Будь здоровий, як вода, сильний, як верба, багатий, як земля

Цього року Вербна неділя припадає на 17 квітня, коли всі ми з молодими пагонами верби прийдемо до церкви.

Останній перед Великоднем тиждень має кілька народних назв: Чистий, Жилавий, Білий, Вербний, Цвітний (Квітний) тиждень, Лазарева субота тощо.
На Вербну неділю в усіх церквах відбувається урочистий обряд посвячення ритуальних галузочок. Першими намагалися взяти гілочки діти, адже кому дістанеться найбільша, «той буде найщасливішим». При цьому годилося відщипнути пухнастого котика і проковтнути, «щоб горло не боліло і не наростали в ньому гулі». Кому дісталась суха гілка, то це значило, що у господарстві не вестиметься худоба.
Після богослужіння, на яке сходились усі мешканці села, «бо гріх не піти до церкви, як святять вербу»,- батюшка скроплював гілочки свяченою водою. Освячені гілочки несуть додому, б’ють освяченими гілочками і промовляють: «Не я б›ю, верба б›є! Будь здоровий, як вода, сильний, як верба, багатий, як земля!». Потім гілочки поміщають в передній кут будинку або за ікони на весь рік. Очевидно, обряд «биття» має магічну силу, за допомогою чого намагалися передати дітям найшляхетніші бажання - великого зросту, міцного здоров›я і багатства.
Чому верба вважається символом сили і здоров›я? Та тому, що це одна з найбільш живучих рослин. Помічено, що приймаються і виростають навіть ті її гілочки, які встромлені в землю догори ногами. У народі верба - це уособлення перемоги життя над смертю. Люди вірили і вірять в те, що освячена верба може відігнати нечисту силу.

На Київщині молодь, зібравшись неподалік церкви, приказувала:
Не я б›ю — верба б›є,
Недалечко красне яєчко,
За тиждень — Великдень!
Не вмирай, не вмирай –
Великодня дожидай!
Богові на славу, людям – на вжиток

Селяни повертались з відправи, втикали більші галузки біля дороги чи на городі, «щоб освячене дерево пустило глибоке коріння». Від того, очевидно, українські села завжди потопали у вербах, їх приживляли обіч битих шляхів, ставків. Згадаймо відому пісню: «В кінці греблі шумлять верби, що я насадила...».
Перед тим, як посадити галузку, казали: «Щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток!»
Парубки та чоловіки прикріпляли галузку до капелюхів - «від уроків».
Посвячені галузки затикали також у хліві та стайні, «щоб нечиста не правувала, а шутка захищала хату, хлів, двір од грому й пожежі». Прибережена на покутті вербова галузка оберігала оселю від блискавок. Якщо надходила грозова хмара, її клали на поріг або ж підпалювали шматочок деревини, вважаючи, що це допоможе «зупинити град і одвернути пожежу».

Крім доріг та обійсть, вербу висаджували в полі біля криниць, щоб вода завжди була чистою і холодною, на піщаних пагорбах та яровищах, аби зупинити ерозію грунтів і піскові буревії, обіч річок, щоб зміцнити береги від обвалів та замулення.
Вербна неділя була своєрідним днем масового висаджування цього дерева. На ньому, за давніми віруваннями нашого народу, поселялися духи-душі предків. У народних піснях і колядках вона є улюбленим деревом:

У нашого господаря
золота верба,
а на тій вербі золота кора,
а на тій вербі рожеві квіти.
Ой то не верба —
Йванова жона, ой то
не квіти —
Йванові діти.

Ще в сиву давнину люди шанували вербу. Слов›яни вважали вербу символом родинного вогнища. Наречених обов›язково водили навколо куща лози. З вербою клали померлих в домовину.
Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви, на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться.
З освяченою вербою господарі:
• обходили пасіки, щоб бджоли роїлись,
•обходили обори та стайні й кошари, щоб худоба була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
•обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова»;
•обсаджували копанки-калабані, в яких прали свою білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
•сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски.