КОЛИ ТИ САМ У СВІТІ…
![Коли ти сам у світі ..]()
Кожен має якісь потреби.
Для їх задоволення— одні працею заробляють гроші, а інші — вдаються до хуліганства.
Багатьох дітей не влаштовує їхнє життя і вони дуже часто тікають з дому. Ніхто з них не підозрює, що їх може чекати на вулиці. Їм набридла батьківська турбота. Проте, вони відразу розуміють сенс свого вибору. Такі діти хочуть свободи. А інших тікати з дому змушують обставини, які у кожного різні. Та в них є одне спільне: вони вже нікому не потрібні (це стосується тих, у кого батьки алкоголіки). Ця історія не про тих, хто має теплий дім, смачну їжу. Вона про безпритульних дітей, які вже призвичаїлись до жорстокого для них світу. У кожного з них своя історія і свій біль. Для нас — це лише сумна розповідь, а для них їхнє минуле. І ось історія однієї дитини.
… Йому було 13 років, батьки полюбляли спиртне, а це означало: закінчився день – треба випити. Постійні бійки стали звичним явищем і щоб його поновити, вони втягнули єдиного сина в своє “п’яне, щасливе життя”. Відтоді, на тілі хлопчика почали з’являтися синці, причому дуже часто. Щоденні безпідставні знущання, бійки, крики стали дитинством хлопця.
Так і настав кінець терпінню – він пішов з дому. Не маючи нічого за душею, все-таки ще малий, він почав вештатися вулицями, жебракувати, а в надто скрутну хвилину вдавався до шахрайства. Він не знав багатьох слів, які зазвичай входять до словесного запасу людини і показував їх жестами.
Пішовши з дому, хлопець і сам почав шукати гроші на сигарети та спиртне. Йому, як і всім іншим, хотілося мати тата, який водив би його на прогулянки, він хотів мати багато іграшок. Все те, чого він прагнув, можна назвати – нормальне життя, якого він ніколи не мав. В хлопця нікого не було, батьки його не шукали, та він і не хотів повертатися додому, бо для нього то було справжнє пекло. Але, незважаючи на те, що батьки його били, він все одно не забував їх, часто згадував, особливо матір. Казав, що вона красива і має добре серце, а в поганому ставленні до себе батьків звинувачував алкоголь. В серці хлопця оселилась ненависть до світу, вона змусила його робити страшні речі й це був один єдиний спосіб існування – подалі від дому, оскільки жити там було нестерпно, і до того ж хлопець почав понад усе любити і цінувати свободу.
Минуло достатньо часу, щоб він звик робити те, що заманеться.
Він втратив всі позитивні якості, серце стало каменем, а сам він перетворився на вуличного хулігана. Занадто вже глибокий слід залишила безпорадність на його долі… Хлопець продовжує жити своїм життям і, хтозна, що його чекає попереду, а головне в цьому всьому те, що таких дітей безліч. Всіх їх виховала вулиця. А чого доброго можна очікувати, коли вони ще з малих літ ідуть на злочин?! В цій історії немає кінця, тому що хлопець залишився на вулиці, продовжував існувати так, як змушували обставини.
Доля до кожного ставиться по-різному – з кимсь ласкава, а з кимсь – сувора. Інколи дуже сурова.
Марина ЗЕНКЕВИЧ
учениця 10-го класу
Кожен має якісь потреби. Для їх задоволення— одні працею заробляють гроші, а інші — вдаються до хуліганства.
Багатьох дітей не влаштовує їхнє життя і вони дуже часто тікають з дому. Ніхто з них не підозрює, що їх може чекати на вулиці. Їм набридла батьківська турбота. Проте, вони відразу розуміють сенс свого вибору. Такі діти хочуть свободи. А інших тікати з дому змушують обставини, які у кожного різні. Та в них є одне спільне: вони вже нікому не потрібні (це стосується тих, у кого батьки алкоголіки). Ця історія не про тих, хто має теплий дім, смачну їжу. Вона про безпритульних дітей, які вже призвичаїлись до жорстокого для них світу. У кожного з них своя історія і свій біль. Для нас — це лише сумна розповідь, а для них їхнє минуле. І ось історія однієї дитини.
… Йому було 13 років, батьки полюбляли спиртне, а це означало: закінчився день – треба випити. Постійні бійки стали звичним явищем і щоб його поновити, вони втягнули єдиного сина в своє “п’яне, щасливе життя”. Відтоді, на тілі хлопчика почали з’являтися синці, причому дуже часто. Щоденні безпідставні знущання, бійки, крики стали дитинством хлопця.
Так і настав кінець терпінню – він пішов з дому. Не маючи нічого за душею, все-таки ще малий, він почав вештатися вулицями, жебракувати, а в надто скрутну хвилину вдавався до шахрайства. Він не знав багатьох слів, які зазвичай входять до словесного запасу людини і показував їх жестами.
Пішовши з дому, хлопець і сам почав шукати гроші на сигарети та спиртне. Йому, як і всім іншим, хотілося мати тата, який водив би його на прогулянки, він хотів мати багато іграшок. Все те, чого він прагнув, можна назвати – нормальне життя, якого він ніколи не мав. В хлопця нікого не було, батьки його не шукали, та він і не хотів повертатися додому, бо для нього то було справжнє пекло. Але, незважаючи на те, що батьки його били, він все одно не забував їх, часто згадував, особливо матір. Казав, що вона красива і має добре серце, а в поганому ставленні до себе батьків звинувачував алкоголь. В серці хлопця оселилась ненависть до світу, вона змусила його робити страшні речі й це був один єдиний спосіб існування – подалі від дому, оскільки жити там було нестерпно, і до того ж хлопець почав понад усе любити і цінувати свободу.
Минуло достатньо часу, щоб він звик робити те, що заманеться.
Він втратив всі позитивні якості, серце стало каменем, а сам він перетворився на вуличного хулігана. Занадто вже глибокий слід залишила безпорадність на його долі… Хлопець продовжує жити своїм життям і, хтозна, що його чекає попереду, а головне в цьому всьому те, що таких дітей безліч. Всіх їх виховала вулиця. А чого доброго можна очікувати, коли вони ще з малих літ ідуть на злочин?! В цій історії немає кінця, тому що хлопець залишився на вулиці, продовжував існувати так, як змушували обставини.
Доля до кожного ставиться по-різному – з кимсь ласкава, а з кимсь – сувора. Інколи дуже сурова.
Марина ЗЕНКЕВИЧ
учениця 10-го класу
