Це відчули вже всі небайдужі до футболу Бучанці, а таких в нашому молодому місті я знаю дуже багато.
Більш футбольного міста ніж Буча – в області годі й шукати. Я особисто в небагатьох своїх аматорських репортажах не раз “співав один” бучанському футболу, але буду об’єктивним – здебільшого це стосувалося наших неперевершених ветеранів.
Але мова буде йти про молодь – нашу головну команду та надію. Вони на відміну від “стариків” жодного разу трофеїв не здобували, але завжди давали гідний бій будь-кому, незважаючи на прізвища гравців суперника та їх регалії. Був у команди і її неповторний “бучанський” характер, і власний почерк і певна харизма, притаманна мабуть кожному патріоту рідного міста.
За будь-якого результату вболівальники не залишались байдужими до гри, її перепитиї можна було обговорити зустрівши на вулиці гравців або тренерів команди.
Висловлююсь про все це, нажаль, в минулому часі.
Не встигли наші футболісти на початку сезону “притертись” один до одного, як функціонерам із ФК „Буча” закортіло провести реорганізацію тренерського штабу, що потягло за собою відсторонення бучанців від гри, та залучення “легіонерів”.
Результату як не було – так і нема досі, маємо невиразну гру, поступаємось своїм принциповим суперникам, поступово у вболівальників зникає інтерес до місцевого футболу а тому, можливо висловлю думку багатьох небайдужих: поверніть НАМ НАШ футбол, нехай будуть поразки (результат – не головне, він прийде), згадайте місцевого вболівальника – він приходить вболівати за своїх. А як він вміє вболівати та як воно йому болить – знаю не з чуток, особисто відчуваю подібне, тому і стаття вийшла дещо емоційна.
Вибачте.
опубліковано в газеті "Бучанські новини" №24 від 13 червня 2008 року.
Більш футбольного міста ніж Буча – в області годі й шукати. Я особисто в небагатьох своїх аматорських репортажах не раз “співав один” бучанському футболу, але буду об’єктивним – здебільшого це стосувалося наших неперевершених ветеранів.
Але мова буде йти про молодь – нашу головну команду та надію. Вони на відміну від “стариків” жодного разу трофеїв не здобували, але завжди давали гідний бій будь-кому, незважаючи на прізвища гравців суперника та їх регалії. Був у команди і її неповторний “бучанський” характер, і власний почерк і певна харизма, притаманна мабуть кожному патріоту рідного міста.
За будь-якого результату вболівальники не залишались байдужими до гри, її перепитиї можна було обговорити зустрівши на вулиці гравців або тренерів команди.
Висловлююсь про все це, нажаль, в минулому часі.
Не встигли наші футболісти на початку сезону “притертись” один до одного, як функціонерам із ФК „Буча” закортіло провести реорганізацію тренерського штабу, що потягло за собою відсторонення бучанців від гри, та залучення “легіонерів”.
Результату як не було – так і нема досі, маємо невиразну гру, поступаємось своїм принциповим суперникам, поступово у вболівальників зникає інтерес до місцевого футболу а тому, можливо висловлю думку багатьох небайдужих: поверніть НАМ НАШ футбол, нехай будуть поразки (результат – не головне, він прийде), згадайте місцевого вболівальника – він приходить вболівати за своїх. А як він вміє вболівати та як воно йому болить – знаю не з чуток, особисто відчуваю подібне, тому і стаття вийшла дещо емоційна.
Вибачте.
Вболіває за команду
депутат Іван Лисенко
депутат Іван Лисенко
опубліковано в газеті "Бучанські новини" №24 від 13 червня 2008 року.
