"По дєлу" . І просто так.
Недивлячись на прогнози синоптиків, літо виявилося не дуже спекотним, і все могло б бути зовсім добре, якби не посушливий червень, обласні бюджетні контролери, "заборобудівники" з ірпінського відділу охорони здоров'я, невелика "місцево-політична" криза в міській раді Бучі та дефіцит роботи в регіоні, за яку платять гідні гроші.
Почну з останнього: роботи багато, але через кризу виявилося, що не так просто отримати гідні гроші в економіці, котра налаштована на власне обслуговування, на внутрішній ринок. Можливо, пізніше ми будемо пригадувати колишні часи як "земельну лихоманку" - частину нашого життя, коли єдиним нашим продуктом на експорт була наша земля. І ... продукти, що прикладаються, оформляються, споживаються.
На днях один молодий політик з прізвищем на букву "Я" (але не Янукович) заявив, що більшість політичних питань, включаючи навіть мовне питання, є фантомами, які ми змушені обговорювати через відсутність власної волі сформулювати реальні проблеми працюючого населення.
А, можливо, головною життєвою проблемою є неможливість прожити, якщо нічого не робиш. Очевидно, реальністю є тепер і той факт, що навіть наявність роботи не означає, що ти щось робиш. І ті гроші, які тобі платять, тепер просто є вартістю потреби в такій роботі. Можливо, це висвітлює ще й структурну проблему, коли реальні кошти не доходять до працівника, адже адміністративні структури забирають більшу частину цих коштів. Криза покликана виявити і перше, і друге одночасно.
Ще в 2007 році, працюючи в "Ірпінському віснику", я інколи заходив до ірпінських генделиків, правда, випивав я мало (і точно менше, ніж наступний головний редактор Душко), - намагаючись зрозуміти: чому місцевому населенню легше сприймати життя через алкогольну залежність, ніж призначити місце зустрічі з роботодавцем. В Польщі в скрутні часи в кожному маргиналізованому місті (де немає натурального господарства і мешканці малознайомі) було місце, де збиралися гідні люди, що намагаються знайти тимчасову роботу. Все інше - "попса", яку нам намагаються втюхати, аби тільки ніяк не зробити життя прозорішим. Люди повинні знати: в якій саме роботі тепер є потреба?
Але що робити в місті, де адміністратор відомого ресторанного бренду не може знайти вирішення проблеми свого бізнесу в міській раді, а інші два заклади оригінально закликають до співпраці владу, вивісивши метрові плакати з образливими для влади гаслами?
На чотирьох працюючих у нас припадає три працівника, що обслуговують гроші та звітність: видають, перевіряють, контролюють, контролюють...
В тій же Польщі, придбавши товар в роздріб, покупець прямо в товарному чеці бачить імпортний податок, національний та місцевий. Підприємці вже давно намагаються свій баланс зробити відкритим - щоб хоча б державні штрафи не виходили за розмір прибутку підприємців. Інакше вони повинні знову порушувати, залазити в кишеню населення, і знову платити за порушення...
Справа контролю - окрема ділянка роботи.
В липні завершає свою "тиху" роботу обласне КРУ, що більше місяця працювало в нашому регіоні. Відомство головного контролера країни Сивульського має те ж саме завдання, що його прем'єр Тимошенко ставила перед податківцями ще в 2008 році - виконати план по збору штрафів з підприємств. Тепер КРУ збирає штрафи з підприємств та службовців, що працюють з бюджетними коштами. Пригадується байка про мрію одного з керівників - як зробити вхід на роботу платним. КРУ-шники знайшли порушення у виплаті преміальних прибиральниці одного з підрозділів Ірпінської міської ради, у якої оклад ... 625 гривень. Тепер вона ... винна "роботі" близько 500 гривень.
До речі, на днях одна жінка-підприємець зробила досить емоційну заяву про нового ірпінського начальника-податківця: "Знаєш, з чого він почав? Не повіриш. З туалету. Тепер в Податковій можна ще й комфортно себе почувати ... жінкам особливо."
Пригадується, як ми, журналісти, бігали до колишньої начальниці, намагаючись переконати її втрутитись в процес знищення КП "Громадське харчування": "У вас під боком -недороге, якісне харчування для працівників, як можна дозволити міській раді виставляти економічно необґрунтовані рахунки за оренду приміщення?".
Тому робота починається з потреби, за яку повинні платити гідні гроші, а закінчується туалетом. Так же, як наш туристичний регіон - може починатися з великої програми, а закінчується сміттям, розкиданим по віковому лісу і ... туалетом на вокзалі.
До речі, три великих кольорових баки, що нещодавно з'явилися в Бучі, дозволяють на місці сортувати відходи: папір, скло, пластик. Це зменшує об'єм вивозу сміття на полігони Бородянки і відповідну комунальну вартість "нашого життя". До речі, ТПП "Рада", що вже багато років опікується переробкою відходів в нашому регіоні -це чи не одне із підприємств, що дозволяє бідним людям, здавши непотріб, отримати невеликі, але реальні гроші на пунктах прийому вторсировини.
Не дивлячись на певне напруження перед перевіряючими та відсутність коштів на вчасний аванс бюджетним працівникам, відділ охорони здоров'я в Ірпені демонструє прогрес в «заборобудуванні» - почалися роботи на одному із відокремлених підрозділів на Садовій. Щільний паркан навколо ділянки повинен продовжити велику справу євроремонту медицини Приірпіння. Цікаво, що великі суспільні ділянки для прогулянок в Ірпені тепер обладнані щільними парканами - такий рекреаційний підхід до лісних ресурсів. Дивитися можна, а ходити - зась!
До речі, ще кілька слів про контроль. Навіть в Російській імперії міністерство внутрішніх справ займалося виготовленням правил, що мали максимально залучити суспільний контроль на "межі інтересів". В Кагарлицькому краєзнавчому музеї зберігається "генеральний план" одного з сіл Київщини - це саме той документ, який видається власнику однієї з ділянок на момент оформлення. В Німеччині звичайний громадянин повідомляє сам про порушення порядку, і поліція рідко "шукає" порушення самостійно, розробляючи при цьому свою технологію "розкриття" правопорушень зовсім не там, де цього потребує суспільство. І пригадаємо "чек в роздріб" в Польщі, де звичайний громадянин бачить, скільки податків він сплатив своєю звичайною покупкою.
В основі лежить не державний контроль за потребою суспільства, а безпосередній контроль суспільства за власними економічними потребами!
Останній "земельний" інвестор
Напередодні виходу газети я побував у першого заступника Бучанського міського голови Юрія Хоменка. Колись він був ірпінським депутатом, і навіть балотувався в мери Ірпеня. Тому в Бучі, на мою думку, він мав би формувати "класичний", ірпінський підхід до вирішення будь-якої проблеми. Але насправді вирішується все спільно вже в новому, нетрадиційному руслі - як наслідок, за п'ять років виріс цілий мікрорайон в колишньому селищі з кількома облупленими дев'ятиповерхівками, до верхніх поверхів яких не завжди доходила вода. Тепер бучанці, на відміну від мешканців багатьох інших територій, можуть самі розповідати - як в скрутні часи будуються міста.
Дійсно, під час бесіди з заступником міського голови стає зрозуміло, що наші владні адміністратори, на відміну від звичайного бучанця, чи ворзельця, мають тепер приймати більш відповідальні рішення - незважаючи на певне напруження, Бучанська міська рада вже прийняла рішення про переведення лісопаркової ділянки біля колишньої 7-ї школи в ділянку комунальної власності (КП "Бучабудзамовник") для будівництва закладу освіти. Інвестиційна вартість об'єктів будівництва складає близько 200 мільйонів євро. Частина цих коштів (65 млн. гривень) піде на будівництво школи. Буча буде мати не тільки нову школу, але і півтисячі нових робочих місць. А по-діловому, по-європейскому - ще й біля 50 млн. євро в ресурсній базі міста, в поки що віртуальних місцевих облігаціях. Інакше з чого, скажіть будь ласка, має складатися вартість бучанського майна і додаткова вартість нашої праці, котра все ж таки вище, чим в Кагарлику чи Сумах? Крапку в політичній дискусії з приводу бучанської лісної ділянки поставила фракція БЮТ міської ради. Можливо, це є не дуже популярне рішення, але БЮТ "по життю" відрізнялася від інших політичних сил своєю робочою здатністю.
Не дивлячись на популістські розмови про боротьбу за мажоритарний принцип виборів на місцевому рівні, цього вже може ніколи не бути. Можливо, теоретично момент розділення волюнтаристично-мажоритарного і політично дисциплінованого принципу дії влади був наприкінці 90-х. Наприклад, в Білорусі було створено "народну", верхню палату парламенту, яка збирається один-два рази на рік на свої сесії і дає установи нижній, робочій палаті. Інша справа, що Білорусь залишається політично недемократичною країною, а в Україні демократичний процес випередив економічний розвиток. Тому, в принципі, ми знаємо, як забезпечити демократію, як зберегти незалежність, але не знаємо - що робити? А може, як казав той молодий політик – питання форми виборів - це черговий фантом? В решті решт, персона депутата, це як ціна на газ - всі знають, всі обговорюють, а вплинути на вибір ніхто не може. І чи треба? В кінці кінців, вибори в реальності - це просто певна гра. Пригадуєте, на початку статті я намагався разом зі звичайним українцем зрозуміти, як прожити на ті гроші, які тобі платять? І сумнів, який виникає - може просто тепер це є така вартість потреби в такій роботі? Таким чином, ми зросли естетично і політично, але так і не навчилися працювати, пропонуючи свої земельні і орендні послуги іншим. Тому логічною пропозицією було б спробувати на певний час забути про інструментиобслуговування "земельної лихоманки", а спробувати використовувати те, що ми збудували і оформили для іншої справи.
Що це за справа? Думаю, це кожен має вирішувати самостійно.
Недивлячись на прогнози синоптиків, літо виявилося не дуже спекотним, і все могло б бути зовсім добре, якби не посушливий червень, обласні бюджетні контролери, "заборобудівники" з ірпінського відділу охорони здоров'я, невелика "місцево-політична" криза в міській раді Бучі та дефіцит роботи в регіоні, за яку платять гідні гроші.
Почну з останнього: роботи багато, але через кризу виявилося, що не так просто отримати гідні гроші в економіці, котра налаштована на власне обслуговування, на внутрішній ринок. Можливо, пізніше ми будемо пригадувати колишні часи як "земельну лихоманку" - частину нашого життя, коли єдиним нашим продуктом на експорт була наша земля. І ... продукти, що прикладаються, оформляються, споживаються.
На днях один молодий політик з прізвищем на букву "Я" (але не Янукович) заявив, що більшість політичних питань, включаючи навіть мовне питання, є фантомами, які ми змушені обговорювати через відсутність власної волі сформулювати реальні проблеми працюючого населення.
А, можливо, головною життєвою проблемою є неможливість прожити, якщо нічого не робиш. Очевидно, реальністю є тепер і той факт, що навіть наявність роботи не означає, що ти щось робиш. І ті гроші, які тобі платять, тепер просто є вартістю потреби в такій роботі. Можливо, це висвітлює ще й структурну проблему, коли реальні кошти не доходять до працівника, адже адміністративні структури забирають більшу частину цих коштів. Криза покликана виявити і перше, і друге одночасно.
Ще в 2007 році, працюючи в "Ірпінському віснику", я інколи заходив до ірпінських генделиків, правда, випивав я мало (і точно менше, ніж наступний головний редактор Душко), - намагаючись зрозуміти: чому місцевому населенню легше сприймати життя через алкогольну залежність, ніж призначити місце зустрічі з роботодавцем. В Польщі в скрутні часи в кожному маргиналізованому місті (де немає натурального господарства і мешканці малознайомі) було місце, де збиралися гідні люди, що намагаються знайти тимчасову роботу. Все інше - "попса", яку нам намагаються втюхати, аби тільки ніяк не зробити життя прозорішим. Люди повинні знати: в якій саме роботі тепер є потреба?
Але що робити в місті, де адміністратор відомого ресторанного бренду не може знайти вирішення проблеми свого бізнесу в міській раді, а інші два заклади оригінально закликають до співпраці владу, вивісивши метрові плакати з образливими для влади гаслами?
На чотирьох працюючих у нас припадає три працівника, що обслуговують гроші та звітність: видають, перевіряють, контролюють, контролюють...
В тій же Польщі, придбавши товар в роздріб, покупець прямо в товарному чеці бачить імпортний податок, національний та місцевий. Підприємці вже давно намагаються свій баланс зробити відкритим - щоб хоча б державні штрафи не виходили за розмір прибутку підприємців. Інакше вони повинні знову порушувати, залазити в кишеню населення, і знову платити за порушення...
Справа контролю - окрема ділянка роботи.
В липні завершає свою "тиху" роботу обласне КРУ, що більше місяця працювало в нашому регіоні. Відомство головного контролера країни Сивульського має те ж саме завдання, що його прем'єр Тимошенко ставила перед податківцями ще в 2008 році - виконати план по збору штрафів з підприємств. Тепер КРУ збирає штрафи з підприємств та службовців, що працюють з бюджетними коштами. Пригадується байка про мрію одного з керівників - як зробити вхід на роботу платним. КРУ-шники знайшли порушення у виплаті преміальних прибиральниці одного з підрозділів Ірпінської міської ради, у якої оклад ... 625 гривень. Тепер вона ... винна "роботі" близько 500 гривень.
До речі, на днях одна жінка-підприємець зробила досить емоційну заяву про нового ірпінського начальника-податківця: "Знаєш, з чого він почав? Не повіриш. З туалету. Тепер в Податковій можна ще й комфортно себе почувати ... жінкам особливо."
Пригадується, як ми, журналісти, бігали до колишньої начальниці, намагаючись переконати її втрутитись в процес знищення КП "Громадське харчування": "У вас під боком -недороге, якісне харчування для працівників, як можна дозволити міській раді виставляти економічно необґрунтовані рахунки за оренду приміщення?".
Тому робота починається з потреби, за яку повинні платити гідні гроші, а закінчується туалетом. Так же, як наш туристичний регіон - може починатися з великої програми, а закінчується сміттям, розкиданим по віковому лісу і ... туалетом на вокзалі.
До речі, три великих кольорових баки, що нещодавно з'явилися в Бучі, дозволяють на місці сортувати відходи: папір, скло, пластик. Це зменшує об'єм вивозу сміття на полігони Бородянки і відповідну комунальну вартість "нашого життя". До речі, ТПП "Рада", що вже багато років опікується переробкою відходів в нашому регіоні -це чи не одне із підприємств, що дозволяє бідним людям, здавши непотріб, отримати невеликі, але реальні гроші на пунктах прийому вторсировини.
Не дивлячись на певне напруження перед перевіряючими та відсутність коштів на вчасний аванс бюджетним працівникам, відділ охорони здоров'я в Ірпені демонструє прогрес в «заборобудуванні» - почалися роботи на одному із відокремлених підрозділів на Садовій. Щільний паркан навколо ділянки повинен продовжити велику справу євроремонту медицини Приірпіння. Цікаво, що великі суспільні ділянки для прогулянок в Ірпені тепер обладнані щільними парканами - такий рекреаційний підхід до лісних ресурсів. Дивитися можна, а ходити - зась!
До речі, ще кілька слів про контроль. Навіть в Російській імперії міністерство внутрішніх справ займалося виготовленням правил, що мали максимально залучити суспільний контроль на "межі інтересів". В Кагарлицькому краєзнавчому музеї зберігається "генеральний план" одного з сіл Київщини - це саме той документ, який видається власнику однієї з ділянок на момент оформлення. В Німеччині звичайний громадянин повідомляє сам про порушення порядку, і поліція рідко "шукає" порушення самостійно, розробляючи при цьому свою технологію "розкриття" правопорушень зовсім не там, де цього потребує суспільство. І пригадаємо "чек в роздріб" в Польщі, де звичайний громадянин бачить, скільки податків він сплатив своєю звичайною покупкою.
В основі лежить не державний контроль за потребою суспільства, а безпосередній контроль суспільства за власними економічними потребами!
Останній "земельний" інвестор
Напередодні виходу газети я побував у першого заступника Бучанського міського голови Юрія Хоменка. Колись він був ірпінським депутатом, і навіть балотувався в мери Ірпеня. Тому в Бучі, на мою думку, він мав би формувати "класичний", ірпінський підхід до вирішення будь-якої проблеми. Але насправді вирішується все спільно вже в новому, нетрадиційному руслі - як наслідок, за п'ять років виріс цілий мікрорайон в колишньому селищі з кількома облупленими дев'ятиповерхівками, до верхніх поверхів яких не завжди доходила вода. Тепер бучанці, на відміну від мешканців багатьох інших територій, можуть самі розповідати - як в скрутні часи будуються міста.
Дійсно, під час бесіди з заступником міського голови стає зрозуміло, що наші владні адміністратори, на відміну від звичайного бучанця, чи ворзельця, мають тепер приймати більш відповідальні рішення - незважаючи на певне напруження, Бучанська міська рада вже прийняла рішення про переведення лісопаркової ділянки біля колишньої 7-ї школи в ділянку комунальної власності (КП "Бучабудзамовник") для будівництва закладу освіти. Інвестиційна вартість об'єктів будівництва складає близько 200 мільйонів євро. Частина цих коштів (65 млн. гривень) піде на будівництво школи. Буча буде мати не тільки нову школу, але і півтисячі нових робочих місць. А по-діловому, по-європейскому - ще й біля 50 млн. євро в ресурсній базі міста, в поки що віртуальних місцевих облігаціях. Інакше з чого, скажіть будь ласка, має складатися вартість бучанського майна і додаткова вартість нашої праці, котра все ж таки вище, чим в Кагарлику чи Сумах? Крапку в політичній дискусії з приводу бучанської лісної ділянки поставила фракція БЮТ міської ради. Можливо, це є не дуже популярне рішення, але БЮТ "по життю" відрізнялася від інших політичних сил своєю робочою здатністю.
Не дивлячись на популістські розмови про боротьбу за мажоритарний принцип виборів на місцевому рівні, цього вже може ніколи не бути. Можливо, теоретично момент розділення волюнтаристично-мажоритарного і політично дисциплінованого принципу дії влади був наприкінці 90-х. Наприклад, в Білорусі було створено "народну", верхню палату парламенту, яка збирається один-два рази на рік на свої сесії і дає установи нижній, робочій палаті. Інша справа, що Білорусь залишається політично недемократичною країною, а в Україні демократичний процес випередив економічний розвиток. Тому, в принципі, ми знаємо, як забезпечити демократію, як зберегти незалежність, але не знаємо - що робити? А може, як казав той молодий політик – питання форми виборів - це черговий фантом? В решті решт, персона депутата, це як ціна на газ - всі знають, всі обговорюють, а вплинути на вибір ніхто не може. І чи треба? В кінці кінців, вибори в реальності - це просто певна гра. Пригадуєте, на початку статті я намагався разом зі звичайним українцем зрозуміти, як прожити на ті гроші, які тобі платять? І сумнів, який виникає - може просто тепер це є така вартість потреби в такій роботі? Таким чином, ми зросли естетично і політично, але так і не навчилися працювати, пропонуючи свої земельні і орендні послуги іншим. Тому логічною пропозицією було б спробувати на певний час забути про інструментиобслуговування "земельної лихоманки", а спробувати використовувати те, що ми збудували і оформили для іншої справи.
Що це за справа? Думаю, це кожен має вирішувати самостійно.
Віталік Партизан,
[email protected]
[email protected]
