» » » Брехня, яка не знає меж (правдива історія)

Брехня, яка не знає меж (правдива історія)

Пам’ятаю, як у квітні 2011 року до мене зателефонували родичі з Росії й повідомили про те, що в бучанському таборі відпочинку «Джерело» тимчасово мешкають пілоти й авіатехніки однієї з російських авіакомпаній, які проходять навчання з обслуговування тодішнього спільно російсько-українського літака «Ан-148»...

Саме цим сучасним пасажирським середньо магістральним реактивним лайнером нового покоління й зацікавилися в авіакомпанії. Було ухвалене відповідне рішення взяти це повітряне судно в експлуатацію. А для освоєння, як потім називали самі росіяни цей літак «ластівки», й направляли своїх досвідчених представників до аеродрому «Київ», який відноситься до підрозділу КБ «Антонов» і розташований у смт. Гостомелі.
Брехня, яка не знає меж (правдива історія)


Було цікаво поспілкуватися з представниками цієї мужньої професії, дізнатися про їх враження від літака і те, як вони почуваються на українській землі. Спершу сам візит журналіста вони сприйняли з пересторогою. Думав, що вони ніяковіли від мого несподіваного візиту, про який ми попередньо не домовлялися. Але слово за слово і розмова набула більш щирого та відвертого характеру.

Ім дуже сподобався наша природа, клімат, мовляв, ви живете, як на курорті. Також були в захопленні від тех-нічних характеристик літака і швидкого навчання з його обслуговування. Але по всьому відчувалося, що гостей ятрять якісь сумніви, про які їм незручно казати. За кількагодинною бесідою мені все ж удалося дізнатися про те, що їх тривожить. Керівництво перед відрядженням заборонило їм спілкуватися з місцевими мешканцями, за винятком роботи. Більше того, після навчання на аеродромі хутко сідати в автобус і їхати до «Джерела», за територію якого їм категорично заборонили виходити. На моє здивування, а чим це пояснювало керівництво, мої співрозмовники, соромлячись, відповіли, - українським націоналізмом. Якщо місцеві почують російську мову, то можуть бути непередбачені наслідки.
Тож краще взагалі не потрапляти їм на очі.

Бригадир колективу Михайло Станіславович мав українське коріння. Його дід родом з України, з Тернопільської області, був свого часу розкуркулений і висланий у Сибір. У часи відлиги Михайлів батько, який там на-родився, зміг переїхати до м. Ленінграда (тепер Санкт-Петербургу), одружитися, й там народився Михайло. Згодом він у радянські часи одружився з Олесею із Прикарпаття. Родина у них, як і до речі у багатьох інших людей, була багатонаціональною. І ось зараз він, перебуваючи у відрядженні в Україні, сумує за тим, що не може побувати на батьківщині своїх предків. А там, як він чув, живуть лише бандерівці, які взагалі нічого російського не сприймають.

Чесно кажучи, я був шокований від почутого. Дійсно, кажуть, брехня не знає меж. Я кілька годин намагався переконати його в тому, що це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. І він може безперешкодно туди поїхати без проблем. Наступного дня я їх запросив до себе в гості. Росіяни були приємно здивовані, що в Бучі розмовляють не лише українською, а й російською мовою. Усюди до них було доброзичливе ставлення. Їх хвилювання були марними. А наступними вихідними Михайло набрався сміливості поїхати на кілька днів на Прикарпаття. Всюди, де вони не були, до них ставилися, як до рідних людей і, на подив гостей, спілкувалися з ними виключно українською мовою. Позитивні спогади про це відрядження у Михайла та його колег залишилися на все життя.

Цей випадок кількарічної давнини я згадав невипадково. Я так розумію, що антиукраїнська істерія розпочалася не сьогодні і не вчора. Комусь там, за кордоном, дуже кортіло посварити наші народи. Спекулюючи на національній свідомості, звинувачують нас, українців, у фашизмі та бандерівщині, вони намагаються роз’єднати Україну, посіяти недовіру та ненависть один до одного. І, що найсумніше, цьому впливові піддаються навіть ті громадяни, які раніше народилися в Україні, але за певних обставин давно отримали російське громадянство. Один із таких випадків трапився з рідним братом однієї моєї знайомої з Лісової Бучі. Він народився на Черкащині, з раннього дитинства плекав рідну українську мову, а потім, при Союзі, потрапив до Москви і там залишився жити.

Кілька разів на рік приїздив на свою батьківщину. А останнім часом, після відомих політичних подій заявив рідній сестрі, що в Україну до бандерівців, де піднімає голову фашизм, він ніколи не приїде. Сестра не може пояснити його поведінку. Брата наче підмінили. Якщо вчора вони були найрідніши- ми людьми, то тепер стали зовсім чужими, їх роз’єднали різні політичні погляди. І це - непоодинокий випадок. Що з нами коїться? Чому так трапляється? Хто винен у цій братовбивчий війні? Хто врешті-решт відповість за все, що відбувається зараз? Кому потрібно роз’єднати Україну? Важко відповісти на ці запитання відразу. Ще кілька років тому ніхто не міг собі уявити про можливі взагалі військові дії між Росією та Україною. Те, що коїться зараз на сході й у жахливому сні ще вчора не привидилося б. Рано чи пізно тим силам, які розв’язали цей військовий конфлікт, доведеться нести відповідальність. Боляче усвідомлювати, що за злочинні помилки деяких політиків доводиться розплачуватися простим людям по обидва кордони.

Нещодавно повернувся з Санкт-Петербурга. У телефонній розмові з Михайлом дізнався, що з незрозумілих причин наш спільний літак Ан-148 (всі шість лайнерів) зняті з експлуатації. Хіба це не шокуюча новина для всього колективу авіакомпанії «Росія», яка кілька років експлуатувала цей літак, що під час рейсів зарекомендував себе як надійний, а тепер і Михайло, і сотні його колег: і пілоти, і техніки залишилися взагалі без роботи. Це спеціалісти високого рівня. Іх звільнили, не пояснюючи причин, без можливості працевлаштуватися у рідній авіакомпанії. Чимало звільнених пропрацювали у ній все своє життя. І навіть не уявляють своє життя без неба й авіації. Люди впевнені, що і вони, і Ан-148 став заручником обставин (виробляли разом з Україною). Боляче усвідомлювати, що через необдумані рішення деяких недалекоглядних політиканів, у першу чергу страждають люди.
Володимир ЕННАНОВ 
газета: "Ірпінський вісник" №47 від 27 листопада 2015 року
  3
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.