Вона розміщена не на власному обійсті Сергія Андріуци, а за 80 кілометрів від міста Ірпінь – в Іванківському районі Київської області.
![]()
Пан Сергій – людина різностороння, технічно обдарована. Його можна назвати місцевим Кулібіним. Справу, за яку береться, прагне доводити до логічного завершення. Але, здавалося б, навіщо стопроцентному міському жителю братися за сільське господарство? Отож ми поцікавилися в нашого героя, чому виникла ідея організувати козину ферму.
– Так вирішили декілька років тому командно – я та моя дружина Наталя, ветеринар за спеціальністю, – говорить Сергій Григорович. – Що ще нас підштовхнуло до фермерської справи? У подруги моєї дружини дитина алергік. При вживанні коров’ячого масла у неї на тілі постійно з’являється висипка. Тоді я «зав’яз» в Інтернеті, дізнався, що в нашій країні величезний відсоток дітей з алергією. А ось козине молоко і його продукти не дають негативного ефекту.
Розглянувши ряд пропозицій, зупинилися на селі Сташівка – через прийнятні ціни на господарське приміщення. Хоча добротним його назвати було важко – тільки стіни і дах, без дверей, світла. Тому довелося за власні кошти проводити водогін, електроенергію, бетонувати підлогу, встановлювати клітки. Якби цього не зробив, приміщення повторило б долю своїх «родичів», яких розібрали по цеглинці місцеві жителі.
Взагалі, на перших порах сташівці насторожено сприйняли мене як фермера. Навіть погрожували, мовляв, чого до нас прийшов?! Ми якось раніше обходилися без чужаків, тому і зараз дамо собі раду. Та коли зрештою побачили, що я прийшов з добрими намірами – не обкрадати людей, а, навпаки, допомагати їм, створювати нові робочі місця, врешті-решт заспокоїлися.
![]()
– Наближеність до Чорнобильської зони вас не злякала?
– Перед тим, як «кинути тут якір», запросив столичного дозиметриста перевірити місцевість на забруднення радіонуклідами. Висновки мене втішили: місцевість чиста, радіаційний фон не перевищує допустимих норм, навіть нижчий, ніж в Києві.
Стартували не зовсім вдало, і на те були свої причини. Через те, що тут не жив, на фермі часто траплялися крадіжки кормів, молока, навіть тварин. Отож перші два роки сидів у «мінусах». І лише тоді, коли поселився в Сташівці (сюди приїжджаю на декілька днів на тиждень), справи пішли на краще. Вже протягом першого місяця вийшов на невеликий прибуток. І далі пішло більш-менш стабільно.. Якби не війна на Сході, результати господарювання були б значно кращими. Негативно на виробничі показники вплинуло подорожчання палива. Адже треба косити та доставляти на ферму сіно, відвозити на переробку молоко до Ірпеня.
– Міська людина, якщо захоче, також може навчитися доїти корів?
– Коли працівники ферми пішли в «автопілот», мені вперше довелося і пасти, і доїти тварин. Тоді на 50 кіз потратив 17 годин! Згодом навчився, і тепер ніяких проблем. До речі, це роблю краще, ніж мої працівники. Кози дають мені більше молока, ніж дояркам, які працюють позмінно.
Зараз налічується 50 дійних кіз, із них третина в запуску. Ще стільки ж молодняка. Є серед них рекордсмени – дають по 6 літрів молока. А щоденно молочна ріка сягає близько 100 літрів.
Ви мали можливість особисто переконатися, що молоко немає специфічного запаху. Мене один дідусь навчив, як кіз вибирати. Тепер це мій секрет. Я навіть проводив експеримент – ставив перед людиною дві склянки молока. Спочатку пропонував коров’яче. Питаю: як? Відповідає: смачно! Але водою розбавлене! Після цього давав у руки склянку козиного. Каже: це смачніше!
Важливо тварин годувати концентрованими кормами. Для того, щоб змінилася структура молока, за зиму їм згодовую 12 тонн моркви.
Кіз обслуговує один пастух – їх виганяє на громадський випас, а також у ліс, що росте неподалік ферми. І трави, і гілок дерев вистачає.
Намагаюсь чітко дотримуватись технологічних процесів. Спочатку молоко охолоджуємо у воді, далі – в холодильнику. Після цього упаковую його в пластикові ящики, «обкутую» льодом і везу в Ірпінь. У домашніх умовах, строго дотримуючись санітарної чистоти, виготовляю високоякісну продукцію – бринзу, згущонку, рикото, сир.
– Поясніть нашим читачам, що це за продукт такий рикото?
–. Рикото вдвічі ніжніший за сир. Це, так би мовити, консистенція сиру. У французьких та італійських блюдах картоплю, шпагеті роблять з рикото, десерти, торти – також.
– Хто перевіряє якість продукції?
![]()
– Моє козине господарство числиться в Іванківському районі як благополучне. Воно знаходиться на обслуговуванні лікаря управління ветеринарної медицини Петра Вортєєва. Він постійно перевіряє продукцію. Поспішає на допомогу по першому дзвінку.
Доречно відзначити, що продукція ферми сертифікована за міжнародними стандартами, наближена до європейської, відповідає по всіх 27 показниках. Так, сири за смаковими якостями ближче до французьких, згущене молоко – натуральне, без консервантів, сухого молока і стабілізаторів.
Мені самому моя продукція подобається!
– Куди її реалізуєте?
– До столичних магазинів під брендом «Еколавка». Пропоную споживачам сир багатьох видів, молоко, сироватку, бринзу білу, бринзу з італійськими травами та несолену, рикото.
– Було б побільше таких інвесторів сільського господарства!
– Я – фермер! А от якби на співпрацю погодився солідний інвестор, то можна було б збудувати новий цех, поставити в ньому обладнання з виготовлення йогуртів, десертів, кефіру. Таким чином значно збільшив би асортимент цінної продукції.
Якщо цьогорічної осені вдасться закупити нове обладнання для переробки молока, тоді запрошуватиму на роботу кваліфікованого технолога.
На часі оновлення технічного парку – треба купити новий трактор (у господарстві нині старенький), косарку для заготівлі сіна.
– Але солідний інвестор, наскільки я знаю, виходив вже на вас?
– До початку бойових дій на Сході України моїм проектом зацікавився канадець українського походження. Він мав серйозні наміри побудувати тут сучасне козине господарство. З цією метою навіть хотів підписати контракт з поляками на будівництво нових сучасних приміщень – з вентиляцією, автоматичним прибиранням і т. д. У нього, між іншим, є ферми на всіх континентах планети, включаючи Україну.
Канадець також планував завезти до нас поголів’я кіз м’ясної породи з Південно-Африканської Республіки. Тому що за кордоном найкращі ковбаси йдуть з добавкою козиного м’яса. Він також розраховував розводити і молочне стадо, правда, в меншій кількості, побудувати в Сташівці молокозавод. Та, на жаль, в кінцевому підсумку заявив: ті підприємства, які вже є, нехай працюють, а нові поки що відкривати не буду – гроші люблять тишу!
– Зараз вам не заважають вести фермерську діяльність. Навпаки, є розуміння і підтримка різних служб Іванківського району. З цього приводу ще щось можете додати?
– Я також відчуваю постійну підтримку місцевих афганців та голови Іванківської райдержадміністрації Анатолія Свириденка. За це їм щира подяка!
Пан Сергій – людина різностороння, технічно обдарована. Його можна назвати місцевим Кулібіним. Справу, за яку береться, прагне доводити до логічного завершення. Але, здавалося б, навіщо стопроцентному міському жителю братися за сільське господарство? Отож ми поцікавилися в нашого героя, чому виникла ідея організувати козину ферму. – Так вирішили декілька років тому командно – я та моя дружина Наталя, ветеринар за спеціальністю, – говорить Сергій Григорович. – Що ще нас підштовхнуло до фермерської справи? У подруги моєї дружини дитина алергік. При вживанні коров’ячого масла у неї на тілі постійно з’являється висипка. Тоді я «зав’яз» в Інтернеті, дізнався, що в нашій країні величезний відсоток дітей з алергією. А ось козине молоко і його продукти не дають негативного ефекту.
Розглянувши ряд пропозицій, зупинилися на селі Сташівка – через прийнятні ціни на господарське приміщення. Хоча добротним його назвати було важко – тільки стіни і дах, без дверей, світла. Тому довелося за власні кошти проводити водогін, електроенергію, бетонувати підлогу, встановлювати клітки. Якби цього не зробив, приміщення повторило б долю своїх «родичів», яких розібрали по цеглинці місцеві жителі.
Взагалі, на перших порах сташівці насторожено сприйняли мене як фермера. Навіть погрожували, мовляв, чого до нас прийшов?! Ми якось раніше обходилися без чужаків, тому і зараз дамо собі раду. Та коли зрештою побачили, що я прийшов з добрими намірами – не обкрадати людей, а, навпаки, допомагати їм, створювати нові робочі місця, врешті-решт заспокоїлися.
– Наближеність до Чорнобильської зони вас не злякала? – Перед тим, як «кинути тут якір», запросив столичного дозиметриста перевірити місцевість на забруднення радіонуклідами. Висновки мене втішили: місцевість чиста, радіаційний фон не перевищує допустимих норм, навіть нижчий, ніж в Києві.
Стартували не зовсім вдало, і на те були свої причини. Через те, що тут не жив, на фермі часто траплялися крадіжки кормів, молока, навіть тварин. Отож перші два роки сидів у «мінусах». І лише тоді, коли поселився в Сташівці (сюди приїжджаю на декілька днів на тиждень), справи пішли на краще. Вже протягом першого місяця вийшов на невеликий прибуток. І далі пішло більш-менш стабільно.. Якби не війна на Сході, результати господарювання були б значно кращими. Негативно на виробничі показники вплинуло подорожчання палива. Адже треба косити та доставляти на ферму сіно, відвозити на переробку молоко до Ірпеня.
– Міська людина, якщо захоче, також може навчитися доїти корів?
– Коли працівники ферми пішли в «автопілот», мені вперше довелося і пасти, і доїти тварин. Тоді на 50 кіз потратив 17 годин! Згодом навчився, і тепер ніяких проблем. До речі, це роблю краще, ніж мої працівники. Кози дають мені більше молока, ніж дояркам, які працюють позмінно.
Зараз налічується 50 дійних кіз, із них третина в запуску. Ще стільки ж молодняка. Є серед них рекордсмени – дають по 6 літрів молока. А щоденно молочна ріка сягає близько 100 літрів.
Ви мали можливість особисто переконатися, що молоко немає специфічного запаху. Мене один дідусь навчив, як кіз вибирати. Тепер це мій секрет. Я навіть проводив експеримент – ставив перед людиною дві склянки молока. Спочатку пропонував коров’яче. Питаю: як? Відповідає: смачно! Але водою розбавлене! Після цього давав у руки склянку козиного. Каже: це смачніше!
Важливо тварин годувати концентрованими кормами. Для того, щоб змінилася структура молока, за зиму їм згодовую 12 тонн моркви.
Кіз обслуговує один пастух – їх виганяє на громадський випас, а також у ліс, що росте неподалік ферми. І трави, і гілок дерев вистачає.
Намагаюсь чітко дотримуватись технологічних процесів. Спочатку молоко охолоджуємо у воді, далі – в холодильнику. Після цього упаковую його в пластикові ящики, «обкутую» льодом і везу в Ірпінь. У домашніх умовах, строго дотримуючись санітарної чистоти, виготовляю високоякісну продукцію – бринзу, згущонку, рикото, сир.
– Поясніть нашим читачам, що це за продукт такий рикото?
–. Рикото вдвічі ніжніший за сир. Це, так би мовити, консистенція сиру. У французьких та італійських блюдах картоплю, шпагеті роблять з рикото, десерти, торти – також.
– Хто перевіряє якість продукції?
– Моє козине господарство числиться в Іванківському районі як благополучне. Воно знаходиться на обслуговуванні лікаря управління ветеринарної медицини Петра Вортєєва. Він постійно перевіряє продукцію. Поспішає на допомогу по першому дзвінку. Доречно відзначити, що продукція ферми сертифікована за міжнародними стандартами, наближена до європейської, відповідає по всіх 27 показниках. Так, сири за смаковими якостями ближче до французьких, згущене молоко – натуральне, без консервантів, сухого молока і стабілізаторів.
Мені самому моя продукція подобається!
– Куди її реалізуєте?
– До столичних магазинів під брендом «Еколавка». Пропоную споживачам сир багатьох видів, молоко, сироватку, бринзу білу, бринзу з італійськими травами та несолену, рикото.
– Було б побільше таких інвесторів сільського господарства!
– Я – фермер! А от якби на співпрацю погодився солідний інвестор, то можна було б збудувати новий цех, поставити в ньому обладнання з виготовлення йогуртів, десертів, кефіру. Таким чином значно збільшив би асортимент цінної продукції.
Якщо цьогорічної осені вдасться закупити нове обладнання для переробки молока, тоді запрошуватиму на роботу кваліфікованого технолога.
На часі оновлення технічного парку – треба купити новий трактор (у господарстві нині старенький), косарку для заготівлі сіна.
– Але солідний інвестор, наскільки я знаю, виходив вже на вас?
– До початку бойових дій на Сході України моїм проектом зацікавився канадець українського походження. Він мав серйозні наміри побудувати тут сучасне козине господарство. З цією метою навіть хотів підписати контракт з поляками на будівництво нових сучасних приміщень – з вентиляцією, автоматичним прибиранням і т. д. У нього, між іншим, є ферми на всіх континентах планети, включаючи Україну.
Канадець також планував завезти до нас поголів’я кіз м’ясної породи з Південно-Африканської Республіки. Тому що за кордоном найкращі ковбаси йдуть з добавкою козиного м’яса. Він також розраховував розводити і молочне стадо, правда, в меншій кількості, побудувати в Сташівці молокозавод. Та, на жаль, в кінцевому підсумку заявив: ті підприємства, які вже є, нехай працюють, а нові поки що відкривати не буду – гроші люблять тишу!
– Зараз вам не заважають вести фермерську діяльність. Навпаки, є розуміння і підтримка різних служб Іванківського району. З цього приводу ще щось можете додати?
– Я також відчуваю постійну підтримку місцевих афганців та голови Іванківської райдержадміністрації Анатолія Свириденка. За це їм щира подяка!
