Наш спецназ

Олег Козиренко: «Наш спецназ воює на кордоні з бойовиками»


Старшина розвідувальної роти Олег Козиренко 19 червня приїхав з гарячої точки — Донбасу — додому в Бучу. Редакція «Ірпінського вісника» попросила Олега Сергійовича розповісти про воєнні будні і не тільки.

— Олеже! Ви призивалися до лав українського війська з Ірпінського військкомату?
— Нас призвали з Ірпінського військкомату на десятиденні збори у Білу Церкву. Правда, тут військової майстерності не особливо вчили. Тому ми почали проявляти незадоволення.
Згодом нас перекинули на полігон поблизу Житомира. А вже звідси залізницею відправили в Запорізьку область.
Я зі своїми бойовими товаришами побував у різних місцях дислокації: Слов’янську, Краматорську, Маріуполі. На даний момент тримаємо оборону на кордоні з Ростовською областю.

— Спокій, очевидно, тільки сниться?
— Нас обстрілюють кожні півгодини! І вночі, й удень ведуть вогонь по українських позиціях. Частіше під покровом ночі. Саме о цій порі бойовики намагаються перетнути наш кордон. Одного разу нам дуже пощастило — базу дислокації, яку ми залишили, через десять хвилин накрили ракетами «ГРАД». Ця установка зрівнює все довкола із землею. Наша база дислокації була в ліску, і за лічені хвилини його не стало.
Наш спецназ

— Це з боку Росії стріляли?
— Так, з території нашого північного сусіда.

— Ви представляєте розвідку спеціального призначення. Тобто перебуваєте не у гущі, а в пеклі подій.
— Загін спеціального призначення сформували з найкращих бійців елітних бригад — Національної гвардії, правоохоронних органів, армійських підрозділів. Тобто сюди просто так не беруть. Бо тут, у розвідці, треба досконало володіти прийомами рукопашного бою, різними видами зброї. У розвідувальному підрозділі, крім мене, перебувають ще двоє хлопців з Приірпіння. Один із них кухар, інший — водій. Із самого початку в ньому налічувалося 77 військовозобов’язаних, залишилося… 23. Вічна пам’ять Героям!
У нас один девіз: «Нічого, крім перемоги!». Часто піднімаємося в небо на МіГ-24, а також виїжджаємо на бойових розвідувальних машинах (БРМ-1К) і проводимо зачистку території від сепаратистів.


— Чи адаптувалися наші хлопці до військових дій? Який їхній моральний дух?
— Можу сказати одне: різна публіка зібралася. Але після того, як хлопці побачили кров, понюхали пороху, то швидко адаптувалися до військових дій і вже добре тримають оборону, ходять в атаку. Вони навчилися воювати!

— А яке у Вас захисне спорядження?
— Бучанський міський голова Анатолій Федорук, дай йому Боже здоров’я, забезпечив мене дуже хорошим «броніком». В одному з боїв по мені пройшла черга трасуючими патронами. І цей бронежилет врятував мені життя. Одна куля зрикошетила у праву ногу. Отримав поранення і водночас відпустку на два тижні.

— Як організовано харчування? Чи є скарги на тилову службу?
— Харчування погане. Коли немає хліба, годують галетами, кількою. Добра їжа не попадає. Можливо, вона дістається генералам, іншим командирам… Захисним спорядження допомагають волонтери.
А армія видала нам форму, каски й автомати.


— Скільки вам платять на місяць?
— Нам поки нічого не платили. Обіцяють дати на «дембель». Але декому це вже не потрібно.

— Хто перебуває у лавах сепаратистів, бойовиків?
— Серед них є місцеві жителі, які пішли воювати з нами за гроші. Це сумнівні особи, в основному алкоголіки та наркомани. Але є і професійні найманці — не тільки росіяни, а й чеченці, ліванці, нігерійці. Ми збираємо їхні трофеї і бачимо, хто звідки.

— Президент України Петро Порошенко оголосив тижневе перемир’я. Чи дотримуються його бойовики принаймні на кордоні з Ростовською областю? (Розмова відбувалася 23 червня — прим. автора.)
— Перемир’я немає. Кожен день бойові товариші телефонують: стрільба продовжується!

— Як укріплюється кордон?
— Риємо траншеї, рови. Але це не укріплення кордону, а його оборона. Зараз бетонні плити підвозять.


— А зв’язок є, щоб з рідними спілкуватися?
— Мобільний зв’язок поганий, часто «глушиться». Хоча раз на день до рідних вдається додзвонитися.
Вдома, у Бучі, на мене чекають мама, вітчим, молодший брат з дружиною та племінником і моя донечка Наташа.

— Від імені редакції газети бажаємо перемоги українському війську і швидкого повернення додому наших
бійців.
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ 
газета: "Ірпінський вісник" №26 від 27 червня 2014 року
  14
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.