Яка освіта, така й країна, і навпаки. Це банальна аксіома. Та зовсім не банальними є зусилля на місцях щосили підтримувати освіту, бо це — наше завтра. Тим часом збільшується кількість школярів, які навчаються у другу зміну. Сутужно у школах молодим вчителям, яким доводиться за копійки та за відсутності житла виховувати «продвинуте» майбутнє Батьківщини, котре, як ми знаємо, дедалі стає вільнолюбнішим і некерованішим.
Отже, сучасна школа перебуває між молотом і ковадлом, тобто між економічними негараздами і моральним здоров’ям суспільства.
Відчути пульс на освітянській руці Приірпіння нам певною мірою допоможе начальник управління освіти і науки Ірпінської міської ради Ярослав Маляренко.
![Ярослав МАЛЯРЕНКО, начальник управління освіти і науки ІМР]()
— Ярославе Олександровичу, означте мапу освітянських проблем, які натепер доводиться вирішувати.
— Нині освіта є тією галуззю, успішність якої залежить від можливостей міського бюджету, і від нас, управлінців, і депутатів міської ради, які можуть сприяти її розвитку.
Треба констатувати, що за останні роки, навіть десятиліття, освітянська спадщина, резерв міцності, який був закладений в будівлях і в соціально-освітній сфері, застарів і великою мірою вичерпався. Адже 25 років, хоч і проводилися ремонтні роботи, коштів хронічно бракувало. А от 2013-2014 роки були взагалі надскладними, і фінансування здійснювалося зовсім не так, як хотілося б. За захищеними статтями розраховувались із працівниками, за комунальні послуги, а вкладати кошти в розвиток було ні з чого.
Нині першочерговим завданням є розвиток мережі навчальних закладів. Наш регіон досить швидко розростається, розбудовується, активно збільшується кількість мешканців. Здебільшого це молодь, люди середнього віку, у яких є діти, і їм потрібні дитячі садочки, школи та інші освітньо-виховні послуги, які мають бути в нашому місті. Тож, на мою думку, передусім треба розвивати дошкільну освіту, будувати ДНЗ. У нас вже є кілька проектів по вулицях Курортній, Сковороди, є проект із добудови нового сучасного корпусу для ДНЗ №5 на вул. Київській. Також розглядається питання будівництва дошкільного закладу і школи-садочка в Гостомелі. Є рішення Коцюбинської селищної ради про виділення земельних ділянок для будівництва дитсадків, те саме зроблено і в Ірпені.
Другий напрям — це розвиток загальноосвітніх навчальних закладів, тому що кількість учнів за останні 3 роки зросла майже до 9 тисяч, тільки на початок 2015/2016 навчального року кількість класів зросла на 22. Якщо донедавна у школах було достатньо місць, то вже впродовж останніх двох навчальних років маємо класи у школах №№ 2, 12, 17, що навчаються в другу зміну. Тож розглядаємо проект до
будови корпусу в школі №17, який дасть змогу прийняти більший дитячий контингент у цьому мікрорайоні міста. Також на порядку денному розбудова школи №2, тобто теж йдеться про збільшення місць у закладі.
![Гострі кути освіти у приірпінні]()
Планується проведення термомодернізації школи №3, ДНЗ №6, утеплення шкіл №1 і №2, уже презентовані ескізи. Так само займаємося запровадженням енергоефективних технологій у школі №17, щоб зменшити споживання електричної енергії. Це заміна звичних ламп на світлодіодні в рамках впровадження Кіотського протоколу.
У процесі розробки проект реконструкції школи №13, це теж - утеплення фасадної частини, заміна вікон. На виході проект надбудови школи №18, яка є єдиним навчальним закладом, що не має шатрового даху. У планах - побудувати шатровий дах, щоб створити комфортні умови для учнів закладу. Є ще багато інших проектів, які ми сьогодні опрацьовуємо.
Думаю, що громада міста бачила сюжети по ТБ, читала в пресі про організацію харчування в наших навчальних закладах. Тож ми зараз розробляємо програму покращення умов харчування, проведення ремонтних робіт на харчоблоках і залах, щоб діти відчували сучасний європейський підхід і в цій сфері.
— Уточніть щодо фінансування. Що на чиїх плечах?
— Середня освіта фінансується за рахунок державної субвенції; ДНЗ та позашкільні заклади — з місцевого бюджету. Основні статті видатків — заробітна плата та енергоносії закладені в повному обсязі, тобто те, що гарантує держава, те й маємо.
— А як щодо стимулювання педагогів?
— Певні надбавки, зокрема за престижність, є необов’язковими, але можуть виплачуватися за умови наявності коштів, на сьогодні відсоток престижності, яка виплачується, складає 10%. Думаю, що після певного періоду 2016 року ми будемо бачити надходження до міського бюджету, і депутати, і міський голова погодяться на те, щоб болючі питання фінансування для закладів освіти підтримати.
Перспектива з розвитку навчальних закладів, перспектива для громади у нас загалом хороша. Думаю, що все у нас має вийти. Ми розглядаємо весь спектр функціонування навчальних закладів, їхнє покращення та перспективи розвитку й будівництва. Залучаються спеціалісти, проекти розраховуються, обговорюються, презентується вчителям, батькам, громаді те, що ми робимо, що хочемо побачити у найближчі 1-5 років, і яка користь від цього буде для всіх. Тож можемо запевнити громаду в тому, що вирішуємо не лише поточні питання, а й намагаємося працювати на майбутнє. Будівництво садочків — це перспектива, будівництво школи чи нового корпусу біля неї, ремонти задля покращення умов перебування дітей у навчальному закладі — також.
— Чи є кадровий дефіцит?
— Саме на сьогодні гострого кадрового дефіциту немає. Через перерозподіл внутрішніх резервів години отримують вчителі, які були недовантажені. Проте кадрова проблема існує, особливо це стосується молодих спеціалістів. Ні для кого не секрет, що молодь не хоче йти працювати у начальні заклади, і 80-90% випускників педагогічних вишів працевлаштовуються в інші галузі господарства, вони не зацікавлені в роботі саме в школі.
Будемо відверто говорити про те, що суттєво змінився дитячий контингент у навчальних закладах, змінилося суспільство, принципово змінилися батьки. І більшість молодих спеціалістів, які приходять у школу, не готові до цих викликів, вони, як правило, затримуються у наших навчальних закладах на 1-1,5 роки. Було б добре, якби випускники наших шкіл, які йдуть навчатися у педагогічні виші, поверталися до своїх рідних шкіл. На жаль, це відбувається дуже рідко, я можу згадати 1-2 таких випадки за останні роки.
Рівень заробітної плати, яку отримує молодий спеціаліст після вишу, не маючи категорії, вислуги, інших надбавок, фактично не дозволяє йому вижити, особливо, якщо він не має житла. Міська рада торік виділила дві квартири, на часі - проведення ремонтних робіт, щоб молоді педагоги, які їх отримали, могли туди переїхати.
Тому в місті має бути програма стимулювання й підтримки молодих спеціалістів.
— У таких умовах як ви ставитеся до критики стану речей у школах?
— Має бути не критиканство, а нормальна критика. Із боку батьків, дітей, вчителів, і з боку працівників управління освіти. Завжди краще видно роботу, як то кажуть, збоку. Якщо ти чуєш, що про тебе говорять, тоді сам трансформуєшся, змінюєш своє оточення, зростаєш професійно. Тому нам цікаві думки й батьків, і дітей, і громади, ми до них прислуховуємося. Проте інколи критика переходить у розряд критиканства й образ, необґрунтованих і несправедливих.
На жаль, за останні роки культ учителя, наставника, педагога нівелюється викликами суспільства, новим дитячим контингентом, батьками. В одному закладі стикаються діти з різних родин, які мають надто різний соціальний статус. Деякі діти відчувають себе некомфортно серед своїх однолітків. Я розумію, що стовідсоткової рівності не може бути, але має бути рівність у можливостях здобуття знань: якщо дитина має талант, здібності, то школа, вчитель їх мають побачити і максимально сприяти розвитку. Всі діти мають право розвиватися в навчальному закладі, поза ним і вдома.
Нині, на жаль, дуже часто звинувачують у всьому школу, що вона винна в недоліках виховання, у недостатньому рівні навченості, розвитку, освіченості. Але ж у школі дитина перебуває з 8:30 до 14:00, а решту часу — в колі однолітків, батьків, соціуму. Тому не лише школа формує світогляд дитини, а ще й ТБ, друзі, знайомі, батьки, місце, де вона живе. Тому недоцільно й некоректно говорити, що негативні прояви в суспільстві є недопрацюванням педагогів. Школа — це не єдина ланка комплексного впливу на свідомість, на розвиток молодого громадянина, це один із ланцюжків розвитку дитини, а їх багато. Тому слід спільно працювати, потрібно, щоб ті, хто нас оточує, нам допомагав, сприяв, а це - батьки, родичі, знайомі, громада - всі. Маємо бути єдиною командою, маємо знати, що суспільство повинно змінюватися не лише в школі, і не лише навколо вчителів. Ми маємо рухатися одночасно і в одному напрямку, маємо змінювати суспільство, його свідомість, підходи і методи, і самі маємо вчитися.
Отже, сучасна школа перебуває між молотом і ковадлом, тобто між економічними негараздами і моральним здоров’ям суспільства.
Відчути пульс на освітянській руці Приірпіння нам певною мірою допоможе начальник управління освіти і науки Ірпінської міської ради Ярослав Маляренко.
— Ярославе Олександровичу, означте мапу освітянських проблем, які натепер доводиться вирішувати.— Нині освіта є тією галуззю, успішність якої залежить від можливостей міського бюджету, і від нас, управлінців, і депутатів міської ради, які можуть сприяти її розвитку.
Треба констатувати, що за останні роки, навіть десятиліття, освітянська спадщина, резерв міцності, який був закладений в будівлях і в соціально-освітній сфері, застарів і великою мірою вичерпався. Адже 25 років, хоч і проводилися ремонтні роботи, коштів хронічно бракувало. А от 2013-2014 роки були взагалі надскладними, і фінансування здійснювалося зовсім не так, як хотілося б. За захищеними статтями розраховувались із працівниками, за комунальні послуги, а вкладати кошти в розвиток було ні з чого.
Нині першочерговим завданням є розвиток мережі навчальних закладів. Наш регіон досить швидко розростається, розбудовується, активно збільшується кількість мешканців. Здебільшого це молодь, люди середнього віку, у яких є діти, і їм потрібні дитячі садочки, школи та інші освітньо-виховні послуги, які мають бути в нашому місті. Тож, на мою думку, передусім треба розвивати дошкільну освіту, будувати ДНЗ. У нас вже є кілька проектів по вулицях Курортній, Сковороди, є проект із добудови нового сучасного корпусу для ДНЗ №5 на вул. Київській. Також розглядається питання будівництва дошкільного закладу і школи-садочка в Гостомелі. Є рішення Коцюбинської селищної ради про виділення земельних ділянок для будівництва дитсадків, те саме зроблено і в Ірпені.
Другий напрям — це розвиток загальноосвітніх навчальних закладів, тому що кількість учнів за останні 3 роки зросла майже до 9 тисяч, тільки на початок 2015/2016 навчального року кількість класів зросла на 22. Якщо донедавна у школах було достатньо місць, то вже впродовж останніх двох навчальних років маємо класи у школах №№ 2, 12, 17, що навчаються в другу зміну. Тож розглядаємо проект до
будови корпусу в школі №17, який дасть змогу прийняти більший дитячий контингент у цьому мікрорайоні міста. Також на порядку денному розбудова школи №2, тобто теж йдеться про збільшення місць у закладі.
Планується проведення термомодернізації школи №3, ДНЗ №6, утеплення шкіл №1 і №2, уже презентовані ескізи. Так само займаємося запровадженням енергоефективних технологій у школі №17, щоб зменшити споживання електричної енергії. Це заміна звичних ламп на світлодіодні в рамках впровадження Кіотського протоколу.
У процесі розробки проект реконструкції школи №13, це теж - утеплення фасадної частини, заміна вікон. На виході проект надбудови школи №18, яка є єдиним навчальним закладом, що не має шатрового даху. У планах - побудувати шатровий дах, щоб створити комфортні умови для учнів закладу. Є ще багато інших проектів, які ми сьогодні опрацьовуємо.
Думаю, що громада міста бачила сюжети по ТБ, читала в пресі про організацію харчування в наших навчальних закладах. Тож ми зараз розробляємо програму покращення умов харчування, проведення ремонтних робіт на харчоблоках і залах, щоб діти відчували сучасний європейський підхід і в цій сфері.
— Уточніть щодо фінансування. Що на чиїх плечах?
— Середня освіта фінансується за рахунок державної субвенції; ДНЗ та позашкільні заклади — з місцевого бюджету. Основні статті видатків — заробітна плата та енергоносії закладені в повному обсязі, тобто те, що гарантує держава, те й маємо.
— А як щодо стимулювання педагогів?
— Певні надбавки, зокрема за престижність, є необов’язковими, але можуть виплачуватися за умови наявності коштів, на сьогодні відсоток престижності, яка виплачується, складає 10%. Думаю, що після певного періоду 2016 року ми будемо бачити надходження до міського бюджету, і депутати, і міський голова погодяться на те, щоб болючі питання фінансування для закладів освіти підтримати.
Перспектива з розвитку навчальних закладів, перспектива для громади у нас загалом хороша. Думаю, що все у нас має вийти. Ми розглядаємо весь спектр функціонування навчальних закладів, їхнє покращення та перспективи розвитку й будівництва. Залучаються спеціалісти, проекти розраховуються, обговорюються, презентується вчителям, батькам, громаді те, що ми робимо, що хочемо побачити у найближчі 1-5 років, і яка користь від цього буде для всіх. Тож можемо запевнити громаду в тому, що вирішуємо не лише поточні питання, а й намагаємося працювати на майбутнє. Будівництво садочків — це перспектива, будівництво школи чи нового корпусу біля неї, ремонти задля покращення умов перебування дітей у навчальному закладі — також.
— Чи є кадровий дефіцит?
— Саме на сьогодні гострого кадрового дефіциту немає. Через перерозподіл внутрішніх резервів години отримують вчителі, які були недовантажені. Проте кадрова проблема існує, особливо це стосується молодих спеціалістів. Ні для кого не секрет, що молодь не хоче йти працювати у начальні заклади, і 80-90% випускників педагогічних вишів працевлаштовуються в інші галузі господарства, вони не зацікавлені в роботі саме в школі.
Будемо відверто говорити про те, що суттєво змінився дитячий контингент у навчальних закладах, змінилося суспільство, принципово змінилися батьки. І більшість молодих спеціалістів, які приходять у школу, не готові до цих викликів, вони, як правило, затримуються у наших навчальних закладах на 1-1,5 роки. Було б добре, якби випускники наших шкіл, які йдуть навчатися у педагогічні виші, поверталися до своїх рідних шкіл. На жаль, це відбувається дуже рідко, я можу згадати 1-2 таких випадки за останні роки.
Рівень заробітної плати, яку отримує молодий спеціаліст після вишу, не маючи категорії, вислуги, інших надбавок, фактично не дозволяє йому вижити, особливо, якщо він не має житла. Міська рада торік виділила дві квартири, на часі - проведення ремонтних робіт, щоб молоді педагоги, які їх отримали, могли туди переїхати.
Тому в місті має бути програма стимулювання й підтримки молодих спеціалістів.
— У таких умовах як ви ставитеся до критики стану речей у школах?
— Має бути не критиканство, а нормальна критика. Із боку батьків, дітей, вчителів, і з боку працівників управління освіти. Завжди краще видно роботу, як то кажуть, збоку. Якщо ти чуєш, що про тебе говорять, тоді сам трансформуєшся, змінюєш своє оточення, зростаєш професійно. Тому нам цікаві думки й батьків, і дітей, і громади, ми до них прислуховуємося. Проте інколи критика переходить у розряд критиканства й образ, необґрунтованих і несправедливих.
На жаль, за останні роки культ учителя, наставника, педагога нівелюється викликами суспільства, новим дитячим контингентом, батьками. В одному закладі стикаються діти з різних родин, які мають надто різний соціальний статус. Деякі діти відчувають себе некомфортно серед своїх однолітків. Я розумію, що стовідсоткової рівності не може бути, але має бути рівність у можливостях здобуття знань: якщо дитина має талант, здібності, то школа, вчитель їх мають побачити і максимально сприяти розвитку. Всі діти мають право розвиватися в навчальному закладі, поза ним і вдома.
Нині, на жаль, дуже часто звинувачують у всьому школу, що вона винна в недоліках виховання, у недостатньому рівні навченості, розвитку, освіченості. Але ж у школі дитина перебуває з 8:30 до 14:00, а решту часу — в колі однолітків, батьків, соціуму. Тому не лише школа формує світогляд дитини, а ще й ТБ, друзі, знайомі, батьки, місце, де вона живе. Тому недоцільно й некоректно говорити, що негативні прояви в суспільстві є недопрацюванням педагогів. Школа — це не єдина ланка комплексного впливу на свідомість, на розвиток молодого громадянина, це один із ланцюжків розвитку дитини, а їх багато. Тому слід спільно працювати, потрібно, щоб ті, хто нас оточує, нам допомагав, сприяв, а це - батьки, родичі, знайомі, громада - всі. Маємо бути єдиною командою, маємо знати, що суспільство повинно змінюватися не лише в школі, і не лише навколо вчителів. Ми маємо рухатися одночасно і в одному напрямку, маємо змінювати суспільство, його свідомість, підходи і методи, і самі маємо вчитися.
