. грн. для того, щоб привезти їх в належний стан. Але це лише 6-7 частина від реальної потреби. В цьому році ми поділили 94 млн., які прийшли на область, і дуже багато звернень від голів сільських селищних рад: дайте ще коштів, бо ми не зможемо виконати роботи в повному обсязі. В цьому році ми передбачили кошти на реконструкцію в Білій Церкві, як його називають в народі, «горбатого мосту», який з’єднує Білу Церкву зі Сквирою. Виділено кошти на проектування нового мостового переїзду. Той вже давно не забезпечує пропускну спроможність. Постає питаня про об’їзну дорогу навколо Білої Церкви. З одного боку – на Одесу – можна об’їхати, а з іншого боку – на Сквиру, - то тільки через центр міста. Така ж проблема існує в місті Бориспіль. А ще – Кагарлик, Обухів, Васильків...
Навколо кожної дороги, які радіально відходять від Києва, повинна бути створена відповідна інфраструктура. Взяти «варшавку» до Бородянки. Є лише 2-3 місця, де можна зупинитися і відпочити. Це є проблемою. Ми набудували бензоколонок, а про водіїв та пасажирів не потурбувались. Я вважаю, що біля кожної бензоколонки має бути розміщено повний комплекс послуг для людини, яка мандрує автошляхами: кафе. кемпінги тощо. Взагалі на терені Київщини обабіч доріг немає закладів громадського харчування. Взяти харківський напрямок. Переїздиш на Полтавщину - там через кожні 3-4 кілометри є якісь кафе, ресторанчики… Це говорить про те, що і дорожники мали б думати про це, коли погоджували і виконували ті чи інші роботи. Ми розробили рекомендаційний проект, в якому передбачено, що на автошляхах через певну відстань має бути якийсь об’єкт кемпінгового типу. З закладами харчування, магазинчиками тощо. Думаю, що поступово ми будемо впроваджувати ці проекти в життя.
- А як виглядає Буча на фоні інших населених пунктів області? На ваш погляд…
- Буча – це місто, яке впродовж останніх років активно розвивалося, і в мене є надія, що буде розвиватися і в подальшому. І якщо порівняти Ірпінь та Бучу, які майже не мають кордонів (закінчився бучанський бордюр – починається ірпінський), то відчувається, що влада Бучі дійсно приділяє увагу комплексному розвитку території міста. У вашому місті великі потенційні можливості. Це – дуже приваблива територія, близька до столиці. Це – екологічно чиста пристолична територія. Тут активно, як я вже казав, йде багатоповерхове будівництво. Будується і індивідуальне житло. Адже люди зараз намагаються перебратися ближче до природи. Тенденція розвитку Бучі – вірно спрямована. З держбюджету бучанці за три останні роки отримали біля 30 млн. грн. В минулому році - в межах 6 млн., в цьому році, що передбачено окремою стрічкою в держбюджеті - 20 млн. грн. Ваш міський голова Анатолій Федорук вміє переконувати людей, високопосадовців, і робить це завдяки власному інтелекту. Це неабиякий хист…
- Він хазяйська людина… Старається для рідного міста, для людей, зрештою… Хіба це погано?..
- Ні, це явище цілком нормальне… Мене трохи ображає, і я про це говорив Анатолію Петровичу, що він перетягує фінансові потоки на Бучу. Він рве середній показник по області… Але, з іншого боку, він молодець, що так активно відстоює інтереси своєї територіальної громади…
- А що ви скажете про заклади медицини, навколо яких йде «холодна війна» між Бучею та Ірпенем?..
- В Ірпінський регіон входили громади Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Гостомеля та Коцюбинського. Після того, як Буча отримала статус міста обласного значення все трохи змінилося. Люди звикли отримувати медичні послуги, не вдаючись у подробиці того, яка лікарня і кому належить. Регіон отримував відповідні державні дотації, субвенції на розвиток медицини. А зараз почали ділити дотації по чисельності населення. Буча отримує окремо, а решта населених пунктів регіону – окремо. І тепер не можуть знайти порозуміння між собою ірпінська і бучанська влади в порядку надання медичних послуг. Я вважаю, що люди в цій ситуації не винні. Потрібно зібратися і укласти спільну угоду про порядок надання послуг, і дотримуватися вимог такої угоди. Я в черговий раз закликаю обох мерів – і Анатолія Петровича Федорука, і Олега Васильовича Бондаря – цю проблему вирішити. Зняти її з порядку денного і назавжди забути. Є відповідний бюджет на утримання медицини. Потрібно його рівномірно розподілити і надавати медичні послуги.
В цьому році ми будемо намагатися ввести в експлуатацію поліклініку на 600 відвідувань, яка майже готова в місті Ірпені. Там залишилося робіт на невелику суму, придбання обладнання, і населення Ірпеня отримає сучасний медичний заклад.
- Вікторе Михайловичу, як будується ваш робочий день?
- Я вже давно звик, що о сьомій тридцять я – вже у своєму робочому кабінеті. Розпочинаю з того, що доопрацьовую документи, які з вечора не встиг проглянути. До 9 ранку, коли розпочинається офіційно робочий день, я намагаюся запросити до себе керівників, підприємців, громадян, які хотіли зі мною зустрітися. Складаю плани на поточний день, розставляючи пріоритети – що важливіше, а що ні. Хоча дрібниць в моїй роботі немає. Почасти життя вносить свої корективи. А робочий день закінчується, скажімо так, по різному… Але не раніше 20 години…
- І як відпочиваєте? Якщо є для того час…
- Якщо взяти мої захоплення… Я все своє свідоме життя займаюся спортом. І вболіваю за те, щоб спорт на Київщині розвивався. У нас в обладміністрації є команда по міні-футболу. Ми кожну середу тренуємось. Граємо, коли нас запрошують, на різних турнірах – територіальних громад, з іншими областями, з ветеранськими командами. А ще я дуже люблю рибалити. Ще одне хобі – полювання… Велике задоволення отримую від їзди на автомобілі. На жаль, рідко ходимо з родиною на концерти, театральні вистави, в кіно тощо. Через мою перманентну зайнятість родина має до мене претензії… А що зробиш… Робота така…
- А ваша сім'я – це…
- … Донька, яка закінчила Університет народного господарства. В цьому році вона вступила до аспірантури…
- Онуків немає?..
- Ні, ще не має… Дружина у мене – медична сестра, працює в медичній клініці…
- Днями ви, до Дня журналіста, вручали нагороди ОДА… Часом редакторам районних газет приходиться нелегко працювати… В силу різних обставин… Хоча ми, «мала преса» робимо надзвичайно багато для країни. Може навіть більше, ніж центральні газети…
- Я повністю з вами погоджуюсь… Скажу свою власну думку… Якщо брати пресу, радіо та телебачення, то ви є і зір і слух нашого суспільства. Регіональні засоби масової інформації мають мати постійну підтримку від органів виконавчої влади. По різноманітних напрямках. Від канцелярського начинення редакції до автотранспорту, до найсучаснішої фототехніки, комп’ютерів тощо. Ви, журналісти, святкуєте в ці дні своє професійне свято. Я б побажав, щоб до вашої праці ставилися з повагою. Бо ви афішуєте, доводите до людей ту роботу, яку робить орган виконавчої влади. Віра Іванівна Ульянченко, перебуваючи на посаді голови облдержадміністрації, дуже велику увагу приділяла цьому напрямку, вимагала від голів держрайадміністрацій, щоб вони підтримували місцеву пресу. На жаль, коли я перебував на заході у Боярці, коли вітали журналістів, я почув від ваших колег, що є дуже багато проблем, і є холодне відношення окремих регіонів Київщини до представників ЗМІ. Ми цю ситуацію будемо виправляти. Але потрібно, щоб і самі журналісти проявляли наполегливість.
