Щорічно 15 грудня судова система України відзначає День працівників суду. З нагоди професійного свята пропонуємо бесіду нашого кореспондента з головою Ірпінського міського суду Людмилою САРАНЮК.
![]()
— Людмило Павлівно, Ви в судочинстві вже більше двадцяти років. Що спонукало Вас одягнути суддівську мантію, адже це дуже нелегка професія, пов’язана з долями людей, емоціями, і найчастіше — з негативними…
— У мене теж не обійшлося без емоцій. Коли ще була школяркою, побачила телефільм, назва якого — «Іменем закону». Мене дуже вразив його сюжет. А фабула стрічки, якщо коротко, така. Хлопець, проводжаючи дівчину, зустрівся з компанією нетверезих молодиків, які зухвало почали чіплятися до його обраниці.
На захист став коханий, однак у результаті боротьби, оскільки сили були не рівні, хлопця вбили. Потім був судовий процес, сльози матері хлопця та його дівчини. Я теж плакала, бо пережила велике душевне хвилювання. А ще зрозуміла, що це не остання життєва драма. І тоді, будучи у восьмому класі, вирішила присвятити себе правосуддю, щоб мати можливість боротися зі злом, бо тільки так його може стати менше. Почала цікавитися юриспруденцією, вивчати систему судочинства, прокуратури, замислюватися над питанням, як люди стають суддями.
І хоча батьки мріяли про іншу кар’єру, я пішла на юридичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Після закінчення вузу пройшла стажування в Києво-Святошинському суді.
— А чи давно працюєте в Ірпінсь кому суді?
— З 1989 року, починала на різних посадах, була рядовим суддею й заступником голови суду. Великі слова подяки хочу висловити моєму попереднику, голові Ірпінського суду Валентину Андрійовичу Царенку. Він мав не лише великий досвід суддівської роботи, оскільки до Ірпінського суду пройшов велику школу життя, а й був людиною великої душі. Звертання до нього під час судових засідань
«Ваша честь» набувало високого змісту.
— Але ж так звертаються до всіх суддів…
— Так, хоча й не всі розуміють, коли ідуть до суду, що нерідко саме він є останньою опорою, яка допомагає вирішувати ті чи інші проблеми. У даному випадку я б хотіла наголосити на іншому. Я своїм працівникам кажу, що люди до суду приходять з різнити емоціями. Тому поводьтеся з ними так, якби ви хотіли, щоб поводилися з вами.
— А от чи були складними для Вас перші справи?..
— Доля так розпорядилася, що, коли стала суддею, відразу їх і отримала, й одна із них була про важкий аморальний інцидент між в’язнями в Бучанській колонії. Я тоді дуже розхвилювалася й прийшла до голови суду, мовляв, не зможу ї ї розглядати. Валентин Андрійович знайшов мудрі поради, і я заспокоїлася. А його поради згадую й до сьогодні. І не тільки я, а також багато інших людей, які зверталися до нього за справедливими рішеннями.
— Людмило Павлівно, що можете сказати про тенденції, з якими доводиться мати справу ірпінській Феміді…
— Хочу зауважити: порівняно з минулими роками (2010-2012), цивільне судочинство в статистичному вимірі має значне зменшення, адже тоді у нашому провадженні розглядалося майже 14 тис. справ щодо нарахування пенсій інвалідам різних категорій, постраждалих унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, пенсій дітям війни…
— Чи вдалося ірпінським суддям допомогти категорії цих людей відстояти свої права та інтереси?
— Переважна більшість наших рішень була на користь людей, робота виконана велика. Основна маса рішень пройшла апеляційну інстанцію, однак економіка нашої держави завадила їх реалізації. Будемо сподіватися, що настануть кращі часи й ці рішення втіляться у життя, й люди отримають грошові компенсації.
— А яка структура позовів поточного року?
— Традиційно більшість їх стосується цивільного провадження. Насамперед велику частку серед позовних заяв займає розгляд претензій постачальників комунальних послуг, чимало заяв від банківських установ щодо кредитної заборгованості громадян. Маємо також значну кількість побутових справ, що стосуються поділу майна, призначення аліментів.
— Чи з’явилися в зв’язку з інтенсивною забудовою міста й низкою проблем, пов’язаних зі здачею в експлуатацію новобудов, позови ошуканих громадян?
— На жаль, так, і більшість з них стосується проблем з реєстрацією права на придбану нерухомість, у зв’язку з чим люди вимагають повернення коштів від ряду забудовників.
— Чи будуть задоволені вимоги потерпілих?
— Кожна справа вимагає індивідуального розгляду й рішення. Скажу, що вже на етапі ознайомлення з цими справами бачу законні підстави для задоволення вимог потерпілих.
— Що можете сказати про кримінальні справи?
— Наразі, якщо розглядати статистику по Ірпінському регіону стосовно важких злочинів, то є зменшення порівняно з попередніми періодами. Однак у зв’язку з дією нового Кримінально-процесуального кодексу ми стали розглядати справи, що стосуються злочинів, скоєних в інших, наближених до нас районах чи містах. Через це їх кількість десь на попередньому рівні. От зараз ми розглядатимемо вбивство, вчинене з особливою жорстокістю в Броварах одним із курсантів міліцейського вузу. Мотив злочину — нажива, і хоч він був здійснений не в нашому місті, але перейшов у провадження нашого суду в силу дії одного з положень КПК про розгляд таких справ колегіями суддів, які не брали участі в процесуальних діях. По іншій справі, яка стосувалася замовленого вбивства дружиною та сином в Ірпені чоловіка та батька, вже винесено вирок, але наразі вона знаходиться в Апеляційному суді. Тому я не буду називати прізвищ фігурантів, а лише наголошу на іншому. Останнім часом побільшало справ, що стосуються не лише протиправних вчинків стосовно заволодіння чужим майном, а також поділу спадщини, коли родичі, брати чи сестра, засліплені наживою, не можуть мирно вирішити, як його поділити. Хотілося б закликати всіх до мудрості: адже злагода в родинах й успіх у житті, в першу чергу, залежить від миру в душі.
— Незабаром Ваше професійне свято. Що б хотіли побажати своїм колегам?
— Бажаю всім міцного здоров’я і щастя. Нехай удача та професійні успіхи будуть вашими постійними супутниками у житті. Натхнення вам, мужності й оптимізму! Невичерпної енергії, гідно виконувати високі обов’язки в ім’я законності, справедливості, гуманізму, захисту прав і свобод людини.
Хочу зауважити: незважаючи на вихідні чи свята, наші судді постійно виходять на чергування, причому разом з ними ідуть ще троє працівників апарату суду. Хоча зарплата працівників суду, особливо технічних, є невеликою — лише 1000 грн. Але багато працівників нашого апарату, як от секретарі, помічники суддів, мають вищу освіту й по-справжньому віддані своїй справі.
А СУДДІ ХТО?
— Людмило Павлівно, Ви в судочинстві вже більше двадцяти років. Що спонукало Вас одягнути суддівську мантію, адже це дуже нелегка професія, пов’язана з долями людей, емоціями, і найчастіше — з негативними…
— У мене теж не обійшлося без емоцій. Коли ще була школяркою, побачила телефільм, назва якого — «Іменем закону». Мене дуже вразив його сюжет. А фабула стрічки, якщо коротко, така. Хлопець, проводжаючи дівчину, зустрівся з компанією нетверезих молодиків, які зухвало почали чіплятися до його обраниці.
На захист став коханий, однак у результаті боротьби, оскільки сили були не рівні, хлопця вбили. Потім був судовий процес, сльози матері хлопця та його дівчини. Я теж плакала, бо пережила велике душевне хвилювання. А ще зрозуміла, що це не остання життєва драма. І тоді, будучи у восьмому класі, вирішила присвятити себе правосуддю, щоб мати можливість боротися зі злом, бо тільки так його може стати менше. Почала цікавитися юриспруденцією, вивчати систему судочинства, прокуратури, замислюватися над питанням, як люди стають суддями.
І хоча батьки мріяли про іншу кар’єру, я пішла на юридичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Після закінчення вузу пройшла стажування в Києво-Святошинському суді.
— А чи давно працюєте в Ірпінсь кому суді?
— З 1989 року, починала на різних посадах, була рядовим суддею й заступником голови суду. Великі слова подяки хочу висловити моєму попереднику, голові Ірпінського суду Валентину Андрійовичу Царенку. Він мав не лише великий досвід суддівської роботи, оскільки до Ірпінського суду пройшов велику школу життя, а й був людиною великої душі. Звертання до нього під час судових засідань
«Ваша честь» набувало високого змісту.
— Але ж так звертаються до всіх суддів…
— Так, хоча й не всі розуміють, коли ідуть до суду, що нерідко саме він є останньою опорою, яка допомагає вирішувати ті чи інші проблеми. У даному випадку я б хотіла наголосити на іншому. Я своїм працівникам кажу, що люди до суду приходять з різнити емоціями. Тому поводьтеся з ними так, якби ви хотіли, щоб поводилися з вами.
— А от чи були складними для Вас перші справи?..
— Доля так розпорядилася, що, коли стала суддею, відразу їх і отримала, й одна із них була про важкий аморальний інцидент між в’язнями в Бучанській колонії. Я тоді дуже розхвилювалася й прийшла до голови суду, мовляв, не зможу ї ї розглядати. Валентин Андрійович знайшов мудрі поради, і я заспокоїлася. А його поради згадую й до сьогодні. І не тільки я, а також багато інших людей, які зверталися до нього за справедливими рішеннями.
У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ПОБІЛЬШАЛО ПОЗОВІВ ДО ЗАБУДОВНИКІВ
— Людмило Павлівно, що можете сказати про тенденції, з якими доводиться мати справу ірпінській Феміді…
— Хочу зауважити: порівняно з минулими роками (2010-2012), цивільне судочинство в статистичному вимірі має значне зменшення, адже тоді у нашому провадженні розглядалося майже 14 тис. справ щодо нарахування пенсій інвалідам різних категорій, постраждалих унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, пенсій дітям війни…
— Чи вдалося ірпінським суддям допомогти категорії цих людей відстояти свої права та інтереси?
— Переважна більшість наших рішень була на користь людей, робота виконана велика. Основна маса рішень пройшла апеляційну інстанцію, однак економіка нашої держави завадила їх реалізації. Будемо сподіватися, що настануть кращі часи й ці рішення втіляться у життя, й люди отримають грошові компенсації.
— А яка структура позовів поточного року?
— Традиційно більшість їх стосується цивільного провадження. Насамперед велику частку серед позовних заяв займає розгляд претензій постачальників комунальних послуг, чимало заяв від банківських установ щодо кредитної заборгованості громадян. Маємо також значну кількість побутових справ, що стосуються поділу майна, призначення аліментів.
— Чи з’явилися в зв’язку з інтенсивною забудовою міста й низкою проблем, пов’язаних зі здачею в експлуатацію новобудов, позови ошуканих громадян?
— На жаль, так, і більшість з них стосується проблем з реєстрацією права на придбану нерухомість, у зв’язку з чим люди вимагають повернення коштів від ряду забудовників.
— Чи будуть задоволені вимоги потерпілих?
— Кожна справа вимагає індивідуального розгляду й рішення. Скажу, що вже на етапі ознайомлення з цими справами бачу законні підстави для задоволення вимог потерпілих.
ЧИ ЗМЕНШИЛАСЯ КІЛЬКІСТЬ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ?
— Що можете сказати про кримінальні справи?
— Наразі, якщо розглядати статистику по Ірпінському регіону стосовно важких злочинів, то є зменшення порівняно з попередніми періодами. Однак у зв’язку з дією нового Кримінально-процесуального кодексу ми стали розглядати справи, що стосуються злочинів, скоєних в інших, наближених до нас районах чи містах. Через це їх кількість десь на попередньому рівні. От зараз ми розглядатимемо вбивство, вчинене з особливою жорстокістю в Броварах одним із курсантів міліцейського вузу. Мотив злочину — нажива, і хоч він був здійснений не в нашому місті, але перейшов у провадження нашого суду в силу дії одного з положень КПК про розгляд таких справ колегіями суддів, які не брали участі в процесуальних діях. По іншій справі, яка стосувалася замовленого вбивства дружиною та сином в Ірпені чоловіка та батька, вже винесено вирок, але наразі вона знаходиться в Апеляційному суді. Тому я не буду називати прізвищ фігурантів, а лише наголошу на іншому. Останнім часом побільшало справ, що стосуються не лише протиправних вчинків стосовно заволодіння чужим майном, а також поділу спадщини, коли родичі, брати чи сестра, засліплені наживою, не можуть мирно вирішити, як його поділити. Хотілося б закликати всіх до мудрості: адже злагода в родинах й успіх у житті, в першу чергу, залежить від миру в душі.
— Незабаром Ваше професійне свято. Що б хотіли побажати своїм колегам?
— Бажаю всім міцного здоров’я і щастя. Нехай удача та професійні успіхи будуть вашими постійними супутниками у житті. Натхнення вам, мужності й оптимізму! Невичерпної енергії, гідно виконувати високі обов’язки в ім’я законності, справедливості, гуманізму, захисту прав і свобод людини.
Хочу зауважити: незважаючи на вихідні чи свята, наші судді постійно виходять на чергування, причому разом з ними ідуть ще троє працівників апарату суду. Хоча зарплата працівників суду, особливо технічних, є невеликою — лише 1000 грн. Але багато працівників нашого апарату, як от секретарі, помічники суддів, мають вищу освіту й по-справжньому віддані своїй справі.
