Виставка робіт нашої землячки, майстрині Тамари Негоди, яку вона презентувала на День Незалежності в Бучі, викликала захоплення та чималий ажіотаж серед жителів та гостей міста. Неймовірна краса вишиванок, філігранна робота та незвичні народні орнаменти – привертали до себе увагу людей. До речі, на останній сесії міської ради Тамару Негоду обрали Почесною громадянкою міста Бучі.
Професіоналізм жінки підтверджують державні нагороди. Вона має звання Заслуженого майстра народної творчості, нагрудний знак «За збереження народних традицій».
Народилася Тамара Михайлівна Негода в Бучі. Закінчила школу №4, де працювала її мама, навчався старший брат, а згодом й донька. Далі – здобуття професійної освіти, за фахом майстер-електронник. Працювала із золотом найвищої якості. Проте, життя повернулося інакше. Розпад Радянського Союзу і перебудова внесли певний хаос у долі людей. То були роки, коли не реально було щось купить, полиці крамниць залишалися порожніми. А Тамарі Негоді хотілося робити рідним і близьким красиві подарунки, незвичні речі. Це й спонукало до того, щоб піти навчатися вишивці. І цей крок став знаковим, він дав значний поштовх у розвитку. Так захоплення переросло у професію, у справу всього життя.
![]()
Жінка почала професійно займатися вишивкою і відкрила власну справу. Відтоді минуло близько 25 років. Увесь цей час майстриня йшла тільки вперед, підвищуючи свій професійний рівень.
- Тамаро Михайлівно, над якими цікавими проектами працюєте?
- Скажу, що ми починали роботу з простих чоловічих сорочок-вишиванок, а зараз у доробку безліч різних витворів. Власне, сформувалася сімейна справа у якій задіяні сестра, донька, чоловік. І саме тому, що я не одна, ми змогли відтворити український національний стрій починаючи з 17 сторіччя. У цьому була потреба, і керівництво музею під відкритим небом «Мамаєва слобода» запросило нас взятися за даний проект. Читали багато спецільної літератури, піднімали архіви. Це нас дуже захопило. Шукали потрібні тканини, найкращих майстрів, які б могли допомагати. Зрештою, вдалося повністю відтворити одяг того часу, цілу колекцію. І на ці витвори звернули уваги у Спілці майстрів України, в адміністрації Президента. Нас почали долучати до різних виставок. Зазвичай, їх дуже багато й всі вони присвячені певним святам, подіям. Такі заходи відбуваються практично кожні вихідні.
- Звідки берете ідеї для вишивок? Адже ви не просто так застосовуєте будь-який орнамент…
- Кожен орнамент має свою історію і для кожного століття він різний. Усі задуми вишукуються з книжок, є залишки вишивок у музеях. Зокрема, дуже цікавим і багатим в цьому плані є Чернігівський музей. Коли там почули, що я хочу навчатися гаптуванню (вишивка золотом), то мені відкрили ті речі, які нікому не показують. Адже багато старих експонатів розпадаються від певних температурних умов, освітлення тощо. Тож, база є. Але щоб усе втілити у життя – потрібні кошти, підтримка.
- Коли люди замовляють вам вишитий одяг чи рушник, вони розуміють значення візерунку?
- Є люди, які просять їм пояснити значення орнаменту, а є ті, кому байдуже – що це. Вони просто хочуть купити більш дешеву річ. Усе по-різному. Але ми завжди толерантно ставимося до кожного.
- Можна сказати, що ви дебютували зі своїми роботами в Бучі. Чому так склалося, що не брали участі у громадському житті міста? І які кроки стануть наступними у вашій творчій діяльності?
- Прийшов той час, коли я захотіла влитися у життя своєї рідної Бучі, чимось допомогти. Адже як не парадоксально, тут мене довгий час не знали. Я робила виставки в різних містах, а от у своєму – ніколи. Та все треба змінювати. Познайомилася з керівництвом, розповіла про себе. Я переконана, що треба любити, пропагувати українське, відроджувати й зберігати наші звичаї.
Зокрема, мені здається, що у новому міському парку можна облаштувати прекрасну етнотериторію, де будуть стояти прялки, ткацький станок, автентичний гончарний круг, проводитимуться майстер-класи тощо. Там можуть відбуватися свята, весілля. Вважаю, що все це буде цікавим для людей. Але, щоб реалізувати задум, потрібно пройти певний шлях. Думаю, що все вийде.
Професіоналізм жінки підтверджують державні нагороди. Вона має звання Заслуженого майстра народної творчості, нагрудний знак «За збереження народних традицій».
Народилася Тамара Михайлівна Негода в Бучі. Закінчила школу №4, де працювала її мама, навчався старший брат, а згодом й донька. Далі – здобуття професійної освіти, за фахом майстер-електронник. Працювала із золотом найвищої якості. Проте, життя повернулося інакше. Розпад Радянського Союзу і перебудова внесли певний хаос у долі людей. То були роки, коли не реально було щось купить, полиці крамниць залишалися порожніми. А Тамарі Негоді хотілося робити рідним і близьким красиві подарунки, незвичні речі. Це й спонукало до того, щоб піти навчатися вишивці. І цей крок став знаковим, він дав значний поштовх у розвитку. Так захоплення переросло у професію, у справу всього життя.
Жінка почала професійно займатися вишивкою і відкрила власну справу. Відтоді минуло близько 25 років. Увесь цей час майстриня йшла тільки вперед, підвищуючи свій професійний рівень.- Тамаро Михайлівно, над якими цікавими проектами працюєте?
- Скажу, що ми починали роботу з простих чоловічих сорочок-вишиванок, а зараз у доробку безліч різних витворів. Власне, сформувалася сімейна справа у якій задіяні сестра, донька, чоловік. І саме тому, що я не одна, ми змогли відтворити український національний стрій починаючи з 17 сторіччя. У цьому була потреба, і керівництво музею під відкритим небом «Мамаєва слобода» запросило нас взятися за даний проект. Читали багато спецільної літератури, піднімали архіви. Це нас дуже захопило. Шукали потрібні тканини, найкращих майстрів, які б могли допомагати. Зрештою, вдалося повністю відтворити одяг того часу, цілу колекцію. І на ці витвори звернули уваги у Спілці майстрів України, в адміністрації Президента. Нас почали долучати до різних виставок. Зазвичай, їх дуже багато й всі вони присвячені певним святам, подіям. Такі заходи відбуваються практично кожні вихідні.
- Звідки берете ідеї для вишивок? Адже ви не просто так застосовуєте будь-який орнамент…
- Кожен орнамент має свою історію і для кожного століття він різний. Усі задуми вишукуються з книжок, є залишки вишивок у музеях. Зокрема, дуже цікавим і багатим в цьому плані є Чернігівський музей. Коли там почули, що я хочу навчатися гаптуванню (вишивка золотом), то мені відкрили ті речі, які нікому не показують. Адже багато старих експонатів розпадаються від певних температурних умов, освітлення тощо. Тож, база є. Але щоб усе втілити у життя – потрібні кошти, підтримка.
- Коли люди замовляють вам вишитий одяг чи рушник, вони розуміють значення візерунку?
- Є люди, які просять їм пояснити значення орнаменту, а є ті, кому байдуже – що це. Вони просто хочуть купити більш дешеву річ. Усе по-різному. Але ми завжди толерантно ставимося до кожного.
- Можна сказати, що ви дебютували зі своїми роботами в Бучі. Чому так склалося, що не брали участі у громадському житті міста? І які кроки стануть наступними у вашій творчій діяльності?
- Прийшов той час, коли я захотіла влитися у життя своєї рідної Бучі, чимось допомогти. Адже як не парадоксально, тут мене довгий час не знали. Я робила виставки в різних містах, а от у своєму – ніколи. Та все треба змінювати. Познайомилася з керівництвом, розповіла про себе. Я переконана, що треба любити, пропагувати українське, відроджувати й зберігати наші звичаї.
Зокрема, мені здається, що у новому міському парку можна облаштувати прекрасну етнотериторію, де будуть стояти прялки, ткацький станок, автентичний гончарний круг, проводитимуться майстер-класи тощо. Там можуть відбуватися свята, весілля. Вважаю, що все це буде цікавим для людей. Але, щоб реалізувати задум, потрібно пройти певний шлях. Думаю, що все вийде.
