Юридична консультація

Порядок одержання лікарняного листа іногородньою людиною

Відповідь:
Стаття 49 ч.2 Конституції України визначає, «… у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно…» До речі, у цій статті також записано, що «існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена». Разом з цим, не вносячи зміни до Конституції, владою на даний час проводиться так звана «Медична реформа» пов’язана із суттєвим скороченням медичних закладів, яка прямо суперечить вимогам Основного Закону!

Порядок видачі лікарняних листків (листків непрацездатності) регулюється Інструкцією «Про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України» від 13.11.2001 N 455.
Відповідно до вказаної Інструкції видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність здійснюється лікуючим лікарем (фельдшером) при пред'явленні паспорта чи іншого документа, який засвідчує особу непрацездатного і не може бути платною послугою в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності (п. 1.6. Інструкції).

Видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обгрунтуванням тимчасової непрацездатності.
Листок непрацездатності (довідка) видається і закривається в одному лікувально-профілактичному закладі, крім випадків доліковування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів. За наявності показань для подальшого лікування іншим лікувально-профілактичним закладом видається новий листок непрацездатності (довідка) як продовження попереднього.

Листок непрацездатності (довідка) в амбулаторно-поліклінічних закладах видається лікуючим лікарем (фельдшером) переважно за місцем проживання чи роботи. У разі вибору особою лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються за наявності заяви-клопотання особи, погодженої з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного закладу, або його заступником, засвідченої підписом та круглою печаткою лікувально-профілактичного закладу.

Особам, у яких тимчасова непрацездатність настала поза постійним місцем проживання і роботи (під час відрядження, санаторно-курортного лікування, відпустки тощо), листок непрацездатності (довідка) видається за місцем їх тимчасового перебування з дозволу головного лікаря лікувально-профілактичного закладу на число днів непрацездатності.

При стаціонарному лікуванні поза постійним місцем проживання у тому числі й з інших адміністративних районів міста, листок непрацездатності видається з дозволу головного лікаря, засвідчується його підписом і печаткою лікувально-профілактичного закладу на число днів, необхідних для лікування.
Зазначене вище відрізняє порядок видачі лікарняних листів іногороднім громадянам від загального порядку.

У лікувально-профілактичних закладах, розташованих у сільській місцевості, у штаті яких є тільки один лікар, листок непрацездатності (довідка) може видаватись особисто одним лікарем з продовженням у порядку, передбаченому п. 2.2, до 14 днів та наступним направленням хворого до ЛКК у разі його тимчасової непрацездатності. Список таких лікарів затверджується щороку наказом органів охорони здоров'я.
Листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі. Тобто пропозиції прийти наступного дня чи через декілька днів є незаконними.
Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.

Особам, направленим фельдшером здоровпункту під час робочої зміни до лікувально-профілактичного закладу, листок непрацездатності видається з моменту звернення у здоровпункт у разі визнання їх тимчасово непрацездатними.
Особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-профілактичного закладу, а у випадку, коли працівник звертався в здоров пункт в нічну зміну, видається листок непрацездатності з часу звернення у здоровпункт до закінчення робочої зміни.
Таким чином, Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян не передбачає стягнення плати за видачу документа, що посвідчує тимчасову непрацездатність особи, зазначаючи, що така послуга є безоплатною в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності.

Разом з тим, сплата добровільного внеску на користь медичної установи є правом особи, яка користується відповідними медичними послугами або будь-якої іншої особи та не може вважатися платою за отримані послуги. Чинне законодавство не встановлює заборони на сплату добровільних внесків. Однак, ці внески не можуть бути «Добровільно-примусовими» і від їх сплати не може залежати видача листа непрацездатності.
Слід зазначити, що локальними нормативно-правовими актами може бути визначено інший порядок видачі литка непрацездатності для іногородніх (інорайонних) громадян в частині погодження відповідної заяви клопотання. Однак ні в якому разі на оплатній основі.

Листок непрацездатності має бути оформлений на спеціальному бланку та заповнений відповідно до «Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності» затвердженої наказом МОЗ України, Мінпраці України, Фонду соцстрахування з тимчасової втрати працездатності України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 листопада 2004 року №532/274/136-ос/1406.

В санаторії вкрали речі

Відповідь:
Відповідно до ст. 975 Цивільного кодексу України готель відповідає за схоронність речей, внесених до готелю особою, яка проживає у ньому.
Річ вважається такою, що внесена до готелю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для особи приміщенні. Готель відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цінних паперів, коштовностей) лише за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання.
У разі втрати чи пошкодження речі особа зобов'язана негайно повідомити про це готель.

Якщо до закінчення строку проживання особа не пред'явила свої вимоги до готелю, вважається, що її речі не були втрачені чи пошкоджені.
Положення цієї статті застосовуються до зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

Відповідно до змісту зазначеної норми санаторій відповідає за схоронність речей, внесених до санаторію споживачем, який проживає у ньому.
Таким чином, Цивільний кодекс України чітко розмежовує відповідальність санаторію, як зберігача за схоронність майна, внесеного особою, що проживає в ньому, та відповідальність за втрату грошей, інших валютних цінностей, цінних паперів та інших коштовностей особи, що проживає в готелі.
В першому випадку обов'язок санаторію із зберігання майна, внесеного до готелю, випливає із закону, і тому особа, що проживає у санаторію, лише зобов'язана негайно заявити санаторію про виявлену нею втрату речі (порушення цього правила звільняє санаторій від відповідальності) і довести, що ця річ була внесена нею до санаторію. Такою, що внесена до санаторію, вважається річ, передана працівникам санаторію, а так само річ, що знаходиться у відведеному для особи приміщенні (кімнаті, номері).

У другому випадку санаторій несе відповідальність за втрачені гроші, інші валютні цінності, цінні папери та коштовності тільки у випадку, коли вони були окремо передані готелю на зберігання на підставі договору з особою, що проживає в санаторії.

При цьому, вимога з приводу втрати або пошкодження речей до санаторію має бути пред’явлена до закінчення перебування (проживання) в ньому особи, вимога заявлена після вказаного строку залишається без задоволення.
У разі, якщо між особою та санаторієм досягнуто згоди про заборону зберігання в кімнаті або номері цінних речей та про те, що санаторій не несе відповідальність за їх втрату або пошкодження, то підстави для задоволення вимог про відшкодування понесених особою збитків внаслідок цього відсутні.

Поміщення в протитуберкульозний диспансер

Відповідь:
Порядок забезпечення медичної допомоги хворим на туберкульоз регулюється Законом України «Про протидію захворюванню на туберкульоз»
Відповідно до ст.ст. 10, 11 вказаного Закону Медична допомога хворим на туберкульоз надається амбулаторно або в умовах стаціонару протитуберкульозного закладу відповідно до галузевих стандартів надання медичної допомоги та стандарту інфекційного контролю за захворюванням на туберкульоз.
Обов’язковими умовами проведення протитуберкульозного лікування є надання письмової інформованої згоди хворого (пацієнта) або його законного представника чи піклувальника на проведення лікування та його письмове попередження про необхідність і умови дотримання протиепідемічного режиму.

Контроль за дотриманням хворими призначеного лікарем режиму лікування та протиепідемічного режиму, у тому числі виявлення їх порушення, здійснюється медичними працівниками, які відповідно здійснюють або мають здійснювати лікування хворого на туберкульоз.
Хворим на заразні форми туберкульозу забезпечується госпіталізація до протитуберкульозних закладів.
У разі відмови хворих на заразні форми туберкульозу від госпіталізації їх лікування може проводитися амбулаторно за можливості їх ізоляції в домашніх умовах.
У разі якщо хворі на заразні форми туберкульозу, у тому числі під час амбулаторного чи стаціонарного лікування, порушують протиепідемічний режим, що ставить під загрозу зараження туберкульозом інших осіб, з метою запобігання поширенню туберкульозу за рішенням суду вони можуть бути примусово госпіталізовані до протитуберкульозних закладів, що мають відповідні відділення (палати) для розміщення таких хворих.

Заява про примусову госпіталізацію чи про продовження строку примусової госпіталізації хворого на заразну форму туберкульозу подається до суду представником протитуберкульозного закладу, що здійснює відповідне лікування цього хворого, протягом 24 годин з моменту виявлення порушення хворим протиепідемічного режиму. До заяви додається мотивований висновок лікаря, який здійснює або має здійснювати лікування цього хворого, про необхідність відповідно примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу чи про продовження строку примусової госпіталізації.
Примусова госпіталізація осіб, стосовно яких судом ухвалено відповідне рішення, здійснюється з урахуванням висновку лікаря на строк до трьох місяців.

Продовження строку примусової госпіталізації таких осіб здійснюється за рішенням суду на визначений ним строк з урахуванням висновку лікаря, який здійснює лікування цього хворого.
Рішення про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу чи про продовження строку примусової госпіталізації хворих на заразні форми туберкульозу приймається судом за місцем виявлення зазначених хворих або за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу та підлягає негайному виконанню. Органи внутрішніх справ за зверненням керівника протитуберкульозного закладу надають у межах своїх повноважень допомогу у забезпеченні виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, Вам необхідно звернутись до протитуберкульозного закладу за місцем проживання хворої особи із письмовою заявою про вжиття заходів щодо примусової госпіталізації хворого до протитуберкульозного закладу, в якій містяться відомості про те, що хворий на заразну форму туберкульозу порушує протиепідемічний режим, що ставить під загрозу зараження туберкульозом інших осіб.

Поміщення в психіатрічну лікарню

Відповідь:
Порядок надання особі психіатричної допомоги регулюється Законом України «Про психіатричну допомогу»
Відповідно до ст. 11 вказаного Закону із заявою до лікаря – психіатра за місцем проживання психічно – хворої особи про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника можуть звернутися будь які особи. Головне, щоб заява була подана у письмовій формі та містила відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду (зокрема: особа вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги), і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра.

У невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром самостійно і психіатричний огляд проводиться ним негайно.

У випадках, коли відсутні дані, що свідчать про наявність обставин, передбачених абзацами другим та третім частини третьої цієї статті, заява повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обгрунтовують необхідність проведення такого огляду. У разі встановлення обгрунтованості заяви про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника лікар-психіатр направляє до суду за місцем проживання цієї особи заяву про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку. До заяви додається висновок лікаря-психіатра, який містить обгрунтування про необхідність проведення такого огляду, та інші матеріали. Психіатричний огляд особи проводиться лікарем-психіатром у примусовому порядку за рішенням суду.

В такому ж порядку можливо подати заяву про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу.
Так, відповідно до ст.ст. 14, 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря-психіатра підлягає обов'язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, ця особа підлягає негайній виписці.
У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку визнається доцільною, представник психіатричного закладу, в якому перебуває особа, протягом 24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку.

До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність такої госпіталізації.
Враховуючи викладене, Вам необхідно звернутись до лікаря – психіатра за місцем проживання хворої особи із письмовою заявою, в якій містяться відомості, які обґрунтовують необхідність психіатричного огляду або примусової госпіталізації особи до психіатричного закладу.