Почесному громадянину міста Буча Михайлу Васильовичу Тюменцеву-Хвилі 95 років!

«Обіцяю дожити до сотні літ!»
Почесному громадянину міста Буча Михайлу Васильовичу Тюменцеву-Хвилі 95 років!

Ця легендарна людина пройшла, як кажуть, «і вогонь і воду». За цілих 95 років свого життя Михайло Васильович Тюменцев-Хвиля зустрів на своєму шляху все – як і всім смертним, життя готувало йому хороші та погані повороти. Тож, пропонуємо переглянути найважливіші моменти його життя разом з нами.

Михайло Васильович народився 18 липня 1918 року в Сибіру. Пізніше, разом з батьками переїхав до Новгорода, де закінчив місцевий педагогічний інститут. Після того пішов учителювати у школу в рідному селищі, де й зустрів свою другу половинку – Надію Хвилю, яка працювала директором школи. Закрутився вируючий «службовий роман», який і привів їх під вінець. Правда, закоханій парі довго та щасливо жити не довелося - в 1941-му почалася війна. Того ж року, у сім’ї Тюменцевих-Хвилі завітав лелека, з донечкою у дзьобі. Той же птах не забарився, і через рік приніс у молоду щасливу сім’ю іще одну дівчинку.


Війна тривала. Михайло Васильович вже директорував та керував військовим шпиталем, розташованим у приміщенні рідних стін школи. 1944 року Надію Іванівну, дружину Михайла Васильовича, відкликали на батьківщину - в Бучу, куди сім’я відразу ж відправилась у вагоні спустошеного товарняка. Але тут на них чекали негаразди – житла не було, квартиру не давали. Довелося взяти позичку в держави, аби збудувати власний дім.

Своє «сімейне гніздо» Михайло Васильович побудував самотужки, не відволікаючись при цьому від роботи в школі та навчання в Київському педінституті. «У ті часи я продовжував навчатись і, закінчивши Київський педінститут, разом із учнями і співробітниками Академії наук УССР працював над науковою працею «Словник важких випадків застосування співзвучних слів у російській мові» та над «Словником співзвучних слів української мови». Ми з Надією дуже цінували таке своє життя, сповнене творчим пошуком, збагачене повчальними прикладами з життєвого шляху всесвітньовідомих бучан: Булгакова, Камінського, Ревуцького, Патона, Мурашко, Володіна, Кошута та інших», – згадує про ті часи сам Михайло Тюменцев-Хвиля.
Для своїх учнів подружжя Тюменцевих-Хвилі завжди організовували зустрічі з цікавими людьми, письменниками, композиторами. В їхній садибі збирались багато видатних людей, таких як: Володимир Сосюра, Андрій Малишко, композитор Шамо. І завжди під рукою Михайла Васильовича були фотоапарати і кінокамери – не хотілось пропустити жодного моменту зі свого життя. Навіть своїх учнів навчив знімати.

А щодо захоплення, вже рідною, Бучею, то воно почалося так. Упорядник енциклопедії «Історія міст і сіл УРСР» поет – академік Микола Бажан звернувся до подружжя педагогів із проханням «розкопати» історію бучанського краю. Працюючи в школі, краєзнавці їздили по містах, селищах і збирали матеріали, які хоча б якимось боком були зіткненні та пов’язані з Бучею. В результаті, матеріалів назбиралось чимало.

До речі, за наукової підтримки співробітниками Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, літературно-меморіального музею М. Булгакова в місті Києві, керівництва бучанської (тоді ще) селищної ради, та за ініціативи Михайла Васильовича, було встановлено пам’ятний знак на місці садиби видатного письменника та драматурга Михайла Булгакова; пам’ятну дошку на будинку талановитого лікаря-гідропата Вітольда Камінського, видали першу частину його рукописі «Друг здравія», що, на певний час, створило туристичний ажіотаж навколо Бучі. За допомогою Михайла Тюменцева-Хвилі та учнів засновника української школи живопису Миколи Мурашка, проводились творчі вечори з художниками бучанського регіону.


Сім’я Тюменцевих-Хвилі виростила трьох дітей, трьох внуків, і трьох правнуків. Також, досі колишні учні пишуть Михайлу Васильовичу листи з подякою, часто приходять та приїздять у гості. Бо вдячність – вона немає меж.
У свої 95 років Михайло Васильович добре пам’ятає імена своїх однокласників, усіх, кого довелося навчати за 60 років праці у школі, події особистого життя, та й багато «сторінок історії» знайомих та близьких людей. «На мою думку, найбільш влучним є вислів Аристотеля: «Ніщо так не руйнує людину та не наближує його до кінця, як відсутність життєвої напруги». Але від себе хочу додати слова народної мудрості: «Життя без кохання – як ріка без води. Треба кохати, любити свою справу, життя, та творити на благо рідного краю», - запевняє Михайло Васильович.

І ось Михайлу Васильовичу вже 95 років! Привітати ювіляра прийшли представники Бучанської міської ради - секретар ради Василь Олексюк, заступник міського голови з соціально-гуманітарних питань Лариса Матюшенко, начальник відділу культури та спорту Наталія Рохманюк та в.о. начальника управління праці та соціального захисту Ганна Назаренко. Звучало дуже багато приємних побажань, подаровано цінні подарунки. Але приємною несподіванкою для ювіляра стали плани міського голови - на 100-річчя почесного громадянина міста Буча Михайла Васильовича Тюменцева-Хвилі відкрити новий музей у місті Буча, де сам засновник переріже стрічку у майбутнє рідного міста.

«Обіцяю дожити до ста літ! – каже Михайло Васильович. - Тут залишилось усього п’ять років. Головне не зупинятись, бо рух – це життя. Молодому поколінню хочу сказати одне - вірте у вищу силу, вона є, займайтесь спортом, працюйте та кохайте!»