Просте питання чи складне: «Що таке любов?». 12 лютого у центрі культури «Уваровський дім» що у Ворзелі про любов співали, декламували та говорили серйозно й піднесено. Працівниками ЦК було підготовлено та проведено чудовий концерт під назвою «Вечір романтичної музики, поезії та кіно». Тема вечора вічна: кохання, вона актуальна для людей будь-якого віку, як казав герой Пушкіна: «Любви все возрасты покорны, её порывы благотворны: и юноше в расцвете лет, едва увидевшему свет, и, закаленному борьбой, бойцу с седою головой!..»
Ведуча, художній керівник ЦК Ірина Калинчук, спрямувала всіх присутніх (а глядацька зала була заповнена) до роздумів про те, що кохання та закоханість – то не є синоніми, заінтригувала усіх тим, що пообіцяла цю тему висвітлити наприкінці вечора. Митці всіх часів найчастіше зверталися до теми любові як центральної. Без кохання не було б життя, без кохання світ був би чорно-білим, без кохання всяка діяльність втрачає сенс, чи не так?
Зі сцени Уваровського дому лунали романси, пісні, вірші – і глядачі сприймали й слухали, затамувавши подих: Пушкін, Єсенін, Римський-Корсаков, Глінка, маловідомі поети, – всі твори виконувалися натхненно, з теплом душі, бо, напевно, кожен виконавець хоч раз переживав у своєму житті кохання… Та що там, переживав, перебував, вірніше - перебуває в ньому!
Декламували вірші Поліна (?), співак та актор Кирило Демура, романси виконувала викладач Бучанської школи мистецтв Ірина Пінчук. Ведуча Ірина Каленчук виявилася ще й чудовим акомпаніатором, майстерно приграючи на фортепіано співачці Наталії Луцюк.
Музичною прикрасою концерту став виступ співачки Оксани Романюк. Їй ще тільки 14 років, проте вона – лауреат міжнародного конкурсу співаків у Ялті (ІІІ премія). Пісні в її виконанні не залишили байдужим нікого, про що свідчили бурхливі оплески та вигуки «Браво!» Виразність, натхненність, професійність, голос – дар Божий! – то вже сформовані якості, ми впевнені, майбутньої народної артистки України. А виховує її викладач Бучанської школи мистецтв, доцент музичної кафедри інституту ім. М.Драгоманова Наталія Павлівна Гуліч, за що їй низький уклін!
Мистецтво, особливо музика – мова душі: якби можна було б словами передати сутність музики – її б не існувало. Вона здатна підіймати дух, викликати радість, надихати й окрилювати. В цьому – спорідненість мистецтв та кохання. Що ж вище, мистецтво чи кохання? Напевне, кохання! Мистецтво – то відображення в першу чергу духа людини, а сама людина цінніша за своє відображення! А що ж таке кохання? Може воно є відображенням чогось вищого й досконалішого, походить від Творця? Чи це просто властивість сліпої матерії? На такі глибокі питання, безперечно, кожен сам шукає відповіді. Але хто шукає – той знайде; гірше, коли людина нічого не шукає…
![]()
Насамкінець ведуча вечора прочитала характеристику кохання із стародавньої мудрої книги Біблії і ці слова були не лише кульмінацією концерту, а й відповіддю на вічний запит людини. Після того, як наші душі сягнули висоти чуттів та емоцій кохання, що передали нам артисти через виконані мистецькі твори, ці слова сприймалися як гімн вічної любові. Наведемо їх: а раптом читач, не побувавши на концерті, відчує висоту, на котрій побували ми?!
«Коли …осягнув усі таємниці й повноту знання,
Коли маю повноту віри, так що гори переставляю,
Але любові не маю, – то я ніщо.
І коли роздам усе своє майно, коли віддам своє тіло на спалення,
Але любові не маю, то жодної користі не матиму.
Любов довго терпить, любов милосердна, не заздрить,
Любов не величається, не гордиться,
Не поводиться непристойно, не шукає свого власного,
Не спалахує гнівом, не задумує лихого,
Не радіє з несправедливості, а радіє з істини;
Все переносить, усьому довіряє, завжди надіється,
Усе перетерпить!»
Ведуча, художній керівник ЦК Ірина Калинчук, спрямувала всіх присутніх (а глядацька зала була заповнена) до роздумів про те, що кохання та закоханість – то не є синоніми, заінтригувала усіх тим, що пообіцяла цю тему висвітлити наприкінці вечора. Митці всіх часів найчастіше зверталися до теми любові як центральної. Без кохання не було б життя, без кохання світ був би чорно-білим, без кохання всяка діяльність втрачає сенс, чи не так?
Зі сцени Уваровського дому лунали романси, пісні, вірші – і глядачі сприймали й слухали, затамувавши подих: Пушкін, Єсенін, Римський-Корсаков, Глінка, маловідомі поети, – всі твори виконувалися натхненно, з теплом душі, бо, напевно, кожен виконавець хоч раз переживав у своєму житті кохання… Та що там, переживав, перебував, вірніше - перебуває в ньому!
Декламували вірші Поліна (?), співак та актор Кирило Демура, романси виконувала викладач Бучанської школи мистецтв Ірина Пінчук. Ведуча Ірина Каленчук виявилася ще й чудовим акомпаніатором, майстерно приграючи на фортепіано співачці Наталії Луцюк.
Музичною прикрасою концерту став виступ співачки Оксани Романюк. Їй ще тільки 14 років, проте вона – лауреат міжнародного конкурсу співаків у Ялті (ІІІ премія). Пісні в її виконанні не залишили байдужим нікого, про що свідчили бурхливі оплески та вигуки «Браво!» Виразність, натхненність, професійність, голос – дар Божий! – то вже сформовані якості, ми впевнені, майбутньої народної артистки України. А виховує її викладач Бучанської школи мистецтв, доцент музичної кафедри інституту ім. М.Драгоманова Наталія Павлівна Гуліч, за що їй низький уклін!
Мистецтво, особливо музика – мова душі: якби можна було б словами передати сутність музики – її б не існувало. Вона здатна підіймати дух, викликати радість, надихати й окрилювати. В цьому – спорідненість мистецтв та кохання. Що ж вище, мистецтво чи кохання? Напевне, кохання! Мистецтво – то відображення в першу чергу духа людини, а сама людина цінніша за своє відображення! А що ж таке кохання? Може воно є відображенням чогось вищого й досконалішого, походить від Творця? Чи це просто властивість сліпої матерії? На такі глибокі питання, безперечно, кожен сам шукає відповіді. Але хто шукає – той знайде; гірше, коли людина нічого не шукає…
Насамкінець ведуча вечора прочитала характеристику кохання із стародавньої мудрої книги Біблії і ці слова були не лише кульмінацією концерту, а й відповіддю на вічний запит людини. Після того, як наші душі сягнули висоти чуттів та емоцій кохання, що передали нам артисти через виконані мистецькі твори, ці слова сприймалися як гімн вічної любові. Наведемо їх: а раптом читач, не побувавши на концерті, відчує висоту, на котрій побували ми?!
«Коли …осягнув усі таємниці й повноту знання,
Коли маю повноту віри, так що гори переставляю,
Але любові не маю, – то я ніщо.
І коли роздам усе своє майно, коли віддам своє тіло на спалення,
Але любові не маю, то жодної користі не матиму.
Любов довго терпить, любов милосердна, не заздрить,
Любов не величається, не гордиться,
Не поводиться непристойно, не шукає свого власного,
Не спалахує гнівом, не задумує лихого,
Не радіє з несправедливості, а радіє з істини;
Все переносить, усьому довіряє, завжди надіється,
Усе перетерпить!»
