» » » Народознавство: Без князів Глинських історія України була б неповною

Народознавство: Без князів Глинських історія України була б неповною

На узліссі на березі річки Уж, або, як її тут називають, Уша, на межі «зони відчуження і безумовного відселення» в Поліському районі Київщини, зберігся масивний кам’яний хрест, на якому ще можна розібрати викарбувану дату — 1503 та залишки якогось напису.

Це — братська могила тих, хто загинув тут у битві, про яку в «Хроніці польсько-литовськоїжмудської і всієї Русі» Матвія Стрийковського під роком 1503 вказано: «той же осени 1503 на реке Уше Князь Федор Иванович Ярославич и Князь Юрий Иванович Дубровицкий и князь Григорий Глинский, староста Овруцкий, сточили битву с Татарами перекопскими, и там по допущению Божію, поражено было войско литовское от Татар и убит князь Григорий Глинский и при нем Горностай». Отож, найімовірніше, що під тим кам’яним хрестом разом з іншими полеглими в битві з татарами успокоївся і прах князя Григорія Глинського — одного з представників незалежного могутнього українського князівського роду ХІ- ХVІ століть.

Я вперше побував у цій місцині в день Чорнобильської катастрофи у квітні 1986-го, про що розповів у одному з розділів поеми «Мічені атоми, або Сліпий політ», удруге — аж через 27 років. За цей час узлісся заросло й місцина здичавіла остаточно, а хрест наче поменшав, угруз у землю десь на півметра. Розташований на узліссі заболоченої заплави та ще й на насипному кургані, він помітно вирізняється на місцевості, наче оберіг над берегами вічної ріки. От тільки рушників на ньому вже не було — мабуть, повмирали вже дві сестри-полячки з лісового хутора, котрі доглядали за ним і щораз на Великдень їх пов’язували.

Тож ми привезли рушники із собою. Ми — це невеличка імпровізована народознавча експедиція Всеукраїнського Благодійного Фонду імені Петра Калнишевського на чолі з головою його правління Іваном Рішняком, письменницею та журналісткою Наталею Околітенко, поетесою Людмилою Гнатюк, вчителькою Валентиною Рішняк, письменником Володимиром Коскіним, директором Ірпінського історико-краєзнавчого музею Анатолієм Зборовським та автором цих рядків. За провідника був місцевий краєзнавець Олександр Солодар.

Нині Фонд відзначає десятиріччя своєї офіційної реєстрації, було зроблено чимало, наприклад, видано десятки назв книг різних авторів, які він безкоштовно передав бібліотекам країни. Під час цієї експедиції бібліотекам Поліського району подаровано сотні примірників книг. У складі експедиції є представники й рідного гнізда князів Глинських — містечка Глинськ, що на Роменщині. Прийшли до цієї маловідомої могили як на прощу, щоб вшанувати пам’ять полеглих і нагадати про них нам — адже 510 років тому тут, на переправі біля броду через річку Ушу, неподалік села Тараси, відбулася кривава січа між ордою перекопських татар і об’єднаним польсько-литовсько-руським військом Історична подія за участю князя Глинського прямо пов’язана з тяглістю ідеї української державності. Без князів Глинських історія України була б просто неповною. Один із них, як ми вже знаємо, Григорій, загинув за неї у бою з татарами. Другий, черкаський намісник князь Богдан Глинський, 1498 року зі своїми «козаками» — а саме так назвав його воїнів татарський хан, напав на татарську фортецю Езі (Очаків). Та чи не найяскравішою постаттю серед них був князь Михайло Глинський, про якого ще Микола Аркас у своїй «Історії України-Русі» писав: «Глинський розбив татар дощенту і, здобувши собі великої слави та відчуваючи в собі силу, задумав одірвати Україну... від Польщі й самому зробитися Великим князем українським». Тож, як продовжує цю ж думку Богдан Сушинський, «у повстанні, яке він підняв 1508 року, намагаючись від’єднати українські землі від Литви, а відтак від Польщі, брали участь загони козаків». Михайло Глинський віднаходить спільників серед місцевих українських аристократів і починає збирати військо.
Метою повстання було, на першому етапі, створення великого князівства київського, навколо якого згодом можна було б збирати землі, що входили свого часу до складу Русі-України.



Будемо вважати виступ князя Глинського однією з найпомітніших спроб відродити незалежну Україну. І було б справедливо, коли б ми утвердили в історії нашої держави те місце князя М. Глинського, на яке він заслуговує. Він боровся і помер патріотом України, одним з її воїнів, полководців!
Так, і це повстання через зраду начебто союзників М. Глинського потерпіло поразку, хоча спочатку повстанці здобули ряд серйозних перемог.

Але це було чи не першим суто українським повстанням за визволення України і створення української держави. Хто ж він, Михайло Глинський? Походив з давнього татарсько-українського роду, нащадок хана Мамая, один із синів якого став українцем, прийняв християнство і загніздився в містечку Глинську (нині Сумська область). Звідси й походить назва роду — Глинські.
Михайло Львович Глинський виховувався при дворі німецького імператора Максиміліана, здобув прекрасну європейську освіту. Згодом служив Альбрехту Саксонському, польському королю. Після поразки повстання 1508 року за створення української держави у формі князівства поселився в Москві. Завжди був заможною людиною. 1526 року його племінниця Олена Глинська вийшла заміж за великого князя московського Василя ІІІ і стала матір’ю царя Івана ІV, більше відомого як Іван Грозний. Командував московськими військами у війні з Литвою і Польщею. Чи не найосвіченіша людина при дворі московського царя, він був одним з найвпливовіших політичних діячів того часу, талановитим полководцем. Та давня мрія про створення незалежної української держави не полишала його, і він продовжував діяльність для її реалізації.

Він починає таємні перемовини з польським королем Сигізмундом. 1534 року за участь у змові при московському дворі був заарештований і невдовзі у віці 64 роки помер у московській тюрмі. Дружина його брата Василя Анна Глинська, донька сербського воєводи Стефана, мати Олени Глинської, бабуся царя Івана ІV, пережила чоловіка на 30 років. Вона стала монашкою й померла літа 1553...

Рід Глинських (Мамаєвичів, Лексад) залишив слід в історії, особливо ж князь Михайло Львович. Їх досі пам’ятає древнє містечко Глинськ над Сулою, що на Роменщині, звідки вони вирушили у широкий світ.
Данило КУЛИНЯК, письменник 
газета: "Ірпінський вісник" №51 від 13 грудня 2013 року
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.