Безумовно, кризове політичне становище в країні вплинуло не тільки на вищі сили влади, але й, більшим чином, на її жителів. Люди вийшли на центральну площу міста – Майдан Незалежності, щоб підтримати ініціативу народу: вступити до Європейського Союзу, яка плавно перейшла в іншу «ідею фікс» – змінити владу України.
Завдяки ідеї народу вступити до ЄС Майдан Незалежності прозвали Євромайданом. Натомість, на захист Президента створився інший, так званий, Антимайдан, який підтримує Президента України та його ініціативи. На те, яка ситуація створилась за 3 місяці на майдані – не можливо дивитись без сліз як дорослим, так і дітям. Вирвані «з коренем» лавки на Хрещатику, розібрана бруківка, яка пролежала більше століття, викорчувані каштани, які були окрасою центральної вулиці Києва ще з далекої давнини – все це слугує, так званими, барикадами від нарядів Беркуту.
Народ започаткував, так званий, Євробунт, який часто пов’язують із громадянською війною минулого століття. Якщо пригадати ті страшні 1917-1921 роки громадянської війни, то можна побачити в очах теперішніх дітей такий самий страх за їхнє майбутнє та майбутнє держави. Але не у всіх…
Про те, як себе поводити із дітьми в даній ситуації, чи можна взагалі розповідати дітям про політичну кризу, ми запитали у психолога Євгена Єльпітіфорова.
![]()
- Євген Миколайович, розкажіть як вчителям та батькам поводити себе в даних обставинах?
- Перш за все, не треба акцентуватися на тій політичній ситуації, яка зараз склалася у суспільстві. в залежності від віку, дитина сама відзначає для себе роль та наслідки можливих змін, тому необхідно перш за все зрозуміти позицію своєї дитини щодо подій, пов’язаних з майданом. Важливо визначити для себе причини, через яких дане питання є актуальним чи неважливим для вашого чада і на цьому будувати свій підхід у питаннях громадського виховання. Знайте, нав’язливість в даному випадку може тільки нашкодити вашій дитині та погіршити ситуацію в сім’ї.
- Яким чином це може проявитись?
- В першу чергу це вплине на сон дитини – можливо, з’явиться безсоння, що частіше буває, коли дитина отримала психічну травму, дитина може плакати без всілякої причини, боятись шуму – це перші ознаки психічного переляку.
- А щодо вчителів, як їм поводитись із дітьми? І чи варто взагалі їм розповідати про це?
- Не варто мовчати – це однозначно. Але і непотрібно акцентуватися, бо це може видатися надзвичайно важливим. Для школяра важливими повинні бути, перш за все, питання навчання та розвитку. Хтось приймає сторону опозиції, а хтось влади – і це нормально. Але при розмові з дітьми дорослі повинні бути «істориками». Звичайно, історики не мають права прийняти будь-чию сторону, тому мають писати про події об’єктивно.
- А як бути із інформацією в мережі Інтернет та по телебаченню? Як можна відгородити дитину від цього?
- Насамперед – використання Інтернет-ресурсів має бути обмеженим незалежно від ситуації в країні. Проте, потрапляння такого роду матеріалів у поле зору дитини є неминучим, і не потрібно акцентуватися, знову ж таки. Важливо вислухати думку дитини, можливо, спробувати пояснити їй свою позицію, якщо вона відрізняється. Важливо, щоб ваша дитина розуміла, що ви завжди відкриті для діалогу.
Але ні в якому разі не можна повністю відгородити дитину від політичного переламу.
- Ви часто спілкуєтесь з цього приводу із дітьми, батьками, вчителями? Яка їхня позиція?
- Так, мені доводиться спілкуватись із батьками школярів. Ця тема досить актуальна, тому оминути її в розмовах неможливо. Важливо бути толерантними до думок інших людей, і доносити свою позицію без посягань на свободу думки іншого, будь то дитина, батьки чи вчителі.
- А що батьки розповідають про поведінку своїх дітей? Вона якось змінилась?
- Кожна дитина переживає це по-своєму, на те вона й особистість. Ось наприклад, син мого товариша – школяр, він хоче виїхати із України назавжди за кордон. Каже, що там краще навчають та і життя краще. Такої ж думки весь клас в якому він навчається. Діти агресивно настроєні і проти влади і проти всіх подій, які відбуваються в країні. Я вважаю – це все творить із ними та негативна інформація, яка розповсюджена в ЗМІ. Звісно, що діти – відбиття нашої поведінки і думок, тому ми самі робимо їх такими.
- Євген Миколайович, які рекомендації Ви б надали батькам та вчителям з даного приводу?
- По перше, і це, напевне, найважливіше – будьте другом для своєї дитини, незалежно від її громадської, суспільної чи емоціональної позиції. Вона повинна пам’ятати, що дім – це те місце, де її вислухають, підтримають і захистять. Незалежно від Євромайданів та революцій.
Завдяки ідеї народу вступити до ЄС Майдан Незалежності прозвали Євромайданом. Натомість, на захист Президента створився інший, так званий, Антимайдан, який підтримує Президента України та його ініціативи. На те, яка ситуація створилась за 3 місяці на майдані – не можливо дивитись без сліз як дорослим, так і дітям. Вирвані «з коренем» лавки на Хрещатику, розібрана бруківка, яка пролежала більше століття, викорчувані каштани, які були окрасою центральної вулиці Києва ще з далекої давнини – все це слугує, так званими, барикадами від нарядів Беркуту.
Народ започаткував, так званий, Євробунт, який часто пов’язують із громадянською війною минулого століття. Якщо пригадати ті страшні 1917-1921 роки громадянської війни, то можна побачити в очах теперішніх дітей такий самий страх за їхнє майбутнє та майбутнє держави. Але не у всіх…
Про те, як себе поводити із дітьми в даній ситуації, чи можна взагалі розповідати дітям про політичну кризу, ми запитали у психолога Євгена Єльпітіфорова.
- Євген Миколайович, розкажіть як вчителям та батькам поводити себе в даних обставинах? - Перш за все, не треба акцентуватися на тій політичній ситуації, яка зараз склалася у суспільстві. в залежності від віку, дитина сама відзначає для себе роль та наслідки можливих змін, тому необхідно перш за все зрозуміти позицію своєї дитини щодо подій, пов’язаних з майданом. Важливо визначити для себе причини, через яких дане питання є актуальним чи неважливим для вашого чада і на цьому будувати свій підхід у питаннях громадського виховання. Знайте, нав’язливість в даному випадку може тільки нашкодити вашій дитині та погіршити ситуацію в сім’ї.
- Яким чином це може проявитись?
- В першу чергу це вплине на сон дитини – можливо, з’явиться безсоння, що частіше буває, коли дитина отримала психічну травму, дитина може плакати без всілякої причини, боятись шуму – це перші ознаки психічного переляку.
- А щодо вчителів, як їм поводитись із дітьми? І чи варто взагалі їм розповідати про це?
- Не варто мовчати – це однозначно. Але і непотрібно акцентуватися, бо це може видатися надзвичайно важливим. Для школяра важливими повинні бути, перш за все, питання навчання та розвитку. Хтось приймає сторону опозиції, а хтось влади – і це нормально. Але при розмові з дітьми дорослі повинні бути «істориками». Звичайно, історики не мають права прийняти будь-чию сторону, тому мають писати про події об’єктивно.
- А як бути із інформацією в мережі Інтернет та по телебаченню? Як можна відгородити дитину від цього?
- Насамперед – використання Інтернет-ресурсів має бути обмеженим незалежно від ситуації в країні. Проте, потрапляння такого роду матеріалів у поле зору дитини є неминучим, і не потрібно акцентуватися, знову ж таки. Важливо вислухати думку дитини, можливо, спробувати пояснити їй свою позицію, якщо вона відрізняється. Важливо, щоб ваша дитина розуміла, що ви завжди відкриті для діалогу.
Але ні в якому разі не можна повністю відгородити дитину від політичного переламу.
- Ви часто спілкуєтесь з цього приводу із дітьми, батьками, вчителями? Яка їхня позиція?
- Так, мені доводиться спілкуватись із батьками школярів. Ця тема досить актуальна, тому оминути її в розмовах неможливо. Важливо бути толерантними до думок інших людей, і доносити свою позицію без посягань на свободу думки іншого, будь то дитина, батьки чи вчителі.
- А що батьки розповідають про поведінку своїх дітей? Вона якось змінилась?
- Кожна дитина переживає це по-своєму, на те вона й особистість. Ось наприклад, син мого товариша – школяр, він хоче виїхати із України назавжди за кордон. Каже, що там краще навчають та і життя краще. Такої ж думки весь клас в якому він навчається. Діти агресивно настроєні і проти влади і проти всіх подій, які відбуваються в країні. Я вважаю – це все творить із ними та негативна інформація, яка розповсюджена в ЗМІ. Звісно, що діти – відбиття нашої поведінки і думок, тому ми самі робимо їх такими.
- Євген Миколайович, які рекомендації Ви б надали батькам та вчителям з даного приводу?
- По перше, і це, напевне, найважливіше – будьте другом для своєї дитини, незалежно від її громадської, суспільної чи емоціональної позиції. Вона повинна пам’ятати, що дім – це те місце, де її вислухають, підтримають і захистять. Незалежно від Євромайданів та революцій.
