» » » Інтерв'ю з гуртом "КОМУ ВНИЗ"

Інтерв'ю з гуртом "КОМУ ВНИЗ"

КУДИ ПРЯМУЄ “КОМУ ВНИЗ”

Інтерв'ю з гуртом "КОМУ ВНИЗ"
Гурт “Кому Вниз” вважається легендою українського року. Сьогодні вони надзвичайно мало, як на мене, з’являються перед широким загалом. І не тому що їх нікуди не запрошують. Це не так – я був свідком, коли “мобільник” мого співбесідника Сергія Степаненка раз-по-раз переривав нашу розмову – поважні люди дзвонили із проханням зіграти, але музикант постійно “фільтрував” їхні пропозиції. Просто хлопці, а скоріше “дядьки”, надзвичайно самодостатні і дуже прискіпливо працюють над своїми текстами та музикою.


Отож, наш співрозмовник — басист гурту “Кому Вниз” Сергій Степаненко, який днями відвідав Бучу і який, до речі, провів свої дитячі роки в нашому селищі.

Увеличить картинку- Сергію, вибач за банальність питання, але коли ви започаткували свій гурт?
- Офіційно це сталося, я добре пам’ятаю цю дату, 10 лютого 1988 року. Було це в Києві на одній з перших репетицій. На неї зібралися Андрій Середа, Сергій Степаненко, Владислав Малюгін, Владислав Макаров і Євген Разін. До цього в кожного з нас вже був свій творчий шлях. Це було навіть більше моє проголошення — “давайте створимо і запамятаємо цю дату”. Тобто, офіційно останні 18 років вона так і святкується з 10 лютого.

Гітарист (Слава Малюгін), басист (Сергій Степаненко) і барабанщик (Євген Разін) навчалися разом в будівельному інституті (КІБІ) – зараз це Університет будівництва й архітектури. Ми там навчалися на одному факультеті, в одній групі. Був вільний час, кожен трохи займався музикою.

По закінченню навчання продовжили потроху працювати: я знову зібрав гітариста, барабанщика – робили іміджеві вечірки, новорічні вечори тощо в закладі, в якому я працював. Потім я приєднався до руху київського Рок-клубу (восени цього року йому виповниться двадцять років). Ми з Олегом Верницьким (фронтмен групи “Квартира 50”, який зараз повернувся з Америки) хотіли б зробити своєрідну реанімацію – провести ювілейний концерт. Я допомагав в адмініструванні команди “Колаж” (була така колись). Окрім того, вони не знали, що я займався творчістю (був музикант), а думали, буцімто я вигідний адміністратор і запросили до себе – тобто, я був близько до керівництва київського Рок-клубу. В той час були започатковіані такі групи як “Едем”, “Квартира 50”, “Тітанік”, приймали участь у роботі Рок-клуб в 1987 році й “ВВ”.

На одному з концертів групи “Колаж” я зустрів нашого майбутнього гітариста Владислава Макарова – сказав, що він супергітарист, але все, що вони там грають – повна лажа. Хоча ця арт-рокова команда була й непога.

Макаров в свою чергу сказав, що в нього є суперовий клавішник Андрій Середа, який працює актором в театрі на Подолі, а сам був освітлювачем в театрі Пилипенка. Я сказав, що маю репетеційну базу, ми домовилися зустрітися, щоб якось побачити, подивитися один на одного. Ми зустрілися в театрі на Подолі прослуховувати Андрія Середу і він нам на роялі в театрі зіграв декілька композицій. Досить нетривалий час ми шукали собі вокаліста, адже Андрій спочатку досить скромно увійшов у гурт як акомпоніатор, клавішник, хоча відразу показав свої речі, які всім сподобались. Ми були з тих музикантів, які робили щось своє. Десь після того, як ми прослухали кількох невдалих вокалістів, що приводились нам з тусовок тощо, це нам набридло. І я сказав: “Слухай, Середа! Давай робити твої речі! Тобто, ти співаєш цікаві тексти”. З того часу Середа став фронтменом, в цей час ми себе задекларували...


Але в той час, і я його добре памятаю, Середу знали більше як актора...
Та поступово все почало змінюватись. Тоді ж ми готувалися до свого першого рок-фестивалю – потрібно було подати офіційну заявку на фестиваль, склад групи, пісні, тексти, щоб була печатка відділу культури Жовтневого району. Ми подали заявку й довго думали про назву – між собою було досить багато пропозицій, а Середа вніс остаточну – “Кому вниз”. Сприйняли всі нормально, на той час ми декларували симфо-панк-рок, тобто були замахи на симфонічні ідеї. Він сказав, що назву вигадала одна його знайома дівчинка, коли вони їхали в трамваї. А потім ми придумали великий КОМУ, навіть пісня в нас є така: “Кому вниз”:
«Мы роем ямы в этом добре,
Что б быть ближе к чистой земле,
Где нету крыс, для тех, кому вниз».
От був такий герой КОМУ, який йде в сторону заходу сонця, тобто на Захід.

Трактування, версій нашої групи, її назви було багато. Але можу відверто сказати, що лірика перетворилася на синтезовану назву потужної музичної формації, яка зараз стала брендом. Ми розробили свою символіку, маємо філософські тексти, музичну драматургію. Сучасне покоління сказало, що ми граємо готичну музику – запрошують на готичні фестивалі.Тобто, є символіка, є певний світогляд, філософія.

- До речі, про символіку вашого гурту... Що вона означає?
- Наша символіка: пятихрестя — це ми пятером стоїм з розпростертими руками один за одним, тобто ми довіряємо один одному і впевнені, що ніхто не встромить ножа в спину. Виходять ще такі собі сонячні протуберанці — якщо всіх з’єднати виходить правильний восьмикутник — є елементи сварги, пятихрестя, трипільської свастики тощо.

Перша ідея пятихрестя — це нашого гітариста Владислава Малюгіна, сама свастика — сварга Андрія Середи, але колорит остаточного варіанта створив я. Остаточний вигляд сподобався всім. Мені ця символіка естетично подобається, маємо з Андрієм її в себе на лівій руці — гордість, єдність, з якою ми хочемо жити і вмирати.

- Українську музику і вірші почали писати з самого початку?
- У Андрія були ці пісні й раніше, з 1983 року - “Суботів”, “Розрита могила”, “До Основ’яненка” — в нього були певні свої напрацювання без аренжування. Робили програми російською й українською мовами, але зрештою перейшли на українську. Нас звинувачували в тому, що почали дуже кон’юктурно співати, але в Україні співати українською — це не кон’юктура. На ці слова ми лише посміялися. Взяли Гран-прі з російською програмою в Каховці в 1989 році, наступного року приїхали вже з двомовною програмою, що спочатку викликало у всіх якесь настороження, але зрештою ми відчули цілковите сприйняття.

- Мені здається, що ви тяжієте до правого руху...
- Те, що нам уподобають якийсь правий рух, ми відверто кажемо всім — і лівим, і правим: “Та ж композиція “Нахтігаль” насправді сама по собі дуже глибока, філософська, соціальна пісня. Хто прислуховується, а не просто слухає, дійсно розуміє про що там йдеться — адже історія висвітлюється сьогодні по-різному.
Для того, щоб судити і критикувати потрібно знати нашу творчість і українську історию и тоді робити певні висновки. Потрібно мислити самостійно, розуміти суть, щоб рухатися вперед. Кожен відчуває це по-своєму.

А ми також навчаємося, навчаємося один в одного, в молодих хлопців, які звертаються до нас — навчаємося і йдемо далі, рухаємося, переосмислюємо минуле и сьогодення.




читати другу частину
газета: №33 , "Бучанські новини" від 23 серпня 2006р.
Сергій Куліда
  1
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.