» » » «Я перекладав Фіделя Кастро»

«Я перекладав Фіделя Кастро»

Бучанець Микола Дем’янов тривалий час пропрацював перекладачем на Кубі. Серед політичних лідерів, з якими довелося познайомитися, був і Фідель Кастро.

Микола Михайлович народився в Бучі в 1954 році. Закінчивши середню школу № 4, вступив до Київського інституту іноземних мов. Згодом працював учителем. У 1977–80 роках на запрошення Міністерства освіти Республіки Куба працював перекладачем на "Острові Свободи". На Міжнародному фестивалі молоді та студентів 1978 року, який проходив у Гавані, синхронно перекладав промову лідера кубинської революції Фіделя Кастро, яка, до речі, тривала чотири години. Вдруге на «Острові Свободи» він побував у 1990 році, коли супроводжував дітей, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, на оздоровлення та лікування. Взагалі його життя було сповнене багатьма цікавими подіями та зустрічами.

- Миколо Михайловичу, на початку нашої розмови хочеться привітати Вас з професійним святом – Міжнародним днем перекладача.
- Дякую. Чесно кажучи, я навіть і не здогадувався про це свято. Тепер знатиму. А як давно воно відзначається?

- З 1991 року... Зустрічне питання, коли у Вас виникло бажання стати перекладачем?
- У 9 класі. Коли я навчався у школі, то дізнався про свою двоюрідну сестру, яка спромоглася стати міжнародним перекладачем, і її було направлено на роботу до Алжиру. Зрозумів, що поїхати працювати за кордон цілком реально, не дивлячись на «залізну завісу». Для мене це стало своєрідним стимулом, адже раніше англійській мові я не надавав особливого значення. А у 9-10 класах з цього предмету став відмінником. Я, крім школи, займався ще й з репетитором. Тепер про це можна казати сміливо: я входив у коло інакомислячої інтелігенції, у якої в пошані було знання англійської мови.
Мене познайомили з однією молодою людиною, інженером за фахом, який чудово володів цією мовою. Що цікаво: він особисто опанував її та радо ділився зі мною своїми знаннями, хоча сам був «не виїзним». Ночами наша група уважно слухала різні «голоси», де, окрім політичних новин, були уроки з англійської. Стало цікаво - мова стала живою, не такою, як у книжках та підручниках. На той час це було досить ризикованою справою. Люди старшого покоління чудово розуміють мене… Наша група цікавилася також і художніми новинками, зокрема, творами Олександра Солженицина, іншими матеріалами «самвидаву».

- «Компетентні органи» часом вашою групою не цікавилися?
- На щастя для нас, ми не потрапили у їхнє поле зору. Мені, тоді ще 16-річному юнакові, спілкування з цими людьми було дуже цікаве. Все це здавалося романтикою. А про можливі наслідки всього цього я навіть і не замислювався. Я й зараз вдячний цим людям, за допомогою яких я досконало опанував англійську і без проблем вступив до Інституту іноземних мов. У цьому виші я опанував ще іспанську та французьку мови.

- Напевно, після закінчення такого престижного інституту вам запропонували цікаву і престижну роботу?
- Якби так… Після закінчення інституту я почав викладати іноземні мови в одній із сільських шкіл Житомирської області. Але доля виявилася до мене милосердною. Невдовзі мене викликали до Міністерства освіти і запропонували відрядження до Куби. Туди зібралася їхати велика делегація педагогів з Радянського Союзу для обміну досвідом, і потрібен був перекладач. Відрядження тривало 40 днів. Але представники кубинського Міністерства освіти запропонували мені залишитися на більш тривалий термін. Напевно, у цьому зіграли не останню роль моє професійне ставлення до роботи і комунікабельність. Я почав працювати з міністром освіти Куби Фернандесом. Москва та Київ не заперечували.

- А як пересічні кубинці на той час ставилися до людей з Радянського Союзу?
- Одним словом - чудово. Для них «сов’єтико» був своєрідним еталоном порядності, чесності. Наш уряд також дбав про підтримання «обліко морале» тих, кого відряджали за кордон. Випадкових людей туди не направляли. За цим пильно стежили відповідні інстанції. У питанні, кого командирувати на «острів Свободи», останнє слово було за Москвою.

- Яке враження було від зустрічі з кубинським лідером?
- Перший раз я з Фіделем Кастро зустрівся зовсім несподівано. Я йшов по одній з вулиць Гавани. І раптом бачу - на зустріч пішки йде Кастро з охоронцями. Я навіть від несподіванки оторопів. Йдеш по вулиці і раптом віч-на-віч випадково зустрічаєшся з першою особою держави! Ми перекинулися кількома словами. А вже у 1978 році під час Фестивалю молоді і студентів у Гавані серед усіх перекладачів, які працювали в різних групах радянських спеціалістів, пройшов відбір. З сотні конкурсантів вибрали всього 10 кращих, до числа яких і мені пощастило потрапити. Прибула чисельна делегація з СРСР. Відбувся величезний мітинг (майже мільйон людей) на площі Революції імені Хосе Марті. На почесних місцях - лідери делегацій різних країн. Промова Фіделя Кастро тривала чотири години. Я зі своїми колегами синхронно перекладав її. Кожному перекладачеві по черзі давали час - по 20 хвилин. Рано-вранці ця чотиригодинна промова вже була надрукована у центральній газеті «Правда». Знаючи ораторські здібності Кастро, ця промова - всього-на-всього розминка. У кубинського лідера промови були навіть по 6 годин без зупинки! Він дійсно природжений оратор. Людина-промовець і трибун! З моєї точки зору, для перекладача-синхроніста потрібна комунікабельність і розвиток такої навички, як вірогідне прогнозування - людина тільки починає говорити, а перекладач уже має розуміти, про що піде мова далі.

- Чи правда, що саме синхронний переклад вважається серед людей вашої професії найбільш складним?
- Так. Образно кажучи, ти повинен розчинитися у промовцеві, забути про себе, стати своєрідним «придатком». І водночас не сказати чогось зайвого. А скільки траплялося різних випадків під час офіційних зустрічей делегацій. Особливо це відбувається, коли під час бенкету учасники, скажімо так, «розслабляються» і інколи таке починають верзти… І це з обох сторін! Тут потрібно не просто дослівно перекладати, а й виявляти розважливість і фільтрувати слова. Так і до міжнародного скандалу недалеко! Не слід забувати, що дві нації - це два менталітети! Якщо з однієї сторони вони вважатимуть це всього-на-всього жартом, то у іншої нації - це сприйматиметься за образу. Іноді буває не зайвим і доречним пом’якшити загальний тон перемовин. Перекладачу обов’язково потрібно знати і цікавитися культурою не тільки своєї країни, але також пам’ятати і вивчати звичаї інших держав.

- Вдруге ви були на Кубі у 1990 році. Чим було викликане це відрядження?
- Після першого довгострокового відрядження до цієї країни я працював у своїй рідній школі № 4. Одного разу мене викликали до Міносвіти, де пояснили, що Комітет молодіжних організацій найближчим часом планує організувати систематичні поїздки до Куби дітей, які постраждали від чорнобильського лиха, на запрошення Кубинського уряду. Наші діти оздоровлювалися, відпочивали і навчалися у міжнародному дитячому таборі «Тарара». Завдяки зусиллям кубинських лікарів багатьом нашим дітям вдалося поправити своє здоров’я і уникнути можливих негативних наслідків техногенної катастрофи. Про їхній гуманізм, людське ставлення до наших дітей я завжди пам’ятатиму. І, впевнений, не тільки я один.

- Що б ви особисто порадили тим, хто хоче стати перекладачем?
- Передусім, знати історію своєї країни, її культуру, спадщину. Пригадую, коли мені на початку незалежності України довелося їхати у міжнародні відрядження, то представники інших країн цікавилися нашою державою. Звідки вона з’явилася на карті? Хто її населяє? І тоді почали запрошувати наших фахівців, щоб у навчальних закладах інших країн провести цикл лекцій з історії України. Мене запросили до Мадридського університету прочитати подібний цикл лекцій протягом трьох місяців. Відверто скажу, я тоді злякався. Адже я майже нічого не знав про свою країну. Я багато що знав про Радянський Союз, а ось про незалежну Україну знань було недостатньо, аби читати лекції на міжнародному рівні. На щастя, за відносно короткий проміжок часу в нашій країні видано чимало необхідної історичної літератури, і тепер кожен бажаючий може поповнити свої знання у цій галузі.
Майбутнім перекладачам слід пам’ятати, що вони, як міжнародні посли, - з’єднувачі різних культур за допомогою мови. Саме у мові відображається бачення світу певної нації, в ній відбивається менталітет країни, її культура, традиції, навіть історичні події. Мова відрізняє нас від усіх інших істот на планеті, що не мають її, порівняно з ними, у нас є величезна перевага: ми наділені потужним знаряддям - словом, яке дає нам змогу виражати свої думки і домовлятися.
Професійні перекладачі, що забезпечують взаєморозуміння між різними мовами і народами, підтримують гармонію спілкування і цілісність світосприйняття нашої цивілізації…

Після тих доленосних як для молодої людини відряджень до Республіки Куба, в якості перекладача, Микола Михайлович викладав іноземні мови в школі, університеті, семінарії. Він активно займається літературним перекладом. В його доробку десятки книжок та лекцій з християнського вчення, етики, історії, оповідання для дітей та молоді. Остання його робота надрукована 2013 року має знаменну назву «Принцип повноцінного життя». Вона про те, що попри складні обставини, розчарування, розбиті мрії, завжди є можливість розпрямити плечі та мати в житті радість.
Володимир ЕННАНОВ 
газета: "Бучанські новини" №39 від 4 жовтня 2013 року
  3
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.