Де ви живете, чи є у вас гроші, авто, діти?..
Захист конфіденційної інформації в Україні перебуває нині під загрозою. Кожному, хто мав або має справу з великими фірмами або фірмочками, банками, центр-сервісами, магазинами переконався, що перш ніж отримати від них якусь тривалу послугу або допомогу вас буквально «роздягнуть до нитки» в інформаційному плані. Представники ПАТ «Київгазу», наприклад, перед укладанням договору на газопостачання вимагають надати їм 1, 2 сторінки паспорту та сторінку з реєстрацією, код, форму № 3 (з ЖЕО), документ про право власності, технічний паспорт на будівлю, посвідчення пільговика. У разі відмови особи надати таку інформацію газопостачання припиняється згідно з їх відомчими правилами.
![]()
А ось анкета для отримання дисконтної картки компанії «Мега Маркет», яку треба заповнити покупцю для отримання копійчаних знижок під час покупок. Пропонується, крім прізвища, імені та по-батькові, зазначити стать, дату народження, місто, вулицю, дім, квартиру, контактний номер телефону, Е-mail, район місця проживання, рід занять, сімейний стан, наявність дітей, авто та інше. А далі майже мікроскопічним шрифтом: «Заповнюючи анкету, я даю згоду Товариству з обмеженою відповідальністю «Твuч» на обробку моїх персональних даних, для чого (вдумайтесь!) надаю ТОВ «Твuч» право вчиняти будь-які дії, пов’язані зі збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, поновленням, використанням і поширенням (розповсюдженням, реалізацією, передачею), знеособленням, знищенням відомостей про мене. І найстрашніше: «В разі передачі моїх персональних даних та/або доступу до бази даних третій особі та/або зміни розпорядника бази прошу мене не повідомляти». Фактично ви потрапляєте в рабство маловідомого товариства, за копійки продаючи всю інформацію про себе, ризикуючи невідомо чим і задля чого.
Отже, в подібних випадках недосвідчена особа потрапляє на гачок окремих фізичних чи юридичних осіб, а можливо й брехунів на зразок товариства «Мария Дюваль» – ООО «Астролоджик», а/я 20. Пересічна людина, як учасник інформаційних відносин, вимушена ставити себе в явно нерівні права порівняно з іншою стороною. І невідомо, ким та для чого персональні дані будуть використані шляхом протиправних маніпуляцій.
Конституційні гарантії захисту
Конфіденційна інформація про особу є одним зі специфічних видів інформації з обмеженим доступом. Її правовий статус визначається Конституцією України, законами України «Про інформацію», «Про захист персональних даних» та іншими актами законодавства, про що буде далі. Рішення Конституційного Суду України № 5-зп від 30 жовтня 1997 року (справа К. Г. Устименка) зазначає, що частину четверту статті 23 Закону України «Про інформацію» треба розуміти так, що забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини.
До конфіденційної інформації про особу, зокрема, належать такі свідчення про особу: освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан, інші персональні дані (Рішення Конституційного Суду України № 5-зп від 30 жовтня 1997 року (справа К. Г. Устименка) у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру»; Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року за КП Жашківської районної ради щодо тлумачення статті 32 Конституції України).
Статтею 31 Конституції України встановлено головні засади механізму захисту особи від втручання в її особисте і сімейне життя, зокрема, гарантовано таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Для іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлено національний режим захисту цих прав.
Кодифікаційні акти про захист інформації про особу
Законодавством України встановлена кримінально-правова заборона порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфічної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер (ст. 163 Кримінального кодексу України).
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної й моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Більше того, незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації в публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації визнано ст. 182 Кримінального кодексу України злочином.
Статтею 270 Цивільного кодексу України це право віднесено до особистих немайнових прав та передбачено судовий порядок його захисту від протиправних посягань. Цим кодексом також визначено право власності адресата на надіслані на його адресу листи, телеграми тощо. Проте на їх публікацію повинна дати згоду й особа, яка їх надіслала. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи. Визначено також, що кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише в разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.
Згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Чинним законодавством заборонено вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення цієї інформації, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Спеціальні закони про захист персональних даних
Правові відносини, пов’язані із захистом та обробкою персональних, даних врегульовано Законом України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. № 2297–VІ. Його метою є захист основних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, права на невтручання в приватне життя у зв’язку з обробкою персональних даних. Закон набрав чинності з 1 січня 2011 року. На даний час він складається з 30-ти статей, якими визначено суб’єкти відносин, пов’язаних з персональними даними, об’єкт захисту, яким і є персональні дані, загальні та особливі вимоги до обробки персональних даних та інші норми.
Зазначений закон не охоплює багатоманітність усіх проблемних питань правовідносин у сфері захисту персональних даних, тому є необхідність послатись на інші законодавчі акти, які суттєво доповнюють його.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Інформація про особу охороняється законом.
Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути обмежено рішенням суду за наявності підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Законодавство зобов’язує операторів, провайдерів телекомунікацій вживати відповідно до законодавства технічних та організаційних заходів із захисту поштових відправлень, телекомунікаційних мереж, засобів телекомунікацій, інформації з обмеженим доступом про організацію телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами (ст. 6 Закону «Про поштовий зв’язок» від 4.10.2001 р.).
Відповідно до статті 40 Основ законодавства про охорону здоров’я від 19.11.1992 р. та інших актів законодавства медичні працівники, особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Таємність інформації про майновий стан особи та факти розпорядження нею своїм майном захищені інститутом таємниці вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі ст. 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, та особи, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, зобов’язані додержуватись таємниці цих дій у зв’язку з чим довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.
Висновок і рекомендації
З огляду на зазначене можна дійти висновку, що в Україні є достатня правова основа для захисту персональних даних особи. Проблема загальна й застаріла – правовий нігілізм, юридична неграмотність, незнання населенням норм чинного законодавства, корупція.
Громадянам корисно знати, що стаття 31 Закону України «Про інформацію», з поміж інших, надає їм наступні права:
– знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються;
– доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо.
Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями і посадовими особами. Зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети.
Усі організації, які збирають інформацію про громадян, повинні до початку роботи з нею здійснити у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку державну реєстрацію відповідних баз даних. Необхідна кількість даних про громадян, яку можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою й може використовуватися лише для законно встановленої мети.
Захист конфіденційної інформації в Україні перебуває нині під загрозою. Кожному, хто мав або має справу з великими фірмами або фірмочками, банками, центр-сервісами, магазинами переконався, що перш ніж отримати від них якусь тривалу послугу або допомогу вас буквально «роздягнуть до нитки» в інформаційному плані. Представники ПАТ «Київгазу», наприклад, перед укладанням договору на газопостачання вимагають надати їм 1, 2 сторінки паспорту та сторінку з реєстрацією, код, форму № 3 (з ЖЕО), документ про право власності, технічний паспорт на будівлю, посвідчення пільговика. У разі відмови особи надати таку інформацію газопостачання припиняється згідно з їх відомчими правилами.
А ось анкета для отримання дисконтної картки компанії «Мега Маркет», яку треба заповнити покупцю для отримання копійчаних знижок під час покупок. Пропонується, крім прізвища, імені та по-батькові, зазначити стать, дату народження, місто, вулицю, дім, квартиру, контактний номер телефону, Е-mail, район місця проживання, рід занять, сімейний стан, наявність дітей, авто та інше. А далі майже мікроскопічним шрифтом: «Заповнюючи анкету, я даю згоду Товариству з обмеженою відповідальністю «Твuч» на обробку моїх персональних даних, для чого (вдумайтесь!) надаю ТОВ «Твuч» право вчиняти будь-які дії, пов’язані зі збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, поновленням, використанням і поширенням (розповсюдженням, реалізацією, передачею), знеособленням, знищенням відомостей про мене. І найстрашніше: «В разі передачі моїх персональних даних та/або доступу до бази даних третій особі та/або зміни розпорядника бази прошу мене не повідомляти». Фактично ви потрапляєте в рабство маловідомого товариства, за копійки продаючи всю інформацію про себе, ризикуючи невідомо чим і задля чого.Отже, в подібних випадках недосвідчена особа потрапляє на гачок окремих фізичних чи юридичних осіб, а можливо й брехунів на зразок товариства «Мария Дюваль» – ООО «Астролоджик», а/я 20. Пересічна людина, як учасник інформаційних відносин, вимушена ставити себе в явно нерівні права порівняно з іншою стороною. І невідомо, ким та для чого персональні дані будуть використані шляхом протиправних маніпуляцій.
Конституційні гарантії захисту
Конфіденційна інформація про особу є одним зі специфічних видів інформації з обмеженим доступом. Її правовий статус визначається Конституцією України, законами України «Про інформацію», «Про захист персональних даних» та іншими актами законодавства, про що буде далі. Рішення Конституційного Суду України № 5-зп від 30 жовтня 1997 року (справа К. Г. Устименка) зазначає, що частину четверту статті 23 Закону України «Про інформацію» треба розуміти так, що забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини.
До конфіденційної інформації про особу, зокрема, належать такі свідчення про особу: освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан, інші персональні дані (Рішення Конституційного Суду України № 5-зп від 30 жовтня 1997 року (справа К. Г. Устименка) у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру»; Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року за КП Жашківської районної ради щодо тлумачення статті 32 Конституції України).
Статтею 31 Конституції України встановлено головні засади механізму захисту особи від втручання в її особисте і сімейне життя, зокрема, гарантовано таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Для іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлено національний режим захисту цих прав.
Кодифікаційні акти про захист інформації про особу
Законодавством України встановлена кримінально-правова заборона порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфічної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер (ст. 163 Кримінального кодексу України).
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної й моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Більше того, незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації в публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації визнано ст. 182 Кримінального кодексу України злочином.
Статтею 270 Цивільного кодексу України це право віднесено до особистих немайнових прав та передбачено судовий порядок його захисту від протиправних посягань. Цим кодексом також визначено право власності адресата на надіслані на його адресу листи, телеграми тощо. Проте на їх публікацію повинна дати згоду й особа, яка їх надіслала. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи. Визначено також, що кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише в разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.
Згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Чинним законодавством заборонено вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення цієї інформації, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Спеціальні закони про захист персональних даних
Правові відносини, пов’язані із захистом та обробкою персональних, даних врегульовано Законом України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. № 2297–VІ. Його метою є захист основних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, права на невтручання в приватне життя у зв’язку з обробкою персональних даних. Закон набрав чинності з 1 січня 2011 року. На даний час він складається з 30-ти статей, якими визначено суб’єкти відносин, пов’язаних з персональними даними, об’єкт захисту, яким і є персональні дані, загальні та особливі вимоги до обробки персональних даних та інші норми.
Зазначений закон не охоплює багатоманітність усіх проблемних питань правовідносин у сфері захисту персональних даних, тому є необхідність послатись на інші законодавчі акти, які суттєво доповнюють його.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Інформація про особу охороняється законом.
Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути обмежено рішенням суду за наявності підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Законодавство зобов’язує операторів, провайдерів телекомунікацій вживати відповідно до законодавства технічних та організаційних заходів із захисту поштових відправлень, телекомунікаційних мереж, засобів телекомунікацій, інформації з обмеженим доступом про організацію телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами (ст. 6 Закону «Про поштовий зв’язок» від 4.10.2001 р.).
Відповідно до статті 40 Основ законодавства про охорону здоров’я від 19.11.1992 р. та інших актів законодавства медичні працівники, особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Таємність інформації про майновий стан особи та факти розпорядження нею своїм майном захищені інститутом таємниці вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі ст. 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, та особи, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, зобов’язані додержуватись таємниці цих дій у зв’язку з чим довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.
Висновок і рекомендації
З огляду на зазначене можна дійти висновку, що в Україні є достатня правова основа для захисту персональних даних особи. Проблема загальна й застаріла – правовий нігілізм, юридична неграмотність, незнання населенням норм чинного законодавства, корупція.
Громадянам корисно знати, що стаття 31 Закону України «Про інформацію», з поміж інших, надає їм наступні права:
– знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються;
– доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо.
Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями і посадовими особами. Зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети.
Усі організації, які збирають інформацію про громадян, повинні до початку роботи з нею здійснити у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку державну реєстрацію відповідних баз даних. Необхідна кількість даних про громадян, яку можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою й може використовуватися лише для законно встановленої мети.
