Політика – це сфера життя, яка в розумінні багатьох людей є чимось брудним та нечесним. І вони багато в чому праві. Один французький письменник говорив: «Політика переодягає брехню в істину, а істину в брехню».
Десять років тому я добре це розумів, мені про це нагадували близькі та знайомі. Мене постійно запитували: «Навіщо це тобі?». Однак, переламні події в державі, Помаранчева революція, нові сподівання… Як не байдужий громадянин, за покликанням серця та совісті я таки вступив до лав однієї з партій і став активним її членом.
![Олег Квашук]()
У 2003 році була створена Бучанська партійна організація ВО «Батьківщина». Я в її лавах майже від початку і до сьогодні. Пройшов шлях від рядового члена партії до керівника фракції в Бучанській міській раді. Разом з однодумцями за це десятиліття ми пережили та відчули і радість перемог, і гіркоту поразок. Ми були горді своїми кращими представниками, були прикро вражені зрадою декого з них. Одні люди приходять і поповнюють наші ряди, інші, по різним причинам йдуть чи просто шукають більш комфортних умов для себе. Це природний процес, наші ряди і сьогодні як поповнюються, так і очищаються від «баласту».
Я народився та виріс у Бучі. Навчався і працюю у своєму місті. Тут проживає моя родина, мої близькі, знайомі, друзі. І це головна причина, чому мені не байдужа доля моєї малої Батьківщини. Саме через це я займаюся політикою, вступив до партійної організації, спільно з іншими активними партійцями, організовую її безперебійну роботу. Як місцевий депутат від імені ВО «Батьківщина» представляю інтереси громади в Бучанській міській раді останнього скликання. Я хотів і зараз маю можливість бути причетним до розвитку свого міста, до поліпшення умов проживання його жителів.
Звичайно, як політик та депутат місцевої ради я завжди був готовий до публічності своєї особи. Тобто що і моя робота, і політична діяльність, і особисте життя будуть на виду громадськості. Таким чином і біографія, і програма політичної діяльності, і декларація про доходи – до усієї цієї інформації має доступ кожен, кому це цікаво. Я ніколи не мав особливих лідерських амбіцій, не рекламував ні себе, ні своїх успіхів. Бо Бучанська міська партійна організація ВО «Батьківщина» – це команда однодумців. Ми ніколи не мали одного чітко-вираженого лідера, з ім'ям якого можна було б пов'язати усю діяльність організації. Колегіальним керівним органом є бюро місцевої партійної організації, до складу якого входять обраний на загальних зборах голова та ще дев'ять партійців. Тобто я лише один з тих, хто працює на керівних посадах в місцевій структурі партії. Наразі координую роботу виборчого штабу Юлії Тимошенко в Бучі.
До наступних виборів Президента залишилось кілька днів. Я, наприклад, як керівник виборчого штабу Юлії Тимошенко, нажаль, здебільшого мушу працювати не на підняття рейтингу нашого кандидата, а на те, щоб вибори не були зірвані. І головна мета усіх свідомих українців сьогодні – це те щоб вони дійсно відбулися!
Тому не можу зрозуміти мету та завдання «проведення журналіських розслідувань» та написання статей «Хто очолює регіональний штаб …» на регіональному сайті: http://www.kotsubynske.com.ua. Чому імена тих, кого викривають називаються, назви партій лунають, наводяться факти та події, робляться авторські висновки. Утім джерела приховуються, коментарів зацікавлених осіб немає, факти наводяться чисто за українським прислів'ям: «Чув дзвін, та не знаю де він». Мало того, автор ще й приховав своє ім'я. І якщо Олені Жежері можна пробачити непрофесіоналізм. Звідки вчительці знати про основи журналістських розслідувань? То для Ірини Федорів, яка наче б то фаховий журналіст та випускаючий редактор на вказаному сайті, такі «промахи» – неприпустимі. До речі, цікаво було б дізнатися оцінку цим однобоким розслідуванням від фахівців інституту журналістики.
Міські штаби Юлії Тимошенко в Ірпені та Бучі не ховаються від виборців та діють публічно. Чомусь мені здається, що окрім рейтингових кандидатів, подальших «розслідувань» щодо керівництва штабів кандидатів на посаду Президента України, таких як Ю. Бойко, О. Тягнибок, П. Симоненко, В. Куйбіда, О. Клименко та інших – не буде. Чи то на них не має замовлення, чи на них або їхніх керівниках штабів окремим журналістам не вийде попіаритися. Наразі людей вже не загітуєш, вони визначились за кого голосувати.
Вважаю, що в даний час всі активні громадяни повинні долучитись і робити все від них залежне, аби вибори відбулись. Автори скандальних публікацій хоч би проїхались по комісіям та спитали про їхні проблеми. А проблеми є і, навіть, більше, ніж раніше на виборах. Основна – це членство в ДВК. З одного боку людей не достатньо (від 9 до 14 осіб, раніше було 18-24 особи), а з іншого боку деякі кандидати крутять членами ДВК «як циган сонцем» (В. Куйбіда, О. Клименко). Також є такі, що відмовляються працювати, тим більше, коли чують заяви своїх «бонз» про зняття з виборчих перегонів (П. Симоненко). І це справжня проблема (скандал), яка може мати неабиякі наслідки не лише для одного міста чи регіону, а для держави та її народу в цілому. Мова йде дійсно про зрив виборів!
Чому ж місцеві так звані «скандальні» журналісти воліють про це мовчати? Натомість вишукують у своїх псевдо-розслідуваннях «бруд», яким рясно обливають відомих, публічних політиків, керівників штабів? Відповідь очевидна – люди просто піарять власні імена та Інтернет-ресурси. Ну кому цікаві прізвища Куйбіда чи Клименко? Значно цікавіше (а може й прибутковіше, хто знає?) паплюжити ім'я більш відомої Юлії Тимошенко, а з нею і регіональне керівництво її виборчих штабів.
На останок скажу – мені є що відповісти на всі звинувачення вище-згаданих горе-розслідувачів. Та наразі не час для відбілювання власного імені. Ще раз наголошую – усі не байдужі, активні громадяни мають направити свої зусилля на те, щоб вибори Президента України відбулися! Про інше потім.
Десять років тому я добре це розумів, мені про це нагадували близькі та знайомі. Мене постійно запитували: «Навіщо це тобі?». Однак, переламні події в державі, Помаранчева революція, нові сподівання… Як не байдужий громадянин, за покликанням серця та совісті я таки вступив до лав однієї з партій і став активним її членом.
У 2003 році була створена Бучанська партійна організація ВО «Батьківщина». Я в її лавах майже від початку і до сьогодні. Пройшов шлях від рядового члена партії до керівника фракції в Бучанській міській раді. Разом з однодумцями за це десятиліття ми пережили та відчули і радість перемог, і гіркоту поразок. Ми були горді своїми кращими представниками, були прикро вражені зрадою декого з них. Одні люди приходять і поповнюють наші ряди, інші, по різним причинам йдуть чи просто шукають більш комфортних умов для себе. Це природний процес, наші ряди і сьогодні як поповнюються, так і очищаються від «баласту».Я народився та виріс у Бучі. Навчався і працюю у своєму місті. Тут проживає моя родина, мої близькі, знайомі, друзі. І це головна причина, чому мені не байдужа доля моєї малої Батьківщини. Саме через це я займаюся політикою, вступив до партійної організації, спільно з іншими активними партійцями, організовую її безперебійну роботу. Як місцевий депутат від імені ВО «Батьківщина» представляю інтереси громади в Бучанській міській раді останнього скликання. Я хотів і зараз маю можливість бути причетним до розвитку свого міста, до поліпшення умов проживання його жителів.
Звичайно, як політик та депутат місцевої ради я завжди був готовий до публічності своєї особи. Тобто що і моя робота, і політична діяльність, і особисте життя будуть на виду громадськості. Таким чином і біографія, і програма політичної діяльності, і декларація про доходи – до усієї цієї інформації має доступ кожен, кому це цікаво. Я ніколи не мав особливих лідерських амбіцій, не рекламував ні себе, ні своїх успіхів. Бо Бучанська міська партійна організація ВО «Батьківщина» – це команда однодумців. Ми ніколи не мали одного чітко-вираженого лідера, з ім'ям якого можна було б пов'язати усю діяльність організації. Колегіальним керівним органом є бюро місцевої партійної організації, до складу якого входять обраний на загальних зборах голова та ще дев'ять партійців. Тобто я лише один з тих, хто працює на керівних посадах в місцевій структурі партії. Наразі координую роботу виборчого штабу Юлії Тимошенко в Бучі.
До наступних виборів Президента залишилось кілька днів. Я, наприклад, як керівник виборчого штабу Юлії Тимошенко, нажаль, здебільшого мушу працювати не на підняття рейтингу нашого кандидата, а на те, щоб вибори не були зірвані. І головна мета усіх свідомих українців сьогодні – це те щоб вони дійсно відбулися!
Тому не можу зрозуміти мету та завдання «проведення журналіських розслідувань» та написання статей «Хто очолює регіональний штаб …» на регіональному сайті: http://www.kotsubynske.com.ua. Чому імена тих, кого викривають називаються, назви партій лунають, наводяться факти та події, робляться авторські висновки. Утім джерела приховуються, коментарів зацікавлених осіб немає, факти наводяться чисто за українським прислів'ям: «Чув дзвін, та не знаю де він». Мало того, автор ще й приховав своє ім'я. І якщо Олені Жежері можна пробачити непрофесіоналізм. Звідки вчительці знати про основи журналістських розслідувань? То для Ірини Федорів, яка наче б то фаховий журналіст та випускаючий редактор на вказаному сайті, такі «промахи» – неприпустимі. До речі, цікаво було б дізнатися оцінку цим однобоким розслідуванням від фахівців інституту журналістики.
Міські штаби Юлії Тимошенко в Ірпені та Бучі не ховаються від виборців та діють публічно. Чомусь мені здається, що окрім рейтингових кандидатів, подальших «розслідувань» щодо керівництва штабів кандидатів на посаду Президента України, таких як Ю. Бойко, О. Тягнибок, П. Симоненко, В. Куйбіда, О. Клименко та інших – не буде. Чи то на них не має замовлення, чи на них або їхніх керівниках штабів окремим журналістам не вийде попіаритися. Наразі людей вже не загітуєш, вони визначились за кого голосувати.
Вважаю, що в даний час всі активні громадяни повинні долучитись і робити все від них залежне, аби вибори відбулись. Автори скандальних публікацій хоч би проїхались по комісіям та спитали про їхні проблеми. А проблеми є і, навіть, більше, ніж раніше на виборах. Основна – це членство в ДВК. З одного боку людей не достатньо (від 9 до 14 осіб, раніше було 18-24 особи), а з іншого боку деякі кандидати крутять членами ДВК «як циган сонцем» (В. Куйбіда, О. Клименко). Також є такі, що відмовляються працювати, тим більше, коли чують заяви своїх «бонз» про зняття з виборчих перегонів (П. Симоненко). І це справжня проблема (скандал), яка може мати неабиякі наслідки не лише для одного міста чи регіону, а для держави та її народу в цілому. Мова йде дійсно про зрив виборів!
Чому ж місцеві так звані «скандальні» журналісти воліють про це мовчати? Натомість вишукують у своїх псевдо-розслідуваннях «бруд», яким рясно обливають відомих, публічних політиків, керівників штабів? Відповідь очевидна – люди просто піарять власні імена та Інтернет-ресурси. Ну кому цікаві прізвища Куйбіда чи Клименко? Значно цікавіше (а може й прибутковіше, хто знає?) паплюжити ім'я більш відомої Юлії Тимошенко, а з нею і регіональне керівництво її виборчих штабів.
На останок скажу – мені є що відповісти на всі звинувачення вище-згаданих горе-розслідувачів. Та наразі не час для відбілювання власного імені. Ще раз наголошую – усі не байдужі, активні громадяни мають направити свої зусилля на те, щоб вибори Президента України відбулися! Про інше потім.
