» » » Бучанська прийомна сім’я – взаєморозуміння та любов..

Бучанська прийомна сім’я – взаєморозуміння та любов..

Бучанська прийомна сім’я – взаєморозуміння та любов..

Народження дитини – велике щастя для сім’ї. Але, на жаль, не кожні батьки усвідомлюють всю важливість цієї події та власну відповідальність перед маленькою людиною.

От і трапляється так, що немовля залишається без батьківської любові та уваги. Такі родини прийнято називати неблагополучними. За офіційними даними сьогодні в Україні більше 100 тисяч дітей позбавлені батьківського піклування. Але, на думку соціологів, безпритульних дітей, дітей, що відносяться до груп ризику, сиріт в декілька разів більше, понад 1 мільйон. Щороку 6 тисяч осіб в Україні позбавляють батьківських прав. Ці цифри просто шокують...

У більшості випадків доля дітей складається так, що вони потрапляють до притулків, інтернатів, жебракують. І лише невеликий відсоток із них знаходять родину. Та все ж таки, і з цього правила є виключення..

Героями нашої публікації є відразу дві людини – одинадцятирічний Славко та Олександр Миколайович Столюк, який виявив бажання створити прийомну сім’ю. У Бучі – це перший подібний випадок. Але цю ситуація стандартною не назвеш. Справа в тому, що хлопчик – його племінник, але юридично доводиться йому сторонньою особою. Дитину народила одинока мати, яка не була зареєстрована у шлюбі.

У гості до цієї новоствореної родини (було відповідне рішення виконкому Бучанської міської ради від 16 вересня 2008 року) вирішили завітати разом із начальником служби у справах дітей Світланою Павлівною Архипенко. На порозі нас зустрів молодий, привітний чоловік. Це і був Олександр Столюк. На зустріч вибіг і Славко.

Відверто кажучи, спочатку було дещо дивно, що ця людина – неодружена, у якої ще все життя попереду вирішила взяти на виховання хлопчика. Погодьтеся, трохи незвично і зовсім не в дусі українських родинних традиції.



Розпочалася бесіда.
«Ситуація вже давно була хронічно запущеною», - почав розповідати Олександр. «Мій брат зі своєю громадянською дружиною вели бурхливий спосіб життя і їхній син залишився без нагляду. Ще тоді я почав йому допомагати – цікавився його дозвіллям, лежав з ним у лікарні, коли малий захворів. Коли ж справи із Славиними батьками стали зовсім поганими, постало питання щоб влаштувати хлопця до інтернату, або ж до ірпінської родини Батурських. Потрібно було робити наступні кроки, та я не зміг… Не зміг віддати цю дитину чужим людям. Я мав змогу спостерігати за дітьми, які виховуються в інтернаті і можу сказати, що в них – зовсім інший погляд, якийсь відречений. У переважній більшості в них відсутня мотивація, вони соціально не зорієнтовані. Там діти більше належать самим собі».

Дитина залишилася без батьківської опіки та піклування. Оскільки у Олександра Миколайовича немає власних дітей, то перш, ніж створити прийомну сім’ю, йому потрібно було пройти навчання у місті Козині. Там він і отримав рекомендацію на кандидата в прийомного батька.

Поступово стало зрозуміло, що Олександр – цілком виважена, мудра й зріла людина, яка здатна сповна відповідати за свої вчинки. Що, власне, і робить. Адже лише на словах ця історія може здатися красивою і романтичною. А дійсність вимагає – ходити на роботу і заробляти гроші, прибирати в квартирі, прати одяг, готувати їжу і при цьому достатньо уваги приділяти дитині – виховувати її, навчати, знаходити спільну мову. Не кожній людині такі завдання під силу. Тому й виникло логічне запитання: чи не занадто все це обтяжливо?

«Як я вже говорив, за Славою доглядаю давно. Тому нічого нового для мене немає – ми просто узаконили наші відносини. Так, складно. Але іноді й Славко допомагає – наприклад, вже вміє сам приготувати яєчню. Ми справляємося.

Ситуація з хлопчиком має пріоритет перед усім іншим. Це рішення я прийняв дуже давно. Тому, якщо переді мною колись поставлять питання таким чином, що доведеться вибирати, то я виберу дитину. Так, можливо, я себе в дечому і обмежив у житті. Але разом з тим – з’явилося почуття відповідальності. Про свій вибір не шкодую. Слава – це моя дитина».

Зрештою, ми поцікавилися і думкою хлопчика, що для нього краще, яким би він хотів бачити своє життя? Славко відразу відповів, що хотів залишитися з дядьком, адже той для нього – рідна людина. Крім того, так він зможе бути ближчим до сім’ї – бачити маму і тата.

Зараз Слава живе нормально, які в всі однолітки. Ходить до школи, навчається, відвідує гуртки спортивного туризму, комп’ютерної графіки, рукопашного бою та баскетболу, адже складно обрати щось одне – у дитини багато захоплень. І він знає, що вдома на нього чекають, що є людина, яка його любить і доглядає, а це – найголовніше.

Звичайно, таку сімейну ідилію порушують і деякі життєві труднощі, бо бувають різні ситуації.
Сам Олександр говорить про це з посмішкою: «Труднощі будуть у будь-якому випадку. У нас – хлопчик, який встиг набути різних моделей поведінки. Тож намагаємося «вирулювати» гострі моменти. Думаю, що навіть у благополучних сім’ях також не обходиться без проблем. Помилок немає тільки у тих, хто нічого не робить.

Бувають різні випадки. Іноді забороняєш щось, іноді переконуєш чи пояснюєш. Не все дитина може зрозуміти, особливо в період становлення. І усвідомлення чогось з’являється із часом. Тому іноді доводиться щось навіть забороняти – користуватися тим же Інтернетом можна лише в присутності дорослих. Вседозволеності немає.

Найголовніше – любити дитину, а в решті ситуацій підкаже серце, внутрішній голос»...
Нам, цілком благополучним людям, важко уявити, що відчуває маленька дитина, від якої відмовляються батьки або ж якщо їх позбавляють батьківських прав. І майже безпорадна істота залишається наодинці з жорстоким світом, у якому дуже мало любові, турботи та безпеки. Адже все це мала уособлювати родина, якої у неї немає. Тож дійсно дуже важливо, щоб такі сім’ї існували і на прикладі навіть бучанської родини можна показати, що дитячу долю можна змінити. Але це залежить від дорослих.

Довідка
Прийомна сім’я – одна із форм сімейного виховання. Згідно законодавства, у прийомних сім’ях може виховуватись від 1 до 5 дітей. Міжнародний досвід опіки над дітьми-сиротами та дітьми позбавленими батьківського піклування свідчить, що саме дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї є гуманнішими формами опіки порівняно з державними установами, але їх в Україні – дуже мало. Останнім часом держава всіляко сприяє створенню дитячих будинків сімейного типу, надає психологічну, юридичну, соціально-педагогічну, інформаційну допомогу.
газета: №44 "Бучанські новини" від 31 жовтня 2008р.
Людмила Гладська
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 4
Додати коментар
Gella

OFFline

  • Gella (19)
  • Місцевий
  • 1 листопада 2008 00:12
Молодцы, ребята! Саша, у вас все получится!!!

0
Noodles

OFFline

  • Noodles (18)
  • Місцевий
  • 1 листопада 2008 10:04
аот это мужской поступок!!!

0
kRaB{ua}

OFFline

  • kRaB{ua} (4)
  • Місцевий
  • 3 листопада 2008 14:23
успехов вам!!!!!!!!!!!!!!!!!!1

0
zelenyy

OFFline

  • zelenyy (2)
  • Місцевий
  • 5 листопада 2008 16:13
Cаша поздравляю! Все будет smile
я тебя знаю!

0
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.