Здається, у цьому світі закохані всі, крім нас - крім мене, крім тебе. Щасливі, тримаючись за руки і не помічаючи нас, ідуть цими вулицями, парками, площами, скверами - закохані. Минаючи магазини, газетні кіоски, кав’ярні, туристів, бізнесменів і нас (ми поспішаємо на роботу). Молоді, енергійні, красиві, веселі і безтурботні поводять себе так, ніби сьогодні їхній день, їхній рік, століття і тисячоліття – час закоханих.
![]()
Ми - дорослі, тверезі, практичні, розумні, досвідчені і виважені – працюємо. Нам ніколи. Коли випаде час, просто перерва в кінці дня, дуже швидко, користуючись електронною поштою і банальним шаблоном готових заготовок міріади соціальних мереж, ми обмінюємось чемними, законсервованими у солодкому сиропі обману навіть не словами, а готовими фразами «Від щирого серця, Вітаю, Бажаю, Зичу...». Ситі, успішні, наглі, багаті, заможні і переконані в непереможній силі грошей розбавлять традиційний ритуал паперових вітань купівлею квітів, солодощів, парфумів, якихось лахів, предметів розкоші… з подальшим походом в ресторан, кафе, бар, на хату, готельний номер.
Хто винен нам, добровільним цинікам, що ми перетворили наше власне життя і особливо цей день, такі дні, такі роки, життя, на плагіат з рекламних роликів шоколадних фірм з заїждженим набором слів, жестів і подарунків? Хто має перевезти нас, таких обережних, через перевал власних умовностей? Чому ми так боїмося ризикнути, так боїмося видатись смішними, недоречними і, головне, наївними та закоханими? Чому ми віддали цей день їм, таким юним і молодим? Вони ще надто мало пожили і надто самовпевнені, щоб зрозуміти сенс цього великого і магічного слова, яке перевіряє тільки час – кохання.
Хто має придумати нам, таким дорослим, таким практичним, таким розумним, таким досвідченим і виваженим, впевненим у власній правоті, нашу власну легенду про велике кохання, яке не вмирає з часом? Чия рука, чий голос так просто має купити ці квіти, набрати цей номер, сказати це слово і відчути це почуття ейфорії - love in our heart?
І не потрібно шукати виправдання власним діям, вірніше, метушні. Ми вічно заклопотані? Інформаційною порожнечею Інтернету? Макулатурою, яку самозакохані блогери називають літературним писанням ? А, може, твіттером? Переглядом телебачення? У День закоханих гріх слухати звукову патоку нашого примітивного радіо, а ще страшніше дивитися телевізор - ящик з його космічної вульгарності шоу, клінічним ідіотизмом ведучих і потворними нудними серіалами. Вам невідомо про найдовший, наймасовіший чи найтупіший поцілунок двох приматів у побутовому зоопарку? Де? В центрі Києва, Сеула, Гонконгу - яке це має значення. Прокиньтеся і вирвіть дроти.
Нам всім потрібно знайти, відкрити, відчути цей смак, відчуття, що ти, ми, не чужі на цьому святі життя у цей день - закоханих. Love in your heart. Нам всім потрібно перетворити цей день на день щасливих сердець. Happy Hearts Day для вас - близькі, рідні, кохані. У цьому великому холодному світі, там, зовні. Так часто нам всім потрібно відчути крихту тепла, розуміння, любові, закрити пробоїни, заповнити страшну порожнечу душ, вигнати байдужість. Коли валиться великий зовнішній простір, залишається внутрішнє коло порятунку - близькі, рідні, кохані.
Ми намагаємося не думати, забуваючи давню просту істину - життя надто коротке. Цей день щасливих сердець - наш шанс зламати, змінити код щоденної рутини. Сірість, закутану в пафос, легку істерію освічених снобів і праведний гнів традиційних консерваторів, які не здатні навіть на паперові чи усні вітання, не кажучи вже про квіти і подарунки. Вони ж щодня створюють атмосферу власної посередності живих привидів, яку дарують їм – своїм половинкам. Їм невідомо, як це, вони бояться цього рідкісного відчуття живого свята, коли зупиняється час. Love in your heart. Великий театр. Карнавал людських почуттів і пристрастей.
І нехай підлітки цілуються відразу при виході з класу, аудиторії, офісу, просто на холоді і на зупинці трамваю. Коли, як не зараз? Нехай вони, йдучи по вулиці і тримаючись за руки, не помічають нас, тих, хто виріс. Ми вже такі поважні, щоб не сказати старі та древні.
У цей день ми станемо своїми не для них, а для себе, бо на цьому святі життя немає чужих, для тих, хто чекає на нас, ми є і були. Сьогодні наш день, всіх нас – день закоханих, день щасливих сердець. Неважливо - молодих, старих, красивих, потворних, невеселих, понурих і бадьорих, безтурботних дітлахів, які поводять себе так, ніби у них попереду все життя. Вони ще встигнуть постаріти, стати на граблі, зробити мільйони помилок, набратися досвіду і... забути.
Це відчуття. Забути, як це буває. Коли вам - їй і вам, нам всім, всім добре в цьому стані тихої шизофренії, цієї втрати орієнтації в просторі і часі, бажанні зламати час, зупинити мить і інше... а інше здається недоречним.
Ми - дорослі, тверезі, практичні, розумні, досвідчені і виважені – працюємо. Нам ніколи. Коли випаде час, просто перерва в кінці дня, дуже швидко, користуючись електронною поштою і банальним шаблоном готових заготовок міріади соціальних мереж, ми обмінюємось чемними, законсервованими у солодкому сиропі обману навіть не словами, а готовими фразами «Від щирого серця, Вітаю, Бажаю, Зичу...». Ситі, успішні, наглі, багаті, заможні і переконані в непереможній силі грошей розбавлять традиційний ритуал паперових вітань купівлею квітів, солодощів, парфумів, якихось лахів, предметів розкоші… з подальшим походом в ресторан, кафе, бар, на хату, готельний номер.Хто винен нам, добровільним цинікам, що ми перетворили наше власне життя і особливо цей день, такі дні, такі роки, життя, на плагіат з рекламних роликів шоколадних фірм з заїждженим набором слів, жестів і подарунків? Хто має перевезти нас, таких обережних, через перевал власних умовностей? Чому ми так боїмося ризикнути, так боїмося видатись смішними, недоречними і, головне, наївними та закоханими? Чому ми віддали цей день їм, таким юним і молодим? Вони ще надто мало пожили і надто самовпевнені, щоб зрозуміти сенс цього великого і магічного слова, яке перевіряє тільки час – кохання.
Хто має придумати нам, таким дорослим, таким практичним, таким розумним, таким досвідченим і виваженим, впевненим у власній правоті, нашу власну легенду про велике кохання, яке не вмирає з часом? Чия рука, чий голос так просто має купити ці квіти, набрати цей номер, сказати це слово і відчути це почуття ейфорії - love in our heart?
І не потрібно шукати виправдання власним діям, вірніше, метушні. Ми вічно заклопотані? Інформаційною порожнечею Інтернету? Макулатурою, яку самозакохані блогери називають літературним писанням ? А, може, твіттером? Переглядом телебачення? У День закоханих гріх слухати звукову патоку нашого примітивного радіо, а ще страшніше дивитися телевізор - ящик з його космічної вульгарності шоу, клінічним ідіотизмом ведучих і потворними нудними серіалами. Вам невідомо про найдовший, наймасовіший чи найтупіший поцілунок двох приматів у побутовому зоопарку? Де? В центрі Києва, Сеула, Гонконгу - яке це має значення. Прокиньтеся і вирвіть дроти.
Нам всім потрібно знайти, відкрити, відчути цей смак, відчуття, що ти, ми, не чужі на цьому святі життя у цей день - закоханих. Love in your heart. Нам всім потрібно перетворити цей день на день щасливих сердець. Happy Hearts Day для вас - близькі, рідні, кохані. У цьому великому холодному світі, там, зовні. Так часто нам всім потрібно відчути крихту тепла, розуміння, любові, закрити пробоїни, заповнити страшну порожнечу душ, вигнати байдужість. Коли валиться великий зовнішній простір, залишається внутрішнє коло порятунку - близькі, рідні, кохані.
Ми намагаємося не думати, забуваючи давню просту істину - життя надто коротке. Цей день щасливих сердець - наш шанс зламати, змінити код щоденної рутини. Сірість, закутану в пафос, легку істерію освічених снобів і праведний гнів традиційних консерваторів, які не здатні навіть на паперові чи усні вітання, не кажучи вже про квіти і подарунки. Вони ж щодня створюють атмосферу власної посередності живих привидів, яку дарують їм – своїм половинкам. Їм невідомо, як це, вони бояться цього рідкісного відчуття живого свята, коли зупиняється час. Love in your heart. Великий театр. Карнавал людських почуттів і пристрастей.
І нехай підлітки цілуються відразу при виході з класу, аудиторії, офісу, просто на холоді і на зупинці трамваю. Коли, як не зараз? Нехай вони, йдучи по вулиці і тримаючись за руки, не помічають нас, тих, хто виріс. Ми вже такі поважні, щоб не сказати старі та древні.
У цей день ми станемо своїми не для них, а для себе, бо на цьому святі життя немає чужих, для тих, хто чекає на нас, ми є і були. Сьогодні наш день, всіх нас – день закоханих, день щасливих сердець. Неважливо - молодих, старих, красивих, потворних, невеселих, понурих і бадьорих, безтурботних дітлахів, які поводять себе так, ніби у них попереду все життя. Вони ще встигнуть постаріти, стати на граблі, зробити мільйони помилок, набратися досвіду і... забути.
Це відчуття. Забути, як це буває. Коли вам - їй і вам, нам всім, всім добре в цьому стані тихої шизофренії, цієї втрати орієнтації в просторі і часі, бажанні зламати час, зупинити мить і інше... а інше здається недоречним.
