Наближається та фатальна дата, яка розділила життя українців на «до» і «після». Рік повномасштабного ворожого вторгнення в Україну приніс безліч непоправного горя. Але разом з тим – став маркером незламності і витримки нашого народу. Бажання відстоювати, оберігати і допомагати – з кожним новим днем проростає в душі новими гранями.
Наш співрозмовник – військовий капелан, волонтер і людина, яка має стійку життєву позицію – Анатолій Кушнірчук.
![]()
![]()
![]()
- Пане Анатолію, які нагальні питання зараз стоять на часі?
- Моя діяльність полягає в тому, що я є штатним військовим капеланом Добровольчого формування територіальної громади міста Бучі №1. Насамперед, це – пасторська опіка, робота з моральною травмою військових, їхніх родин.
Крім того, працюю з цивільним населенням, яке також потребує духовної допомоги після пережитої окупації.
Я не полишав волонтерської роботи і підтримки тих підрозділів, якими опікуємося останні дев’ять років. Усе це – бойові частини, які виконують завдання на Півдні та Сході нашої держави. Це – 72-га окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців, 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр», 9-й дивізіон надводних кораблів, частина якого загинула в маріупольських подіях, частина – в полоні, а частина – продовжує виконувати свої завдання. Тому ми і їх підтримуємо. Допомагаємо Силам спеціальних операцій.
Фактично все, що я роблю – на добровільних засадах.
"Добровольці Бучі"
- Ви сказали, що один із аспектів роботи – моральна підтримка. Чи багато людей її насправді потребують?
- Потребують багато, звертаються за допомогою – мало. Хоча, з часом, таких громадян стало більше: перший етап горювання минув і вони розуміють, що не можуть нормально жити, рухатися далі. Усе це загрожує перерости в постстресовий розлад. Зараз такі люди стали більш відкритті і налаштовані на приватну розмову.
- Це – як цивільні, так і військові?
- Звичайно. Моральна травма – однакова. Але у військових вона може мати більш накопичувальний характер, бути затягнутою в часі.
- Щодо волонтерства. Звідки берете ресурс, щоб займатися благодійництвом?
- Оскільки я – військовий капелан, то в багатьох необхідних речах мене підтримує моя Ірпінська біблійна церква. Звісно, допомагають і наші підприємці – запитують, що нам необхідно, або пропонують якусь наявну допомогу. Але, в більшості випадків, наші благодійники – це просто свідомі громадяни, які також хочуть якимось чином долучитися до відстоювання своєї держави й не стоять осторонь потреб військових. От нещодавно зі мною зв’язалася одна жіночка. Вона навчилася робити окопні свічки і вже втретє передає велику партію.
Навіть капусту квасять для наших воїнів, хоча не впевнені чи це потрібно. Я пояснюю: все, що передається на фронт захисникам – це не просто капуста, дрон чи шкарпетки. Це – фактична, видима подяка за їхній захист. Навіть добре слово – теж підтримка, тому наші воїни раді листу, дитячому малюнку, доброму побажанню. Скажу більше, ці листи не читаються один раз, а потім про них забувають. Ні! Вони – зберігаються, бо є особистою духовною підтримкою. Навіть знаю військових, які приїжджали у відпустку і шукали тих дітей, які надсилали їм малюнки, щоб подякувати. Адже в надзвичайних, стресових подіях ці листи і малюнки відігравали надзвичайно вагому роль підтримки і розуміння того, що воїн не даремно ризикує своїм життям. І речі, які передаємо, це – також турбота і подяка військовим, які служать і жертвують своїм здоров’ям.
Також часто в соціальних мережах оголошуємо фінансовий збір на щось необхідне. Ми – абсолютно відкриті.
- З вашого досвіду, в чому ж все таки є найбільша потреба?
- Різні підрозділи мають різні потреби. Але є питання, які вже стали на своєрідні «рейки»: оптика, дрони, тепловізори, прилади нічного бачення, різні автомобілі, бо це, на жаль, розхідний матеріал. Так, він дорогий, але життя – дорожче. Нами краще сприймається, коли ми купуємо дрон за 100 тис. грн і знаємо, що він може врятувати багато життів. Адже ці «птахи» – очі військових, які допомагають долати ворога.
Громадяни вносять пожертви. Багато що робиться не публічно. Нещодавно, приїхала людина і передала два дрони. Іноді, навіть не можна і сказати, куди вони пішли. Як у випадку із військовими із ССО – людьми, які не мають права на славу, але роблять надзвичайно важливу роботу. Це стосується і пілотів тактичної авіації, і нашої розвідки.
Є добровольчі формування, які цілком і повністю залежать від народу України, волонтерів, місцевого самоврядування. Адже все, що вони можуть отримувати від держави, як офіційна структура, складова ЗСУ, - це зброю і боєкомплекти. Це врегульовано законодавством і в цьому має бути порядок. Адже доброволець – це людина, яка свідомо взяла до рук зброю і пішла захищати. Всі її тилові забезпечення якраз і залежать від добрих людей, церков, організацій, підприємців.
- Що сьогодні собою представляє «Бучанська варта»?
- Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, ця організація в усьому своєму складі залишилася в Бучі. І, 24 лютого, станом на 9.00 ранку, в списках нашого штабу було записано понад 200 добровольців. У нас не було зброї. Поки її отримали – минула майже доба, але її все одно було дуже мало. Бачили, що творилося на Гостомельському аеропорті. Якби було з чого стріляти, стріляли б на ураження по повітряним цілям, висадці десанту. Але, на жаль, не було з чого.
![]()
27 лютого, коли колона окупантів рушила через Блиставицю в Бучу, саме «Бучанська варта» прийняла бій біля «Новусу» і затримала ворога, розваливши декілька одиниць техніки. Фактично, ми дали час, щоб відреагували регулярні ЗСУ.
В результаті цього, загинув бучанець Володимир Ковальський. Він мав травматичну ампутацію двох нижніх кінцівок. Йому категорично відмовлялося в наданні зброї. Ми всі вмовляли його піти. Але ця людина настояла на своєму. Він – герой.
Зараз частина людей з «Бучанської варти» служать у ЗСУ – на передовій. Частина – у добровольчому формуванні №1 міста Бучі. Хтось, особливо після важких поранень, займається волонтерством.
Під час наступу, наш штаб по вул. Києво-Мироцькій було підірвано. Але сподіваємося на його відновлення.
- Волонтери вам ще потрібні чи достатньо тих, які є?
- Волонтери завжди потрібні. Але є ситуативні потреби. Наприклад, організовуємо якусь акцію: щось розвезти, зробити і т.д. Тоді через соцмережі закликаємо небайдужих відгукнутися і прийти, допомогти. Так і взаємодіємо.
- Яка зараз ситуація з доставкою гумвантажу: це безпечно?
- Це – небезпечно. Знаємо, що вже закритий в’їзд всім волонтерам у Бахмут. Ми свідомо ніколи не наражаємо ні себе, ні інших наших волонтерів на небезпеку. Якщо їдемо на передову, то маємо засоби особистого захисту.
Завжди тримаємо зв'язок з військовими, до яких прямуємо. Вони знають наш маршрут (який ніде не розголошується) – прокладають і корегують його. Часто самі військові виїжджають до нас у безпечне місце. Зараз немає частих виїздів, бо багато хто служить. Людський ресурс – він не безмежний. Буває, необхідне пересилаємо поштою. Трапляється, що вислали, а військові тиждень не виходять на зв'язок (з об’єктивних причин, важких боїв). Тоді зв’язуємося зі службою доставки, просимо піти на зустріч і зачекати.
Або ж військовий приїжджає у відпустку чи підлікуватися – і ми по списку «споряджаємо» його необхідним, коли настає час повертатися на передову.
- Але ж допомога йде не тільки тим, хто з Бучі?
![]()
- У нас немає абсолютно ніякого «географічного» поділу. Наприклад, ти з Бучі – тобі прийде тепловізор. Та ні. Просто люди з Бучі – це ті, яких ми безпосередньо знаємо. І коли людина пише, що наприклад нам треба ці хімічні пакети – зігрівайки для рук і ніг, то ми не висилаємо йому особисто 10 пар, а даємо 100 чи 1000 – для всього підрозділу. Тому немає різниці, з якого ти краю – всі воїни, і всі захищають наш спільний дім – Україну. Якщо можемо допомогти – залюбки допоможемо всім. Просто все звершується через бучанських людей, яких ми знаємо роками. І це навіть їм допомагає служити, бо вони відразу звертаються у свій надійний тил – не по лінії ЗСУ, а по лінії волонтерської роботи. Кажуть: «Хлопці, нам треба дві буржуйки, тепловізор тощо. Можете чимось допомогти? Бо важко без цих речей!»
І ми починаємо тут активізуватися.
На перших порах значною проблемою були бронежилети, захисні шоломи, однострій. Це все було в дефіциті, бо сформувалося багато добровольчих батальйонів і ЗСУ не були спроможні забезпечити всіх тими ж самими засобами захисту. Зараз, всього цього треба менше. Але оптика, дрони, вся електроніка, засоби зв’язку, розхідні матеріали – вони завжди потрібні. Як і матеріали по тактичній медицині. І ми постійно їх знаходимо і пересилаємо. Гарне та якісне можна придбати за кордоном, тому просимо своїх партнерів посприяти цьому.
Хочу подякувати Богу, що в нас у місті є не лише одна «Бучанська варта», як волонтерська спільнота. Я особисто знаю мінімум 4 потужних волонтерських об’єднання, які теж працюють на фронт. І це надихає. Люди зрозуміли свою участь в тому, як можна підтримати армію.
- У якому моральному стані наші військові?
- Є різні випадки. Буває, по людині видно, що їй просто потрібно відпочити. Адреналін б’є в голову і вона навіть не може спокійно поговорити. І не тому, що вона кричить, а тому що вона так звикла говорити на фронті. І тут ми допомагаємо повернутися та адаптуватися до мирного життя. Адже війна закінчиться, і далі буде цивільне життя, звичне оточення. Стараюся з ними завжди спілкуватися, налаштовувати на позитив.
Є поранені, які мусять довго лікуватися. Їм також треба моральна підтримка.
Не скажу, що в багатьох людей, які зверталися до мене, є глибока депресія. Є розуміння проблеми, розуміння того, що треба її вирішувати. А головне – розуміння для чого все це робити. Як правило, тоді все добре.
Є люди з тяжкою моральною травмою, яких би я взагалі рекомендував поки зняти зі служби, щоб вони могли відновитися. Якщо ігнорувати їх непростий душевний стан, то людина може нести небезпеку самій собі.
Але загалом можу сказати, що всі налаштовані на перемогу.
Про це свідчить і заклик приєднуватися до добровольців Нацгвардії. За тиждень зголосилися понад 8 тис людей. В Бучі, у ЦНАПі також є поліцейський, який записує і приймає документи – і це є показником здоровості нації, духовної витривалості. Не зважаючи на рік повномасштабого вторгнення, є добровольці, які зголошуються навчатися і захищати. Я це називаю духовною витримкою нації.
- Як військовий капелан, який посил ви несете?
- Я несу посил перемоги. Не зважаючи ні на що, навіть на великі втрати. Я завжди щиро дякую військовим за те, що вони роблять, адже не кожен може робити їх справу. Ціною свого здоров’я і, часто, життя.
Меседж мій – я з вами, я поряд. І хотів би надалі всебічно вас підтримувати, зокрема духовно. Для того, щоб разом з вами десь одного дня побачити і відчути смак перемоги. Це буде радісний і водночас сумний день, бо ми побачимо яку ціну заплатив український народ. І навіть знатимемо точну цифру тієї ціни.
Але меседж мій незмінний: дякую, підтримую і – я поруч!
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Наш співрозмовник – військовий капелан, волонтер і людина, яка має стійку життєву позицію – Анатолій Кушнірчук.
- Пане Анатолію, які нагальні питання зараз стоять на часі?
- Моя діяльність полягає в тому, що я є штатним військовим капеланом Добровольчого формування територіальної громади міста Бучі №1. Насамперед, це – пасторська опіка, робота з моральною травмою військових, їхніх родин.
Крім того, працюю з цивільним населенням, яке також потребує духовної допомоги після пережитої окупації.
Я не полишав волонтерської роботи і підтримки тих підрозділів, якими опікуємося останні дев’ять років. Усе це – бойові частини, які виконують завдання на Півдні та Сході нашої держави. Це – 72-га окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців, 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр», 9-й дивізіон надводних кораблів, частина якого загинула в маріупольських подіях, частина – в полоні, а частина – продовжує виконувати свої завдання. Тому ми і їх підтримуємо. Допомагаємо Силам спеціальних операцій.
Фактично все, що я роблю – на добровільних засадах.
"Добровольці Бучі"
- Ви сказали, що один із аспектів роботи – моральна підтримка. Чи багато людей її насправді потребують?
- Потребують багато, звертаються за допомогою – мало. Хоча, з часом, таких громадян стало більше: перший етап горювання минув і вони розуміють, що не можуть нормально жити, рухатися далі. Усе це загрожує перерости в постстресовий розлад. Зараз такі люди стали більш відкритті і налаштовані на приватну розмову.
- Це – як цивільні, так і військові?
- Звичайно. Моральна травма – однакова. Але у військових вона може мати більш накопичувальний характер, бути затягнутою в часі.
- Щодо волонтерства. Звідки берете ресурс, щоб займатися благодійництвом?
- Оскільки я – військовий капелан, то в багатьох необхідних речах мене підтримує моя Ірпінська біблійна церква. Звісно, допомагають і наші підприємці – запитують, що нам необхідно, або пропонують якусь наявну допомогу. Але, в більшості випадків, наші благодійники – це просто свідомі громадяни, які також хочуть якимось чином долучитися до відстоювання своєї держави й не стоять осторонь потреб військових. От нещодавно зі мною зв’язалася одна жіночка. Вона навчилася робити окопні свічки і вже втретє передає велику партію.
Навіть капусту квасять для наших воїнів, хоча не впевнені чи це потрібно. Я пояснюю: все, що передається на фронт захисникам – це не просто капуста, дрон чи шкарпетки. Це – фактична, видима подяка за їхній захист. Навіть добре слово – теж підтримка, тому наші воїни раді листу, дитячому малюнку, доброму побажанню. Скажу більше, ці листи не читаються один раз, а потім про них забувають. Ні! Вони – зберігаються, бо є особистою духовною підтримкою. Навіть знаю військових, які приїжджали у відпустку і шукали тих дітей, які надсилали їм малюнки, щоб подякувати. Адже в надзвичайних, стресових подіях ці листи і малюнки відігравали надзвичайно вагому роль підтримки і розуміння того, що воїн не даремно ризикує своїм життям. І речі, які передаємо, це – також турбота і подяка військовим, які служать і жертвують своїм здоров’ям.
Також часто в соціальних мережах оголошуємо фінансовий збір на щось необхідне. Ми – абсолютно відкриті.
- З вашого досвіду, в чому ж все таки є найбільша потреба?
- Різні підрозділи мають різні потреби. Але є питання, які вже стали на своєрідні «рейки»: оптика, дрони, тепловізори, прилади нічного бачення, різні автомобілі, бо це, на жаль, розхідний матеріал. Так, він дорогий, але життя – дорожче. Нами краще сприймається, коли ми купуємо дрон за 100 тис. грн і знаємо, що він може врятувати багато життів. Адже ці «птахи» – очі військових, які допомагають долати ворога.
Громадяни вносять пожертви. Багато що робиться не публічно. Нещодавно, приїхала людина і передала два дрони. Іноді, навіть не можна і сказати, куди вони пішли. Як у випадку із військовими із ССО – людьми, які не мають права на славу, але роблять надзвичайно важливу роботу. Це стосується і пілотів тактичної авіації, і нашої розвідки.
Є добровольчі формування, які цілком і повністю залежать від народу України, волонтерів, місцевого самоврядування. Адже все, що вони можуть отримувати від держави, як офіційна структура, складова ЗСУ, - це зброю і боєкомплекти. Це врегульовано законодавством і в цьому має бути порядок. Адже доброволець – це людина, яка свідомо взяла до рук зброю і пішла захищати. Всі її тилові забезпечення якраз і залежать від добрих людей, церков, організацій, підприємців.
- Що сьогодні собою представляє «Бучанська варта»?
- Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, ця організація в усьому своєму складі залишилася в Бучі. І, 24 лютого, станом на 9.00 ранку, в списках нашого штабу було записано понад 200 добровольців. У нас не було зброї. Поки її отримали – минула майже доба, але її все одно було дуже мало. Бачили, що творилося на Гостомельському аеропорті. Якби було з чого стріляти, стріляли б на ураження по повітряним цілям, висадці десанту. Але, на жаль, не було з чого.
27 лютого, коли колона окупантів рушила через Блиставицю в Бучу, саме «Бучанська варта» прийняла бій біля «Новусу» і затримала ворога, розваливши декілька одиниць техніки. Фактично, ми дали час, щоб відреагували регулярні ЗСУ.В результаті цього, загинув бучанець Володимир Ковальський. Він мав травматичну ампутацію двох нижніх кінцівок. Йому категорично відмовлялося в наданні зброї. Ми всі вмовляли його піти. Але ця людина настояла на своєму. Він – герой.
Зараз частина людей з «Бучанської варти» служать у ЗСУ – на передовій. Частина – у добровольчому формуванні №1 міста Бучі. Хтось, особливо після важких поранень, займається волонтерством.
Під час наступу, наш штаб по вул. Києво-Мироцькій було підірвано. Але сподіваємося на його відновлення.
- Волонтери вам ще потрібні чи достатньо тих, які є?
- Волонтери завжди потрібні. Але є ситуативні потреби. Наприклад, організовуємо якусь акцію: щось розвезти, зробити і т.д. Тоді через соцмережі закликаємо небайдужих відгукнутися і прийти, допомогти. Так і взаємодіємо.
- Яка зараз ситуація з доставкою гумвантажу: це безпечно?
- Це – небезпечно. Знаємо, що вже закритий в’їзд всім волонтерам у Бахмут. Ми свідомо ніколи не наражаємо ні себе, ні інших наших волонтерів на небезпеку. Якщо їдемо на передову, то маємо засоби особистого захисту.
Завжди тримаємо зв'язок з військовими, до яких прямуємо. Вони знають наш маршрут (який ніде не розголошується) – прокладають і корегують його. Часто самі військові виїжджають до нас у безпечне місце. Зараз немає частих виїздів, бо багато хто служить. Людський ресурс – він не безмежний. Буває, необхідне пересилаємо поштою. Трапляється, що вислали, а військові тиждень не виходять на зв'язок (з об’єктивних причин, важких боїв). Тоді зв’язуємося зі службою доставки, просимо піти на зустріч і зачекати.
Або ж військовий приїжджає у відпустку чи підлікуватися – і ми по списку «споряджаємо» його необхідним, коли настає час повертатися на передову.
- Але ж допомога йде не тільки тим, хто з Бучі?
- У нас немає абсолютно ніякого «географічного» поділу. Наприклад, ти з Бучі – тобі прийде тепловізор. Та ні. Просто люди з Бучі – це ті, яких ми безпосередньо знаємо. І коли людина пише, що наприклад нам треба ці хімічні пакети – зігрівайки для рук і ніг, то ми не висилаємо йому особисто 10 пар, а даємо 100 чи 1000 – для всього підрозділу. Тому немає різниці, з якого ти краю – всі воїни, і всі захищають наш спільний дім – Україну. Якщо можемо допомогти – залюбки допоможемо всім. Просто все звершується через бучанських людей, яких ми знаємо роками. І це навіть їм допомагає служити, бо вони відразу звертаються у свій надійний тил – не по лінії ЗСУ, а по лінії волонтерської роботи. Кажуть: «Хлопці, нам треба дві буржуйки, тепловізор тощо. Можете чимось допомогти? Бо важко без цих речей!» І ми починаємо тут активізуватися.
На перших порах значною проблемою були бронежилети, захисні шоломи, однострій. Це все було в дефіциті, бо сформувалося багато добровольчих батальйонів і ЗСУ не були спроможні забезпечити всіх тими ж самими засобами захисту. Зараз, всього цього треба менше. Але оптика, дрони, вся електроніка, засоби зв’язку, розхідні матеріали – вони завжди потрібні. Як і матеріали по тактичній медицині. І ми постійно їх знаходимо і пересилаємо. Гарне та якісне можна придбати за кордоном, тому просимо своїх партнерів посприяти цьому.
Хочу подякувати Богу, що в нас у місті є не лише одна «Бучанська варта», як волонтерська спільнота. Я особисто знаю мінімум 4 потужних волонтерських об’єднання, які теж працюють на фронт. І це надихає. Люди зрозуміли свою участь в тому, як можна підтримати армію.
- У якому моральному стані наші військові?
- Є різні випадки. Буває, по людині видно, що їй просто потрібно відпочити. Адреналін б’є в голову і вона навіть не може спокійно поговорити. І не тому, що вона кричить, а тому що вона так звикла говорити на фронті. І тут ми допомагаємо повернутися та адаптуватися до мирного життя. Адже війна закінчиться, і далі буде цивільне життя, звичне оточення. Стараюся з ними завжди спілкуватися, налаштовувати на позитив.
Є поранені, які мусять довго лікуватися. Їм також треба моральна підтримка.
Не скажу, що в багатьох людей, які зверталися до мене, є глибока депресія. Є розуміння проблеми, розуміння того, що треба її вирішувати. А головне – розуміння для чого все це робити. Як правило, тоді все добре.
Є люди з тяжкою моральною травмою, яких би я взагалі рекомендував поки зняти зі служби, щоб вони могли відновитися. Якщо ігнорувати їх непростий душевний стан, то людина може нести небезпеку самій собі.
Але загалом можу сказати, що всі налаштовані на перемогу.
Про це свідчить і заклик приєднуватися до добровольців Нацгвардії. За тиждень зголосилися понад 8 тис людей. В Бучі, у ЦНАПі також є поліцейський, який записує і приймає документи – і це є показником здоровості нації, духовної витривалості. Не зважаючи на рік повномасштабого вторгнення, є добровольці, які зголошуються навчатися і захищати. Я це називаю духовною витримкою нації.
- Як військовий капелан, який посил ви несете?
- Я несу посил перемоги. Не зважаючи ні на що, навіть на великі втрати. Я завжди щиро дякую військовим за те, що вони роблять, адже не кожен може робити їх справу. Ціною свого здоров’я і, часто, життя.
Меседж мій – я з вами, я поряд. І хотів би надалі всебічно вас підтримувати, зокрема духовно. Для того, щоб разом з вами десь одного дня побачити і відчути смак перемоги. Це буде радісний і водночас сумний день, бо ми побачимо яку ціну заплатив український народ. І навіть знатимемо точну цифру тієї ціни.
Але меседж мій незмінний: дякую, підтримую і – я поруч!
