Напередодні Дня Незалежності, отримавши редакційне завдання написати про людей, доля яких пов’язана з нашим найвеличнішим святом, моя журналістська стежка пролягла до села Синяк...
Широкою центральною вулицею прямую до сільської ради, де на мене вже чекає жінка, яка, здається, знає все про своїх земляків. Тим паче, що така обізнаність є результатом її роботи: пані Віра Боголій - секретар сільської ради.
![]()
- У нашому селі, - Віра Олександрівна, яка завжди приязно ставиться до пишучої братії, відразу починає демонструвати свої «многії знання» про своїх земляків, - живе чимало людей, доля яких тісно переплетена з біографією нашої країни. До таких належить і молода сім’я Оваденків… Обидва ровесники нашої незалежності.
Познайомились. Проста, міцна і працьовита сільська родина, яких у Синяку чимало. Роботи в селі не вистачає, тож, як і більшість односельців, Олексій Оваденко їздить на роботу до Києва, а його кохана дружина Олеся – аж у Бровари. Олексій працює водієм-експедитором на фірмі «Омега», а Олеся Миколаївна – в «Алютех-К» економістом відділу збуту.
Правда, дружина нині не працює. Вона няньчить свого первістка, дівчинку, яку батьки нарекли чудовим ім’ям – Соломія, що прийшла у світ як подарунок родині і країні з нагоди 25-річного ювілею.
Днями цій крихітці виповнилося лише три з половиною місяці. Ну як тут не побажати Соломійці рости на радість батькам здоровою і щасливою.
Це дійсно диво, як зводить доля людей. Олексій, на п’ять місяців старший за свою дружину, родом із Синяка, а кохана - з Гаврилівки. Їхнє перше знайомство відбулося... у гаврилівському дитячому садочку. Батьки Олексія були вимушені возити свого мазунчика в цей виховний заклад, бо в Синяку на той час дитсадка не було. Але по-справжньому їх наздогнало кохання, як не дивно, в Одесі... На пляжі… Тут, на березі «самого синього моря», між ними несподівано спалахнуло, як полум’я нічної ватри, палке кохання.
Невдовзі дитсадівські друзі побралися. Так утворилася нова сім’я, яка стала однією з «цеглинок» в будівлі нашої нової молодої держави. Для них Україна - то святе.
На мою думку, покоління, народжене в незалежній Україні, здійснює величний акт очищення держави і суспільства від скверни, що буде знаменувати кінець Великої Руїни і початок справжнього відродження України. І це саме вони започаткують справжнє єднання влади і народу. На це сподівається і вірить синяківська молода сім’я Оваденків.
Ми відсвяткували найвеличніше для України свято – День Незалежності. Тож побажаймо один одному миру в душі. І ще. Намагаймося частіше задумуватись над подіями нашого життя, оглядаймося на прожиті роки, прислухаймося до голосу совісті і до голосу тих, хто народився у незалежній Україні.
Широкою центральною вулицею прямую до сільської ради, де на мене вже чекає жінка, яка, здається, знає все про своїх земляків. Тим паче, що така обізнаність є результатом її роботи: пані Віра Боголій - секретар сільської ради.
- У нашому селі, - Віра Олександрівна, яка завжди приязно ставиться до пишучої братії, відразу починає демонструвати свої «многії знання» про своїх земляків, - живе чимало людей, доля яких тісно переплетена з біографією нашої країни. До таких належить і молода сім’я Оваденків… Обидва ровесники нашої незалежності. Познайомились. Проста, міцна і працьовита сільська родина, яких у Синяку чимало. Роботи в селі не вистачає, тож, як і більшість односельців, Олексій Оваденко їздить на роботу до Києва, а його кохана дружина Олеся – аж у Бровари. Олексій працює водієм-експедитором на фірмі «Омега», а Олеся Миколаївна – в «Алютех-К» економістом відділу збуту.
Правда, дружина нині не працює. Вона няньчить свого первістка, дівчинку, яку батьки нарекли чудовим ім’ям – Соломія, що прийшла у світ як подарунок родині і країні з нагоди 25-річного ювілею.
Днями цій крихітці виповнилося лише три з половиною місяці. Ну як тут не побажати Соломійці рости на радість батькам здоровою і щасливою.
Це дійсно диво, як зводить доля людей. Олексій, на п’ять місяців старший за свою дружину, родом із Синяка, а кохана - з Гаврилівки. Їхнє перше знайомство відбулося... у гаврилівському дитячому садочку. Батьки Олексія були вимушені возити свого мазунчика в цей виховний заклад, бо в Синяку на той час дитсадка не було. Але по-справжньому їх наздогнало кохання, як не дивно, в Одесі... На пляжі… Тут, на березі «самого синього моря», між ними несподівано спалахнуло, як полум’я нічної ватри, палке кохання.
Невдовзі дитсадівські друзі побралися. Так утворилася нова сім’я, яка стала однією з «цеглинок» в будівлі нашої нової молодої держави. Для них Україна - то святе.
На мою думку, покоління, народжене в незалежній Україні, здійснює величний акт очищення держави і суспільства від скверни, що буде знаменувати кінець Великої Руїни і початок справжнього відродження України. І це саме вони започаткують справжнє єднання влади і народу. На це сподівається і вірить синяківська молода сім’я Оваденків.
Ми відсвяткували найвеличніше для України свято – День Незалежності. Тож побажаймо один одному миру в душі. І ще. Намагаймося частіше задумуватись над подіями нашого життя, оглядаймося на прожиті роки, прислухаймося до голосу совісті і до голосу тих, хто народився у незалежній Україні.
