В пам'ять вчителю : Зої Опанасівни Кучеренко..

6 липня виповнюється рік від дня смерті Зої Опанасівни Кучеренко.

Вона пропрацювала понад 40 років викладачем історії Бучанської загальноосвітньої школи № 4.
Світлій пам’яті цієї чудової жінки, з глибоким сумом та повагою присвячуються наступні рядки:


Її життя – жорстокий часу плин,
Печалі шлях складає більшість днів,
Щоб вчитись і боротись за життя,
Від цього і залежить еволюція душі і наше майбуття.

В русявім сяйві юність промайнула,
Тоді ж любов довічну в подарунок здобула,
А далі радість існування вклала в немовля –
Це син Валерій, він прикрасив молоде життя.

В чім долі фаталізм? У незбагненні поворотів
Все закінчилось враз у весняній турботі,
Як чорна хмара опустилась на життя,
Як жити далі? Де ж воно щасливе, світле майбуття?

Знайшла все ж сили, Зоя, не здалася
Все для людей, роботі віддалася.
Сама невтішна, добрим словом всіх втішала,
А серце біль і туга на шматочки розвивала.

Життя, як день один – закінчується ніччю,
Тепер хмаринкою злетіла в потойбіччя.
Це не хмаринка, чиста Зоїна душа літає
І посміхається всім нам, без слів усіх вітає.

Нагадує – живіть по совісті і правді,
Не бійтесь труднощів, вони були і будуть завжди,
Не бійтесь смерті, бо вона лише примара,
Бо я жива, живу, це тільки тіло в землю поховали..

Я з вами зараз, я з небес дивлюсь на вас,
Це на землі так швидко плине час,
А в піднебессі вічність, інше існування,
Всі будем там, от тільки треба виконать земле завдання.

Липневий день згасає поступово.
Ми в роздумах – вже не потрібно навіть слово,
Що сказано – то філософія, мабуть, складна,
Але ж це справжня таємниця нашого життя.

У вічність Зої світлу думку посилаєм,
Любов людська хай не минає, пам’ять не згасає.


Наталія Шевченко