Найперше, що вражає, коли виходиш з автобуса біля підземного переходу… До речі, про перехід… Підземні переходи в містах нібито і невдивовижу, проте навіть не кожен обласний центр має таку, безсумнівну потрібну річ, а тут містечко…навіть не райцентр… А слова Ліни Костенко, які прочитуєш там, змушують якщо не зупинитись, то бодай стишити ходу й замислитись: «Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді».
Даруйте, що «зашпортнувся» на підземному переході… Хотів сказати, що найперше впадають в око багатоповерхові будинки – сучасні, різнобарвні (часом, їй-право, ніжно), неказенні, ну справді європейські! Дивишся на них і здається, що в таких будинках живуть тільки щасливі люди.
![]()
Все місто буквально купається в руні, як українська хата в клечанні. Вулиці окреслені злато-сніжними бордюрами. На дорогах чимало поліцейських. Лежачих, звичайно. І це красномовно вказує на турботу про людські життя.
Ідеш, скажімо, вулицею Енергетиків чи Героїв Майдану або бульваром Богдана Хмельницького й навіть від електричних стовпів не можеш відірвати погляду, бо ж підперезані вони чашами, в яких квітнуть чарівні петунії.
А парки, сквери, майдани… Скрізь буйний розмай. Тут і віковічна хвоя, і ще зовсім юні липи на вул. Героїв Майдану й однойменній площі, каштани на бульварі – огороджені, доглянуті, виплекані. Є де відпочити бучанцям. А от на вулиці Пушкінській якраз при мені від пожежної частини до Будинку культури укладали хідник. «Чи не на честь мого приїзду?», - потішив я себе жартом, бо частенько доводилося йти таки тією вулицею. Тож якогось разу мені навіть поталанило:
Йду собі повз БК, аж чую – баян, пісня. Зазирнув усередину – концерт художньої самодіяльності. Поспішати було нікуди – сів, подивився. Спасибі, потішили митці!
Та й вулиці чисті – чисті від сміття, чисті від вуличних торговців. А ось ятка-книгарня, а на ній реклама: «Буча – місто освічених людей». А може то й не реклама, а й справді так? Тоді вибачайте!
І якщо вже говорити про красу, озеленення, чепурність, то гріх не згадати ОСББ «Новатор», що на вул. Воїнів-інтернаціоналістів, а надто, що саме там я мав тимчасовий притулок. А вже яка тут розкіш для дітлашні – і відпочинок, і розваги, і фізичний розвиток. Подбали будівельники, що й казати.
Можуть бучанці пишатися і своїми стадіонами. Повз один із них, що на вулиці Гребінки, мені доводилось проходити щодня, й майже ніколи він не пустував. Саме це й тішить. Величавий урочистий вигляд має храм Святого Апостола Андрія Первозванного і Всіх Святих. Турбує одне: кому він служитиме – Богу, людям чи сусідній державі.
Мені таки пощастило, що я відвідав місто у квітні, коли природа довкола буяла, шаленіла, процвітала. А надто вишеньки… Страх як гарно цвіли вони в Бучі. Так божественно свіже не цвіли вони на моїм віку, либонь, ніде. Хіба що в бабусиному садочку. Але то було ще в минулому тисячолітті.
Та найбільша окраса Бучі – то таки її жіноцтво. Саме воно надає місту надзвичайної привабливості, чару й не злякаюсь французького слова – шарму. Що там казати, бучанським чоловікам, ой же ж таки пощастило! Ніде правди діти, я б і сам залюбки поженихався до котроїсь, якби не мої 25 років (до ста).
P.S.: Коли я висловлював у розмові з бучанцями своє захоплення міськими будинками-красенями, то часом чув таке: «Це все завдяки нашому міському голові. Ще якихось кілька років тому цього всього тут не було. А як обрали нового голову, тут усе й почалося…»
Даруйте, що «зашпортнувся» на підземному переході… Хотів сказати, що найперше впадають в око багатоповерхові будинки – сучасні, різнобарвні (часом, їй-право, ніжно), неказенні, ну справді європейські! Дивишся на них і здається, що в таких будинках живуть тільки щасливі люди.
Все місто буквально купається в руні, як українська хата в клечанні. Вулиці окреслені злато-сніжними бордюрами. На дорогах чимало поліцейських. Лежачих, звичайно. І це красномовно вказує на турботу про людські життя.Ідеш, скажімо, вулицею Енергетиків чи Героїв Майдану або бульваром Богдана Хмельницького й навіть від електричних стовпів не можеш відірвати погляду, бо ж підперезані вони чашами, в яких квітнуть чарівні петунії.
А парки, сквери, майдани… Скрізь буйний розмай. Тут і віковічна хвоя, і ще зовсім юні липи на вул. Героїв Майдану й однойменній площі, каштани на бульварі – огороджені, доглянуті, виплекані. Є де відпочити бучанцям. А от на вулиці Пушкінській якраз при мені від пожежної частини до Будинку культури укладали хідник. «Чи не на честь мого приїзду?», - потішив я себе жартом, бо частенько доводилося йти таки тією вулицею. Тож якогось разу мені навіть поталанило:
Йду собі повз БК, аж чую – баян, пісня. Зазирнув усередину – концерт художньої самодіяльності. Поспішати було нікуди – сів, подивився. Спасибі, потішили митці!
Та й вулиці чисті – чисті від сміття, чисті від вуличних торговців. А ось ятка-книгарня, а на ній реклама: «Буча – місто освічених людей». А може то й не реклама, а й справді так? Тоді вибачайте!
І якщо вже говорити про красу, озеленення, чепурність, то гріх не згадати ОСББ «Новатор», що на вул. Воїнів-інтернаціоналістів, а надто, що саме там я мав тимчасовий притулок. А вже яка тут розкіш для дітлашні – і відпочинок, і розваги, і фізичний розвиток. Подбали будівельники, що й казати.
Можуть бучанці пишатися і своїми стадіонами. Повз один із них, що на вулиці Гребінки, мені доводилось проходити щодня, й майже ніколи він не пустував. Саме це й тішить. Величавий урочистий вигляд має храм Святого Апостола Андрія Первозванного і Всіх Святих. Турбує одне: кому він служитиме – Богу, людям чи сусідній державі.
Мені таки пощастило, що я відвідав місто у квітні, коли природа довкола буяла, шаленіла, процвітала. А надто вишеньки… Страх як гарно цвіли вони в Бучі. Так божественно свіже не цвіли вони на моїм віку, либонь, ніде. Хіба що в бабусиному садочку. Але то було ще в минулому тисячолітті.
Та найбільша окраса Бучі – то таки її жіноцтво. Саме воно надає місту надзвичайної привабливості, чару й не злякаюсь французького слова – шарму. Що там казати, бучанським чоловікам, ой же ж таки пощастило! Ніде правди діти, я б і сам залюбки поженихався до котроїсь, якби не мої 25 років (до ста).
P.S.: Коли я висловлював у розмові з бучанцями своє захоплення міськими будинками-красенями, то часом чув таке: «Це все завдяки нашому міському голові. Ще якихось кілька років тому цього всього тут не було. А як обрали нового голову, тут усе й почалося…»
