Мов стіни виткані із світла,
І куполи возносяться увись,
В храмах Чернігова молитви
Лунають мов з глибин століть...
Такі рядки народилися в древньому Чернігові, де величні старовинні храми, немов перемовляються з небом, поблискуючи золотом куполів, як сонцями. А білі стіни церков, зважаючи на зиму, наче виростали із чистого снігового безмежжя, від якого віяло вічністю та умиротворенням, який дарувало це місто, в котрому було багато православних подвижників, як от преподобний святитель Антоній Печерський. А ще, преподобні: Феодосій , Філарет, Лаврентій Чернігівські, мощі котрих покояться в свято – Троїцькому кафедральному соборі, котрий одним із перших відвідала паломницька група з нашого міста, яка постійно формується при храмі на честь святого Миколая на території податкового університету.
Свято-Троїцький кафедральний собор, як і всі храми Чернігова є неповторним у своїй красі й приваблює туристів архітектурною величчю, а віруючих людей своїми святинями. Заснований він в XVII ст. і входив до ансамблю Троїцько-Іллінського монастиря. Тут паломники мали можливість прикластися до мощей згадуваних заступників Чернігівської землі: святителів Феодосія і Філарета та преподобного Лаврентія Чернігівських. Також в цьому храмі знаходяться дві чудотворні ікони та ковчег з мощами преподобних отців Києво-Печерських, та інших угодників Божих. Тут вражає велика дзвіниця Троїцького собору, висота котрої майже 60 метрів.
![]()
![]()
Потім ми їдемо вулицями міста, де віяло древністю від самобутніх дерев’яних багатоквартирних будинків із ставнями на вікнах, таких будинків не побачиш у Києві, бо древність столиці постійно знаходиться під «пресом» склобетонної забудови. Древність Чернігова ще не зазнала тотальної агресії забудовників, і це додає особливої привабливості місту, і навіть якогось архаїчного спокою, що наче захищає його містян від суєтного сьогодення, де бал править капітал глобалізму.
Згодом ми прибуваємо до найстарішого монастиря нашої країни, Єлецької обителі. Це один із найдавніших монастирів України, розташований на південно-західному схилі Болдиних гір на відстані близько кілометра від центру стародавнього міста – Дитинця. Монастир був заснований в середині 11 ст. князем Святославом Ярославичем у хвойному лісі, звідси й назва – Єлецький. Основний комплекс будівель монастиря склався в 18 ст.,і тепер являє собою напрочуд цілісний бароковий ансамбль, незважаючи на те, що до його складу входять будівлі, побудовані в різний час: Успенський собор 11 ст., Дзвіниця 17 ст., Огорожа з воротами 17 ст., келії 16-18 ст., будинок ігумена 18 ст., будинок Феодосія Углицького і стародавні печери. В обителі ми приклалися до чудотворного образу Єлецької ікони Богородиці, явлення образу відносять до 6 лютого 1060року. Назву ікони пов’язують з місцем, де її побачили, біля ялини. Єлецька ікона Богородиці є однією з найвеличніших святинь Чернігова, на такому ж поважному місці — ікона Іллінської Богоматері. Іллінська ікона прославилась у 1662 р., коли плакала протягом тижня на очах сотень людей. За словами козацького літописця Самійла Величка, Матір Божа плакала, передбачаючи численні біди, які чекали на Україну в роки Руїни.
![]()
![]()
Третє святе місце Чернігова, яке ми відвідали, — Антонієві печери на Болдиній горі. У цих печерах чотири роки жив Антоній Печерський, якого був засновником чернецького життя Київської Русі, а також Києво-Печерського монастиря. Чому він жив у Чернігові? Це місто було йому знайоме від народження, оскільки народився поблизу Чернігова, в містечку Любеч, і в часи гоніння на монахів Києво-Печерського монастиря, коли Києвом правив князь Ізяслав, Антоній із братією поселилися в печерах Болдиної гори Чернігова, де жив чотири роки, і де був заснований підземний монастир, де й до сьогодні збереглася найвища у світі підземна церква з хорами, первозданні печерні келії та підземне кладовище на глибині 17 метрів (кмітерій, або кістниця). Вхід туди — через особливий металевий міст, під яким наче згустками темряви залягли тіні, а ще в зблисках ліхтариків, світяться людські кістки.
Перейти цей міст не для слабкодухих, бо він нагадує вхід до могили. У Антонієвих печерах монахів хоронили за Афонським обрядом — через певний час останки покійних іноків складали в спеціальному місці. До речі, як повідомив наш екскурсовод, київський семінарист Василій, за кольором кісток визначали наскільки праведно жив покійник — білий колір означав найвищий ступінь християнського благочестя. У Антонієвих печерах багато таємниць, і до сьогодні всі розповідають про тінь монаха, яка явилась одному із археологів, котрий тут заночував. Покинувшись серед ночі, археолог, ніби відчув, що біля нього хтось стояв, і побачив тінь чорноризця, однак замість страху, як завжди буває від несподіванки, він відчув небувалу благодать. Священики пояснюють, що тінь монаха з’являється тому, щоб молитися тут, адже Антонієвими печерами володіє музей, тож молитви в них не творяться.
Біля Антонієвих печер знаходиться будиночок, в котрому жив згадуваний святитель Лаврентій, де ми побували, а ще всі мали змогу одягнути ризу преподобного.
Тоді ми вирушили на територію Стародавнього Дитинця, де колись знаходилась фортеця із оборонними валами, й де — три величні білостінні храми. Ми всі захоплено дивимося на них, адже на такій близькій відстані побачити відразу три церкви, та ще й з різних епох, можна лише в Чернігові.
Один із них, Спасо-Преображенський собор згадується в літописі за 1036 року і є ровесником Софії Київської. Храм Пережив різні лихоліття, війни, пожежі, і зараз радує око жителів Чернігова і гостей міста. Спаський храм зараз є діючим, в ньому молиться громада Московського Патріархату. У храмі викликає захоплення чудовий бароковий різьблений іконостас XVIII ст., священний трепет викликає ікона Молчанської Богородиці й Троєручиці.
Поруч знаходиться ще один прекрасний свідок княжої доби – Борисоглібський собор (XII ст.), який був усипальницею князів роду Давидовичів. Нажаль зараз цей храм не є діючим.
Тут знаходиться музейна експозиція. Поблизу храму святих князів Страстотерпців Бориса і Гліба паломники могли побачити величну дзвіницю – частину споруди Колегіуму – першого навчального закладу підвищеного типу. Його заснував святитель Іоанн (Максимович) Тобольський. Храм-дзвіниця освячений на честь Предтечі Господнього Іоанна. Нині тут знаходяться виставкові зали. Біля частини споруди Колегіуму споруджено пам’ятник славному гетьману України Івану Мазепі, відомому жертводавцю і меценату, коштом якого було відреставровано і прикрашено багато храмів у Чернігові і який зробив вагомий внесок у спорудження будівлі Колегіуму.
Залишивши територію Валу-Дитинця, наша паломницька група вирушила за межі міста, до ще однієї святої обителі, яка була по дорозі до Києва, у село Данівку Козелецького району Чернігівщини. І от ми стоїмо біля масивних дверей жіночого монастиря на честь Георгія Побідоносця. Наш екскурсовод семінарист Василій стукає в двері, згодом вони відкриваються, і ми заходимо на засніжене подвір’я, під нашими кроками скрипить підмерзлий сніжок, і наче колесо історії, повертає нас до 1654 року, коли після закінчення національно-визвольної війни проти поляків, в якій брали участь козаки Козелецької сотні, які допомагали Богдану Хмельницькому. Отже, з метою закріплення основ православ’я та не допущення католицької експансії жителі Козельця вирішили заснувати монастир в ім’я славного воїна Георгія Побідоносця. Першими почали його будувати ченці Козелецького Свято-Троїцького монастиря Симеон, Іоіль, Саватій та Панкратій.
![]()
Нині тут зберігається новоявлена чудотворна ікона Богородиці «Аз есмь с вами и никтоже на вы». За переказами вона написана з благословення самого святителя Іоанна Кронштадського і була келейним образом преподобного Серафима Вирицького, що у 1937 році повторив перед нею подвиг преподобного Серафима Саровського – молитовне уклінне стояння протягом 1000 днів і ночей. У монастирі ми набираємо водички із живодайної кринички та їдемо додому. І хоч було вже близько дев’ятої вечора, а вирушили ми о сьомій ранку, особливої втоми не відчувається, а навпаки — благодать. Багато в кого ще вистачає духу й на дискусії з нашим дуже освіченим семінаристом Василієм, а ще ми слухаємо диски християнських пісень, котрі, як і молитви супроводжували нас зранку, і багато хто з нас вже говорить про наступну духовну подорож, адресу котрої ми вирішили обрати згодом, бо дуже багата святинями земля наша.
Амінь.
фото автора
І куполи возносяться увись,
В храмах Чернігова молитви
Лунають мов з глибин століть...
Такі рядки народилися в древньому Чернігові, де величні старовинні храми, немов перемовляються з небом, поблискуючи золотом куполів, як сонцями. А білі стіни церков, зважаючи на зиму, наче виростали із чистого снігового безмежжя, від якого віяло вічністю та умиротворенням, який дарувало це місто, в котрому було багато православних подвижників, як от преподобний святитель Антоній Печерський. А ще, преподобні: Феодосій , Філарет, Лаврентій Чернігівські, мощі котрих покояться в свято – Троїцькому кафедральному соборі, котрий одним із перших відвідала паломницька група з нашого міста, яка постійно формується при храмі на честь святого Миколая на території податкового університету.
Свято-Троїцький кафедральний собор, як і всі храми Чернігова є неповторним у своїй красі й приваблює туристів архітектурною величчю, а віруючих людей своїми святинями. Заснований він в XVII ст. і входив до ансамблю Троїцько-Іллінського монастиря. Тут паломники мали можливість прикластися до мощей згадуваних заступників Чернігівської землі: святителів Феодосія і Філарета та преподобного Лаврентія Чернігівських. Також в цьому храмі знаходяться дві чудотворні ікони та ковчег з мощами преподобних отців Києво-Печерських, та інших угодників Божих. Тут вражає велика дзвіниця Троїцького собору, висота котрої майже 60 метрів.
Потім ми їдемо вулицями міста, де віяло древністю від самобутніх дерев’яних багатоквартирних будинків із ставнями на вікнах, таких будинків не побачиш у Києві, бо древність столиці постійно знаходиться під «пресом» склобетонної забудови. Древність Чернігова ще не зазнала тотальної агресії забудовників, і це додає особливої привабливості місту, і навіть якогось архаїчного спокою, що наче захищає його містян від суєтного сьогодення, де бал править капітал глобалізму.
Згодом ми прибуваємо до найстарішого монастиря нашої країни, Єлецької обителі. Це один із найдавніших монастирів України, розташований на південно-західному схилі Болдиних гір на відстані близько кілометра від центру стародавнього міста – Дитинця. Монастир був заснований в середині 11 ст. князем Святославом Ярославичем у хвойному лісі, звідси й назва – Єлецький. Основний комплекс будівель монастиря склався в 18 ст.,і тепер являє собою напрочуд цілісний бароковий ансамбль, незважаючи на те, що до його складу входять будівлі, побудовані в різний час: Успенський собор 11 ст., Дзвіниця 17 ст., Огорожа з воротами 17 ст., келії 16-18 ст., будинок ігумена 18 ст., будинок Феодосія Углицького і стародавні печери. В обителі ми приклалися до чудотворного образу Єлецької ікони Богородиці, явлення образу відносять до 6 лютого 1060року. Назву ікони пов’язують з місцем, де її побачили, біля ялини. Єлецька ікона Богородиці є однією з найвеличніших святинь Чернігова, на такому ж поважному місці — ікона Іллінської Богоматері. Іллінська ікона прославилась у 1662 р., коли плакала протягом тижня на очах сотень людей. За словами козацького літописця Самійла Величка, Матір Божа плакала, передбачаючи численні біди, які чекали на Україну в роки Руїни.
Третє святе місце Чернігова, яке ми відвідали, — Антонієві печери на Болдиній горі. У цих печерах чотири роки жив Антоній Печерський, якого був засновником чернецького життя Київської Русі, а також Києво-Печерського монастиря. Чому він жив у Чернігові? Це місто було йому знайоме від народження, оскільки народився поблизу Чернігова, в містечку Любеч, і в часи гоніння на монахів Києво-Печерського монастиря, коли Києвом правив князь Ізяслав, Антоній із братією поселилися в печерах Болдиної гори Чернігова, де жив чотири роки, і де був заснований підземний монастир, де й до сьогодні збереглася найвища у світі підземна церква з хорами, первозданні печерні келії та підземне кладовище на глибині 17 метрів (кмітерій, або кістниця). Вхід туди — через особливий металевий міст, під яким наче згустками темряви залягли тіні, а ще в зблисках ліхтариків, світяться людські кістки.
 Міст до підземного кладовища (кістниці) |  У підземелях Антонієвих печер |
Перейти цей міст не для слабкодухих, бо він нагадує вхід до могили. У Антонієвих печерах монахів хоронили за Афонським обрядом — через певний час останки покійних іноків складали в спеціальному місці. До речі, як повідомив наш екскурсовод, київський семінарист Василій, за кольором кісток визначали наскільки праведно жив покійник — білий колір означав найвищий ступінь християнського благочестя. У Антонієвих печерах багато таємниць, і до сьогодні всі розповідають про тінь монаха, яка явилась одному із археологів, котрий тут заночував. Покинувшись серед ночі, археолог, ніби відчув, що біля нього хтось стояв, і побачив тінь чорноризця, однак замість страху, як завжди буває від несподіванки, він відчув небувалу благодать. Священики пояснюють, що тінь монаха з’являється тому, щоб молитися тут, адже Антонієвими печерами володіє музей, тож молитви в них не творяться.
Біля Антонієвих печер знаходиться будиночок, в котрому жив згадуваний святитель Лаврентій, де ми побували, а ще всі мали змогу одягнути ризу преподобного.
Тоді ми вирушили на територію Стародавнього Дитинця, де колись знаходилась фортеця із оборонними валами, й де — три величні білостінні храми. Ми всі захоплено дивимося на них, адже на такій близькій відстані побачити відразу три церкви, та ще й з різних епох, можна лише в Чернігові.
Один із них, Спасо-Преображенський собор згадується в літописі за 1036 року і є ровесником Софії Київської. Храм Пережив різні лихоліття, війни, пожежі, і зараз радує око жителів Чернігова і гостей міста. Спаський храм зараз є діючим, в ньому молиться громада Московського Патріархату. У храмі викликає захоплення чудовий бароковий різьблений іконостас XVIII ст., священний трепет викликає ікона Молчанської Богородиці й Троєручиці.
Поруч знаходиться ще один прекрасний свідок княжої доби – Борисоглібський собор (XII ст.), який був усипальницею князів роду Давидовичів. Нажаль зараз цей храм не є діючим.
Тут знаходиться музейна експозиція. Поблизу храму святих князів Страстотерпців Бориса і Гліба паломники могли побачити величну дзвіницю – частину споруди Колегіуму – першого навчального закладу підвищеного типу. Його заснував святитель Іоанн (Максимович) Тобольський. Храм-дзвіниця освячений на честь Предтечі Господнього Іоанна. Нині тут знаходяться виставкові зали. Біля частини споруди Колегіуму споруджено пам’ятник славному гетьману України Івану Мазепі, відомому жертводавцю і меценату, коштом якого було відреставровано і прикрашено багато храмів у Чернігові і який зробив вагомий внесок у спорудження будівлі Колегіуму.
Залишивши територію Валу-Дитинця, наша паломницька група вирушила за межі міста, до ще однієї святої обителі, яка була по дорозі до Києва, у село Данівку Козелецького району Чернігівщини. І от ми стоїмо біля масивних дверей жіночого монастиря на честь Георгія Побідоносця. Наш екскурсовод семінарист Василій стукає в двері, згодом вони відкриваються, і ми заходимо на засніжене подвір’я, під нашими кроками скрипить підмерзлий сніжок, і наче колесо історії, повертає нас до 1654 року, коли після закінчення національно-визвольної війни проти поляків, в якій брали участь козаки Козелецької сотні, які допомагали Богдану Хмельницькому. Отже, з метою закріплення основ православ’я та не допущення католицької експансії жителі Козельця вирішили заснувати монастир в ім’я славного воїна Георгія Побідоносця. Першими почали його будувати ченці Козелецького Свято-Троїцького монастиря Симеон, Іоіль, Саватій та Панкратій.
Нині тут зберігається новоявлена чудотворна ікона Богородиці «Аз есмь с вами и никтоже на вы». За переказами вона написана з благословення самого святителя Іоанна Кронштадського і була келейним образом преподобного Серафима Вирицького, що у 1937 році повторив перед нею подвиг преподобного Серафима Саровського – молитовне уклінне стояння протягом 1000 днів і ночей. У монастирі ми набираємо водички із живодайної кринички та їдемо додому. І хоч було вже близько дев’ятої вечора, а вирушили ми о сьомій ранку, особливої втоми не відчувається, а навпаки — благодать. Багато в кого ще вистачає духу й на дискусії з нашим дуже освіченим семінаристом Василієм, а ще ми слухаємо диски християнських пісень, котрі, як і молитви супроводжували нас зранку, і багато хто з нас вже говорить про наступну духовну подорож, адресу котрої ми вирішили обрати згодом, бо дуже багата святинями земля наша.Амінь.
фото автора
