» » » Шлях Січових Стрільців за Україну

Шлях Січових Стрільців за Україну

Героїчні сторінки боротьби за державну незалежність належать нашим мужнім пращурам, добровольцям, з яких був сформований Легіон Українських Січових Стрільців.
У серпні 1914 року було створено українське військове формування, яке на початку XX століття стало заключним акордом епохи галицько-українського відродження і своїми військовими змаганнями наблизило державну самостійність України.


Нині ж історія повторюється… Минуло сто років, проте і сьогодні наші українські військові знову ведуть таку ж боротьбу. Мабуть, зовсім не випадково, що саме в цей складний, вирішальний час, який неодмінно ввійде в історію, ми відзначаємо 100-річчя з дня утворення Легіону Українських Січових Стрільців.
Пропонуємо пригадати особливості історії утворення та існування цих відважних чоловіків та жінок, які боролися з тодішнім окупантом – Російською імперією.

Штурмова бригада УСС


З історії Легіону


Унікальну добровольчу військову формацію, що в майбутньому назавжди була пов’язана з назвою «Українські Січові Стрільці», було засновано в серпні 1914 року, з початком Першої Світової війни. Формувався Український Легіон на підставі Імператорського патенту 1851 року, згідно якого кожен дворянин габсбургської монархії мав можливість створити добровільну військову формацію, озброїти та спорядити її, особисто очолити та надати для війська суверена.
Українці складали переважно незаможне сільсько-господарське населення Східної Галичини Австрійської імперії, тому вони не змогли, на відміну від поляків, створити потужне з’єднання, придбати найсучаснішу зброю, між іншим й гармати. Але їх завзятий дух, неабиякі хоробрість та відданість, готовність до самопожертви спіткали прихільність наслідника престолу ерцгерцога Карла й він особисто прилучився до того, щоб українська частина з чисто добровольчої формації перетворилася на підрозділ на засадах регулярного війська.

Датою створення Легіону Українських Січових Стрільців є 6 серпня 1914 року, коли Головна Українська Рада та Українська Боєва Управа проголосили маніфест, в якому закликали гуртуватися під знаменами Українських Січових Стрільців для створення добровільного військового підрозділу — Легіону. Він, як і всі інші добровольчі військові формації (наприклад — Легіони Польські, Тірольський Штандшютц тощо) увійшов до складу австрійського ландштурму й відповідно підпорядковувався австрійському Міністерству оборони.
3 вересня 1914 року в місті Стрию Львівської області Українські Січові Стрільці склади Присягу на вірність українському народові. До речі, вступивши до
Легіону, який входив до складу австрійської армії, новобранці зобов’язані були присягнути на вiрнiсть австрійському цісарю Францу Йосифу. Але добровольці таємно складали і іншу присягу – на вірність Україні. «Я, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крові…»
Метою Легіону Українських Січових Стрільців було об’єднання українського народу, створення єдиної української самостійної держави.

Структура Легіону


Протягом 1914-1916 років поступово формувалася структура Легіону УСС за австрійською моделлю. Вже в вересні 1914 року Легіон налічував 2500 осіб. Осередком добровольців спочатку був Львів, а трохи згодом — Стрий. Усіх легіонерів було поділено на два батальйони (за національною термінологією — курені) та один напівбатальйон (напівкурінь).
Спочатку курені ділилися на сотні по 220 осіб. До складу сотні входили 4 чоти (взводи). Чота складалася з 4 роїв. А один рій налічував 10-15 стрільців. Зазвичай, сотня в бойових умовах нараховувала 100-150 вояків, 2 ремісника, писаря та його помічника.

Військові звання в Українському Легіоні також використалися згідно з національно-історичною термінологією: очолював курінь отаман (відповідав майору), а на всі посади нижче курінного призначались добровольці на власний розсуд: командира сотні називали хорунжий або ж сотник (капітан, пізніше — лейтенант). Командування легіоном здійснював полковник або ж підполковник австрійської армії. Часто — українець за походженням.

Чисельність та командний склад


Загальна чисельність Легіону ніколи не перевищувала 2000 осіб. Австрійський уряд дозволяв записуватися до лав УСС лише добровольцям з ландштурму, тобто тих, хто за віком вже не підходив до служби в регулярному війську або за якихось обставин на військову службу не потрапив. Тим не менш, до Легіону часто вступали юнаки с місцевостей, окупованих австрійською армією, а також інтерновані в таборах Вольфсберг і Феліціентель. Тож до початку 1917 року, в стрілецьких лавах відслужили близько 7 тисяч вояків. Із них було вбито в боях 350 осіб, 1200 поранено і ще 1500 потрапили до російського полону.
На фронті, у вересні 1914 року, 1-й курінь легіону був приєднаний до групи генерала Гофмана. Згодом групу було перейменовано на XXV армійський корпус. Першим батальйоном було укріплено 129-у піхотну бригаду 55-ї піхотної дивізії, а другим — 131-у бригаду 8-й кавалерійської дивізії генерала Лемана.
В березні 1915 року Легіон отримує більш правильну військову організацію за австрійським зразком: 2 окремих батальйони по 4 роти в кожному. В вересні, після знайомства усусів з ерцгерцогом Карлом, з них утворюється 1-й Полк Українських Січових Стрільців, якому за чисельністю до полку австрійського ландверу не вистачає лише одного батальйону. У 1916 році командний склад Легіону отримує звання офіцерів і унтерофіцерів регулярної армії.

В самому розпалі війни, в травні-червні 1916 року, Полк УСС вже додатково нараховував:
- кулеметну роту (2 відділення, 80 осіб);
- взвод мінометів і вогнеметів;
- ротний телефонний зв’язок;
- відділення хімічного захисту (з 1917 року);
- технічну роту, на базі якої пізніше були створені окремі технічна та будівельна сотні.
Ще з жовтня 1914 року планували створити й кінну сотню УСС, але через брак коней кілька десятків кавалеристів виконували обов’язки розвідки й зв’язку.

Окрім, власне, бойових частин, в полку УСС було організовано господарчу службу, обоз (4 одиниці транспорту й одна польова кухня на сотню) та медичну службу (з січня 1915 року — по 40 осіб на курінь).
Січовики добре організували й тилову службу. Як і решта термінів, вона мала специфічну назву кіш. До кошу входили канцелярія, господарча служба, відділи новобранців та одужуючих. Так само в коші функціонувала маршева рота та служба підготовки кадрів та перепідготовки одужуючих (вишкіл УСС). З березня 1915 року кіш було переорганізоване за австрійським зразком. А влітку 1916 року тилова служба УСС отримала назву Вишкільна група.
Крім того, як у полку, так і в коші існували просвітницькі осередки, які отримали назву «Пресової квартири». Вони відіграли неабияку роль в справі національно-партріотичного виховання легіонерів. Саме в Пресовій квартирі та Українській Бойовій Управі розроблялися знамена та уніформа УСС.

Геройські подвиги


Українські Січові Стрільці брали участь у багатьох боях проти російських військ. Усвідомивши, що вони борються за визволення України, виявляли високий героїзм, самовідданість і мужність.
Проте на початку бойовий шлях УСС ускладнювався невизначеністю австро-угорської влади щодо галичан. Підозрюючи їх у проросійських настроях, австрійці не поспішали довіряти стрільцям важливі бойові пости. Восени та взимку 1914–1915 років усуси, як наймолодша формація, були задіяні в «стежній» службі. А справжню бойову славу здобули у травні 1915-го на Маківці. У той час Львів відвідав російський імператор Микола ІІ, і його візиту командування хотіло присвятити прорив карпатського фронту та швидкий наступ на Відень. Ціною 47 загиблих, 76 поранених та 35 полонених стрільці зупинили мос­­­ковське військо. У наказі команди 55-ї австрійської дивізії з нагоди боїв на Маківці гідно відзначено й усусів: «Українці! З великою гордістю можете глядіти на ваші найновіші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого корпусу, бо матимете право назвати себе вибраною частиною».

Подальші бойові дії УСС найбільше будуть пов’язані з Тернопільщиною. У липні 1915 року стрільців відвідав австрійський престолонаслідник, майбутній імператор Карл Габсбург. Після цього візиту легіон було перетворено на окрему одиницю – полк, а низка вояків отримала бойові нагороди. Після наступного великого бою під Семиківцями 1 листопада 1915 року німецьке командування у звіті до штабу армії зазначило: «З нами йшли в наступ українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ з усієї австро-угорської армії».

Успішними, але дуже жертовними стануть бої у вересні 1916-го, а особливо бій під горою Лисонею. Загалом же повні втрати (вбиті, ранені, полонені) стрілецтва тільки того місяця становитимуть 1300 осіб. Уже наступного року після бою під Конюхами в складі УСС залишиться лише дев’ять старшин та 444 стрільці. Хоча легіон УСС налічував на початках 2500 стрільців, станом на 1 листопада 1918 року через їхні лави пройшло понад 9 тисяч осіб.

Кінець Першої Світової вій­­ни усуси зустріли на Наддніпрянщині. Тут справдилася їхня мрія «визволяти братів-українців з московських кайдан», адже УСС допомагали Центральній Раді в боротьбі проти більшовиків. До речі, раніше стрільцям на передовій не раз випадала нагода зустрічатися з наддніпрянцями. Зазвичай українці з обох боків фронту налагоджували контакти та обмінювалися пресою. Коли ж у листопаді 1917 року в Києві було проголошено ІІІ Універсал, то УСС звернулися до командування за дозволом відзначити цю подію. Австрійська влада відреагувала забороною та звільненням коменданта УСС Мирона Тарнавського.

Особливістю Легіону УСС стала також присутність у бойових лавах жінок. Фактично це була єдина військова частина, де на рівні з чоловіками служили й жінки. Одна з них, Софія Галечко, у щоденнику за 11 вересня 1914 року записала: «Мої мрії здійснилися – працюю для України, йду кувати кращу долю… Кинула я кни­жки, науку, старий спокійний Ґрац, забула про рідню, про іспити й увесь світ… Крила вистрілили з рамен і лечу на стрічу сонцю золотому…»
У перших боях, що відбулися в Карпатах, поміж відзначених «за хоробрість» опинилася й жінка-усус Олена Степанів. Коли австрійський генерал Фляйшман нагороджував її, то зауважив: «Перший раз маю щастя винагородити медаллю хоробрість жінки і тішить мене, що на вашій груді заблистить відзнака, яку досі лише вояк-мужчина міг здобути».

Від бою – до пісні


Окрім очевидних військових успіхів УСС увійшли в історію як творці низки культурних феноменів. Не в останню чергу це зумовлено великим відсотком інтелігенції, яка, за статистикою, становила близько 70% складу легіону. Ще під час формування УСС легіонери намагалися надати своїй структурі національних рис. Окрім власної присяги на вірність Україні, до якої ставилися зі значно більшим пієтетом, аніж до офіційної, усуси впровадили українські відповідники до військових звань. Таким чином з’явилися стрільці, чотарі, поручники, хорунжі, сотники, підполковники, полковники, отамани… За якийсь час їм вдалося отримати офіційний дозвіл внести зміни до військового однострою. Відтак до сьогодні одним із символів УСС залишається головний убір – мазепинка.

На початках головним мистецьким середовищем були «Кадра» та «Кіш» – структури, що відповідали за рекрут і вишкіл новобранців, а також організацію стрільців, які поверталися з відпусток чи шпиталів. Пізніше при Коші було створено «Пресову квартиру», в якій втілювали ідею збору матеріалів та пам’яток про історію УСС. Тут формувався архів, працювали художники, фотографи та письменники. Було створено хор, два оркестри, стрілецький театр. Видавалися часописи.

Унікальною виявилася пра­ця усусів на Волині. Її проводили три Комісаріати УСС, що рекрутували добровольців. Щоб здобути прихильність місцевого населення, австрійська влада дозволила УСС здійснювати тут культурно-освітню роботу. Впродовж лише 1916–1918 років стрільці відкрили 85 шкіл, а також власним коштом видрукували низку підручників для потреб шкільництва.
Ще однією заслугою стрілецтва є поява десятків пісень, що миттєво поширювалися в народі. Окрім, власне, стрілецьких пісень, першість у яких мала «Ой у лузі червона калина», усуси надали нового дихання й текстам, які були написані ще до війни. Так, пісню «Видиш, брате мій», створену братами Лепкими, уже 1914 року співали стрільці на Бескидах, які йшли на неминучу смерть. Завдяки УСС цю пісню виконували під час останнього прощання на могилах українських вояків і в пізніші періоди.
Вікторія ШАТИЛО 
  4
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.