» » Чарівна пані мер

Чарівна пані мер

Про такі лідерські риси, як рішучість та відповідальність, Людмила Андріївна Солодюк каже, що з ними народжуються. Мер Бучі в період з червня 1977 по липень 1986 року, вона дев’ять років віддала плідному суспільному служінню на благо нашого міста. Життєрадісна, енергійна жінка ділиться секретами свого життєвого успіху.

Чарівна  пані  мер


– В часи, коли жінки не часто обіймали високі посади, ви були обрані головою виконкому Бучанської, тоді ще селищної, ради. Вас оточували авторитетні, а подекуди й авторитарні чоловіки – директори і начальники виробничих підприємств, установ, шкіл, медичних закладів. Скажіть, будь ласка, як вам вдавалося серед цього начальницького оточення зберігати свою милу жіночність?
– Я передусім завжди любила людей. Змолоду я завжди була у вирі молодіжних справ, а потім діяльності виробничого колективу шкіргалантерейної фабрики в Ірпені. Все життя я працювала і навчалася, і всюди навколо мене були люди. А люди, коли відчувають до себе любов і теплоту, завжди віддячують такою ж любов’ю. Взагалі, люди у нас чудові. Насправді, мені на моєму професійному шляху дуже рідко траплялися погані люди. Мене поважали. Стосовно ж начальників, то вони намагалися йти мені назустріч у всіх питаннях селищного господарства. Наприклад, знаменитий Мальков силами свого ПМК допомагав Бучі асфальтувати вулиці і будував житло для працівників. Також Піддубний з підприємства «Веда» багато допомагав.

– Рішення в раді приймалися колегіально чи ви мали вирішальне слово?
– Важливо займатися підбором кадрів. У нас був прекрасний склад виконкому – заступник Василь Іванович Якобінчук та секретар ради Лідія Федорівна Штаченко, а також сильний склад депутатів. Всі питання ретельно обговорювалися з професійної точки зору, перш ніж виноситися на загал. Якщо комусь щось не подобалось, то таке питання обговорювалося додатково. Все вирішувало загальне голосування, а не окрема людина.
Чарівна  пані  мерЧарівна  пані  мерЧарівна  пані  мер
– Розкажіть про вашу освіту та трудовий шлях.
– За першою освітою я економіст, також маю вищу освіту з управління кадрами. Перш ніж мені довірили посаду голови виконкому, я 20 років пропрацювала на шкіргалантерейній фабриці. На фабриці 90% це були дівчата і жінки. Тому я допомагала влаштовувати їхні долі. Організовувала самодіяльність, керувала драматичним гуртком. Запрошувала хлопців з військових частин на «вогник», щоб знайомилися з нашими дівчатами. Після таких зустрічей у нас з’являлися подружні пари.

– Які цінності ви пронесли через все своє життя?
– З 1994 року я на пенсії, і у ті складні часи тривалий час довелося займатися бджільництвом, як колись мій батько. До речі, у важкі повоєнні роки наша родина виживала в Ірпені завдяки невеликій пасіці, яку батько зробив з одного подарованого вулика. Я змалечку допомагала батьку, який, хоча не мав високої освіти, вмів якісно зробити все, за що брався. Очевидно, спільна праця з батьком загартувала мій характер. Я шаную родинні цінності, і наша сім’я міцна – у мене син, два онуки та три правнуки, два хлопчики і одна дівчинка.

– Пані Людмило, розкажіть, будь ласка, про своє подружнє життя.
– Роман з моїм чоловіком розпочався в 1978 році. Він запросив мене відвідати святковий концерт на комбінаті «Прогрес», в якому він брав участь. А за кілька місяців до цього я вперше познайомилася з ним, коли Анатолій прийшов до мене на прийом до селищної ради для оформлення прописки. У нього цікава доля – під час голодомору його мама, спасаючись від біди, виїхала з Бучі у Владивосток.
Чарівна  пані  мерЧарівна  пані  мерЧарівна  пані  мер
– В селищній раді ви головували, а яка ви вдома?
– Чоловік думає, що він керує, а я не заважаю йому так думати. Хоча інколи він бувало казав: «Досить, ти не на трибуні».

– Які спогади наповнюють серце особливим теплом?
– Це прогулянки з онуками, відвідування дитячих свят. Таке все навколо кольорове, панує піднесення та веселощі. Всі радіють святу, і мені радісно. Свого часу я надто багато уваги приділяла громадській праці. Тому мало часу залишалося для сина. Вийшовши на пенсію, я вирішила більше уваги приділяти своїй сім’ї.

– В чому секрет вашої краси і молодечої бадьорості?
– Мій день завжди починається з зарядки. Користуюсь народними оздоровчими методами. Завжди намагаюся всміхатися. Переконана в тому, що, як я буду посміхатися, то й людям навколо мене буде краще. А як вони будуть посміхатися до мене, то мені буде тепліше на серці. Також люблю спостерігати, як розвивається наша квітуча Буча. Пам’ятаю, як у вісімдесяті роки ми лише починали мріяти про стадіон у Бучі, навіть розробили проект. Але тоді не вдалося реалізувати. А зараз – ось він який гарний.

– Які ваші улюблені пісні?
– Я люблю всі пісні, а надто романси. Чоловік гарно їх співає, і я з задоволенням слухаю. В сім’ї співають всі – чоловік, син, невістка, обидва онуки.
Чарівна  пані  мерЧарівна  пані  мер
– Ви живете в Ірпені, але часто буваєте в Бучі.
– В Ірпені живу з дитинства, з 1947 року. А в Бучі буваю на урочистостях, та найчастіше на зустрічах хору «Радість» та ансамблю «Осокори», де співає чоловік Анатолій та обоє онуків, Андрій і Сергій. Це – клуб загартованої української інтелігенції. Я буваю на всіх їхніх концертах, де б вони не виступали.

Чарівна  пані  мерЧарівна  пані  мер
– Людмило Андріївно, поділіться мудрістю з вашого багатющого досвіду.

– Всім бучанцям раджу не порівнювати сьогоднішній день з сьогоднішнім, але інколи озиратися та те, що було раніше. А потім мріяти, яким може бути наше спільне майбутнє. Місто прекрасно розвивається і з супутника столиці стає самодостатнім сильним організмом з розгалуженою інфраструктурою. Це насправді надихає. Буча завжди була мені близька, а зараз я радію від того, якою вона стала. Дуже багато зроблено нинішнім керівництвом, міським головою Анатолієм Федоруком, і я рада за них, що у них вистачило сил так багато зробити для територіальної громади.



Спілкувався Микола ДЕМ’ЯНОВ, фото Андрій БЕЛЯКОВ
опубліковано в газеті "Бучанські новини" №10 від 13 березня 2015 року
Солодюк
  5
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.