» » » Журналіст в міліцейських погонах

Журналіст в міліцейських погонах

Не кожен журналіст може стати міліціонером.


Далеко не кожен міліціонер може стати журналістом. Володимир Еннанов зміг стати і тим, й іншим.
Знаю його з далеких тепер 80-х років минулого століття, коли я працював у відділі промисловості, будівництва і транспорту столичної газети «Київський вісник». Володя, тоді ще юнак з кучерявою чорною чуприною, надсилав нам звичайною поштою інформації і статті про життя трудівників виробничого об’єднання «Київський радіозавод», де він починав свій журналістський шлях. Возити матеріали з Дарниці в інший кінець міста, майже на Виноградар, було далекувато, а про електронну пошту в ті часи навіть ще не мріяли.

Володимир Еннанов
народився 14 лютого 1960 р. у м. Ірпені.
У 1984 році вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка. Після його закінчення працював у багатотиражній заводській газеті Київського радіозаводу «На трудовій вахті», а вже наступного року запросили до газети «Київський вісник». Після служби у системі МВС працював у газатах «Ірпінський вісник виконуючого обов’язки головного редактора та заступником головного редактора у «Бучанських новинах» Член Національної спілки журналістів України».


Однак зрідка Володимир усе ж приїздив сам до редакції. Мені і колегам сподобалися його доброзичливість, сумлінність, небайдужість до чужої біди і проблем суспільства, відсутність гонору, пихи, амбіцій, претензій на геніальність, якими нерідко страждають молоді журналісти. Володя уважно прислухався до наших порад і рекомендацій. І його творча майстерність поступово зростала. Настільки, що десь через рік чи два ми взяли його, ще зеленого випускника факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, у штат нашої редакції.

Кожен журналіст великої газети повинен мати певне творче амплуаопанувати якусь постійну тематику. Володя незабаром знайшов себе у кримінальній темі. Наприкінці 80-х – на початку 90-х років – злочинність у країні зростала, і життя щодня підкидало карколомні сюжети. Та незабаром Володимир Еннанов відчув, що для професійного висвітлення бо-ротьби правоохоронних органів із злодіями, бандитами та іншим непотре-бом йому бракує юридичних знань.

Скажу відверто: далеко не кожен працівник щоденної газети, який, крім виробничих клопотів, має ще й сім’ю, відважиться після 30 років вступати ще до одного вузу. Еннанов відважився і після успішного закінчення Академії внутрішніх справ України одержав другу вищу освіту, став правознавцем. Більше того: щоб краще зануритися, заглибитися в тему, пішов на міліцейську службу, де дослужився до звання майора міліції, старшого офіцера. Однак зв’язків з газетою не поривав – постійно друкувався у «Київському віснику», «Іменем закону», «Урядовому кур’єрі», «ФАК-ТАХ» «Літературній Україні» та інших популярних виданнях. На багато років головною темою публікацій журналіста у погонах стали розповіді про нелегкі будні правоохоронців. Не тих, що воюють з бабусями у підземних переходах, а оперативників і слідчих карного розшуку, які ловлять бандитів, вдень і вночі розслідують злочини.

Головна мета героїв нарисів Володимира Еннанова – не лише впіймати злочинця. Впіймати – це їхній обов’язок, робота. Ці офіцери прагнуть докопатися до мотивів злочинів, відповісти на запитання: чому одні люди все життя залишаються чесними, порядними, а інші стають на криву стежину, при цьому нерідко втрачаючи людську подобу. Ось тому свій збірник автор і назвав «Люди і нелюди». І мені здається, йому вдалося відповісти на те одвічне запитання. Однак хай краще читач переконається у цьому сам.

Володимир ШУНЕВИЧ,
секретар первинної організації Національної спілки
журналістів України всеукраїнської газети «ФАКТЫ»,
лауреат премії «Золоте перо»

____________________________
Назад 1 2 Дальше
8 0

Володимир Еннанов. 
Буча
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
"Гостi" не можуть коментувати дану новину.