Щодо плати за землю фізичною особою

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо
плати за землю фізичною особою і повідомляє.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом
України від 25.10.2001 N 2768-III [2768-14] (далі - Кодекс), а
справляння плати за землю - Законом України "Про плату за землю"
від 03.07.92 N 2535-XII [2535-12] (далі - Закон N 2535).

Відповідно до статті 2 Закону N 2535 [2535-12] та
статті 206 Кодексу [2768-14] використання землі в Україні є
платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку
або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки
земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів,
сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду,
справляється орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у
власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і
землекористувач, у тому числі орендар (ст. 5 Закону N 2535
[2535-12].

Відповідно до статті 7 Закону N 2535 [2535-12] ставки
земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено,
встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки,
за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах
п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього
Закону.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, то
середні ставки земельного податку встановлюються в залежності від
чисельності населеного пункту.

Згідно з частиною 5 статті 7 Закону N 2535 [2535-12]
податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом,
кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних
засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними
кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також
за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського
виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті
виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і
спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного
податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї
статті.

Відповідно до статті 23 Закону N 2535 [2535-12] грошова
оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України
по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом
Міністрів України.

Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня
уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої
затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 12 Закону N 2535 [2535-12] плата за
земельні ділянки не справляється, в межах граничних норм,
встановлених Земельним кодексом України [2768-14], з інвалідів I
і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та
громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу,
пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами
відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії
їх соціального захисту" [3551-12], громадян, яким у
встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до статті 121 Кодексу [2768-14] встановлені межі
граничних норм, а саме:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі
земельної частки (паю), визначеної для членів
сільськогосподарських підприємств, розташованих на території
сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське
господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради
розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір
земельної частки (паю) визначається як середній по цих
підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських
підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки
(паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не
більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку,
господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не
більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в
містах - не більше 0,10 гектара;

|) для індивідуального дачного будівництва - не більше
0,10 гектара:

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше
0,01 гектара.

Відповідно до статті 13 Закону N 2535 [2535-12] підставою
для нарахування земельного податку є дані державного земельного
кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у
державній або комунальній власності, - договір оренди такої
земельної ділянки.

Згідно зі статтею 16 Закону N 2535 [2535-12] облік
громадян - платників земельного податку, а також орендної плати за
земельні ділянки державної і комунальної власності і нарахування
відповідних сум проводиться щороку станом на 1 травня.

Відповідно до статті 17 Закону N 2535 [2535-12] земельний
податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і
комунальної власності громадянами сплачується рівними частками до
15 серпня і 15 листопада.

Згідно зі статтею 18 Закону N 2535 [2535-12] платники, яких
своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують
податок не більш як за два попередні роки.

Перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або
повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні
роки.

Відповідно до статті 25 Закону N 2535 [2535-12] за
прострочення встановлених строків сплати податку (стаття 17 цього
Закону) справляється пеня у розмірах, визначених законом.

Згідно із підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16 Закону
України 21.12.2000 N 2181-III [2181-14] "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" (далі Закон - N 2181) пеня нараховується на
суму.

Відповідно до пункту 5 Указу Президента України від 19 січня
1999 року N 32/99 [32/99] "Про продаж земельних ділянок
несільськогосподарського призначення" покупцями земельних ділянок
несільськогосподарського призначення можуть бути громадяни
України - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи
України.

Згідно із пунктом 3 Указу Президента України [32/99] дія
цього Указу не поширюється на земельні ділянки, надані у
користування та передані у власність громадянам України із земель,
що перебувають у державній або комунальній власності, для ведення
особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування
жилого будинку і господарських будівель, дачного і гаражного
будівництва, садівництва, а також громадянам і юридичним особам
України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 125 Кодексу [2768-14] право власності
та право постійного користування на земельну ділянку виникає після
одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує
право власності чи право постійного користування земельною
ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно зі статтею 126 Кодексу [2768-14] право власності на
земельну ділянку і право постійного користування земельною
ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів
затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищезазначене, якщо державний акт на право
власності або користування на земельну ділянку (цільове
призначення - комерційна діяльність) наданий громадянину (суб'єкту
господарської діяльності), крім норм зазначених у статті 121
Кодексу [2768-14], то громадянин зобов'язаний подати податкову
декларацію, як це визначено статтею 14 Закону [2535-12].

Стосовно другого питання Указом Президента України від
03.07.98 N 727 [727/98] "Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції
Указу Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99
[746/99] регулюється порядок застосування спрощеної системи
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва. Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний
податок, не є платником ряду видів податків і зборів (обов'язкових
платежів).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 N 507
[507-2000-п] "Про роз'яснення Указу Президента України від
3 липня 1998 року N 727" (пункт 6) роз'яснено, що такий платник
єдиного податку звільняється від плати (податку) за землю лише за
ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької
діяльності, тобто за ті ділянки, які надані йому в установленому
чинним законодавством порядку саме для здійснення підприємницької
діяльності, і доходи від провадження якої оподатковуються єдиним
податком.