» » 90-річний ювілей Михайла Тюменцева-Хвилі.

90-річний ювілей Михайла Тюменцева-Хвилі.

Велике кохання Михайла Тюменцева-Хвилі, або, про що розповів старий фотоальбом

Його вік майже збігається з віком нашого міста. 18 липня 2008 року М.В.Тюменцеву-Хвилі виповнюється 90 років. Інтерв'ю з людиною-легендою я вирішив узяти в приміщенні Історико-краєзнавчого музею міста Буча, який Михайло Васильович вважає своїм другим домом, і над створенням якого майже все життя він працював разом зі своєю коханою Надією Іванівною Хвилею-Тюменцевою.

- Так, це був, так званий "службовий роман", - Михайло Васильович обережно відкрив старий фотоальбом і запах радянського коленкору обкладинки та пожовтілих фотографій наповнив один з "залів" музею - маленьку кімнату завішану та заставлену експонатами, які розповідали про історію міста та його славетних людей. Насолоджуючись передчуттям, що саме зараз мені пощастить поринути в одну з найцікавіших екскурсій Бучанського музею, я запитав його директора:

- Михайле Васильовичу, велике кохання народилося у Бучі?
- Ні, "воно" приїхало з Бучі за комсомольською путівкою у край вічної мерзлоти, де знайшло мене на маленькій залізничній станції Єрофей-Павлович Амурської області, названої так на честь дослідника-мандрівника Хабаровського. Вона, моя Надія Хвиля, була молода й, як кажуть, весела, як весна. Закінчивши Київський педагогічний інститут за спеціальністю вчитель історії та літератури та попрацювавши деякий час у 13-й Бучанській залізничній школі (потім - №7 та зараз - № 1, - А.Б.), Надія була направлена до нашої далеко - східної середньої школи № 55 директором. Вона вміла тримати ключ від серця і учнів, і своїх колег. Не-можливо було не закохатися у таку золоту людину, чисту, як вода.

- Тридцяті роки минулого століття - невеселий час для "службового роману"…
- Але у народі кажуть, щастя - як трясця: кого схоче, того й нападе. Я на той час вже закінчив 7 класів тої самої 55-ої середньої школи, та після тримісячних курсів вчителів початкових класів, у чотирнадцять (!) років почав учителювати. Згодом, закінчивши у 1939 році Новгородський педагогічний інститут, я повернувся до рідної школи дипломованим та амбітним вчите-лем російської мови й літератури, Тоді, у "тридцяті", життя навколо мене було не таким похмурим, як оцінюють ті часи сучасні істо-рики. Ми одразу з Надією відчули взаємну симпатію один до одного. Збігались і наші погляди на життя, на нашу професію. Як казали на її батьківщині, якщо твої плани розраховані на рік - сій просо, якщо на десятиліття - сади дерева, якщо ж твої плани розраховані на віки - виховуй людей.

Одружившись, ми взяли прізвища один одного, а у 1941 році наш "службовий роман" подарував нам першу дитину, у 1942-му - другу. Ішла війна, я вже директорував та керував військовим шпиталем, розташованим у приміщенні нашої школи. У 1944-му році Надію відкликали на батьківщину, у бучанську школу. Ми, з малими, у товарняку, довго-довго їхали спустошеною країною, але серце гріло кохання. Воно зберегло наші душі, не дало їм затвердіти у ті "невеселі часи минулого століття".

- Мені відомо, Михайле Васильовичу, що ви та ваша кохана Надія Іванівна майже пів століття з 60 років "службового роману" віддали навчанню та вихованню молоді, чи можна казати про існування окремої "методики Хвилі-Тюменцевої" або "школи Тюменцева-Хвилі"?
- Життя без праці - злодійство, життя без мистецтва - варварство. Цей вислів, мабуть став нашим девізом. Ми завжди були на очах у наших учнів, разом з ними вивчали історію рідного краю, організовували зустрічі з цікавими людьми, письменниками, художниками, композиторами, листувались з музеями, разом займалися газетною та радіожурналістикою, видавали книги, путівники, туристичні буклети, публікували науково-популярні статті, знімали кінофільми і захоплювались фотографією. У ті часи я продовжував навчатись і, закінчивши Київський педінститут, разом з учнями та співробітниками Академії наук УССР працював над науковою працею "Словник важких випадків застосування співзвучних слів у російській мові" та - над "Словником співзву-чних слів української мови".

Я та моя кохана Надія Іванівна дуже цінували таке своє життя, сповнене творчим пошуком, збагачене повчальними прикладами з життєвого шляху всесвітньовідомих бучан: Булгакова, Камінського, Ревуцького, Патона, Мурашко, Володіна, Кошута та багатьох інших. Наприклад, за наукової підтримки співробітниками Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Літературно-меморіального музею М.Булгакова (м.Київ, - А.Б.), керівництва нашого, тоді ще селища Буча, ми встановили пам'ятний знак на місті садиби видатного письменника та драматурга Михайла Булгакова, пам'ятну дошку - на домі талановитого лікаря-гідропата Вітольда Камінського, видали першу частину його рукописі "Друг здравія", що створило на певний час туристичний ажіотаж навколо Бучі.

За допомогою учнів засновника української школи живопису Миколи Мурашка, проводили творчі вечори з художниками бучанського регіону, в яких обов'язково приймали участь наші вихованці. Мабуть, тому серед них так багато успішних людей творчих професій. Як кажуть, на чиїй землі живеш, того і воду п'єш. У нас і у наших молодших друзів були великі вчителі, тому цей "метод" та "школа" скоріше імені наших попередників, видатних земляків.

- Михайле Васильовичу, ви скромно промовчали про чисельні державні нагороди, які отримали за свою працю та громадську діяльність, ви і досі граєте у футбол та волейбол, але, взагалі, звідки у вас стільки енергії та здоров'я, у чому секрет вашого довголіття?
- Мені дійсно інколи здається, що я відчуваю себе на 45 років. Мій вік фізіологічно можна назвати, як "два по сорок п'ять". Я чудово пам'ятаю не тільки імена моїх вчителів та однокласників, дати особистого життя, а й багато сторінок історії моїх земляків. Уся дослідницька робота в галузі краєзнавства знайшла своє матеріальне втілення у створенні Бучанського історико - краєзнавчого музею, до фондів якого увійшли численні документи, фото- кіно- та відеоматеріали, особисті речі бучан, експонати, які були передані підприємствами та установами нашого регіону. Я повинен систематизувати цю історичну спадщину та не можу собі дозволити "розслабиться".


Доречі, 28 липня виповнюється десять років з моменту офіційної реєстрації "Благодійного клубу "Здоров'я" ім. В.Б.Камінського", головою якого я постійно являюсь. Важко переоцінити вклад цієї громадської організації у справу пропаганди здорового способу життя та впровадження оздоровчо-лікувального методу бучанина лікаря Вітольда Камінського. Членами клубу, спільно з Інститутом народної медицини, проведено сотні лекцій у населених пунктах Київської області, видано методичний посібник, в якому зібрані думки вчених, медиків, громадських діячів про здоров'я. На мою думку, найбільш влучним з них є вислів Аристотеля "Ніщо так не руйнує людину та не наближує його кінця, як відсутність життєвої напруги". Але, від себе додам слова народної мудрості: життя без кохання - як ріка без води.

- Які ви, Михайле Васильовичу, поставили собі завдання на майбутнє, про що мрієте?
- Нажаль, нещодавно Клуб "Здоров'я" залишився без приміщення, потрібно вирішити це питання з керівництвом міста. Також у планах: відновити зустрічі художників, літераторів, музикантів, любителів історії рідного краю, розширити музейну експозицію, упорядкувати фонди, відцифрувати кіно-, фото- та відеоархіви. Доречі, я вдячний керівництву Бучанського осередку Блоку Юлії Тимошенко, котре опікується історико-ландшафтним парком М.Булгакова та пообіцяло технічну підтримку при перенесенні візуальних архівів на сучасні цифрові носії. Представники ВО "Батьківщина" також гарантували, що після підготовки мною до друку рукопису В.Б.Камінського, профінансують видання цього безцінного з історичної та медичної точки зору трактату.

Я вдячний керівництву Бучі, на чолі з мером Анатолієм Петровичем Федоруком, які приділяють увагу музею та краєзнавчій роботі, котру веде моя родина і сподіваюсь, що напрацьовані десятиліттями матеріали ляжуть в основу туристичних маршрутів й тематичних екскурсій по нашому місту. Дуже сподіваюсь, також на відкриття музею-садиби академіка Є.О.Патона до 140-річчя його народження у 2010 році, в підготовці якого я беру безпосередню участь.

У моїх планах також відродження театральних традицій перших жителів Бучі, котрі були акторами, авторами вистав та вдячними глядачами. Мрію про міжнародні театральні фестивалі на бучанських підмостках, де вперше зіграв свої ролі Михайло Булгаков, який, доречі, сьогодні є найбільш затребуваним драматургом після Вільяма Шекспіра та Бернарда Шоу.

Мабуть досить мрій на найближчі десять років. Час летить швидко і не тим він дорогий, що довгий, а тим, що короткий. Жартома скажу, що, як сам не зробиш, то й Бог не поможе.

- Михайле Васильовичу, дякую за інтерв'ю та хочу запитати на останок, чим є для вас, людини, яка народилася у краю вічної мерзлоти, для якої російська була рідною мовою - Буча?
- Як для Михайла Булгакова тут моє "родинне гніздо". Тут виросли, отримали виховання та освіту мої троє дітей, троє онуків та троє правнуків. Вони увібрали в себе красу та щирість бучанської землі на все майбутнє життя. Як художник Микола Мурашко я отримую натхнення від розкоші бучанської природи та дуже дорожу її лікувальними властивостями, як доктор Вітольд Камінській.

Люди, з якими мені пощастило спілкуватися, спільно творити, подарували мені творче довголіття. Особливо я вдячний моїм з Надією учням, нашим молодим, талановитим послідовникам за допомогу у створенні музею в місті Буча, котрий, на мою думку, пови-нен стати центром патріотизму та творчого життя у регіоні.

А ще, Буча подарувала мені ніжне кохання та цікаве, творче життя. Мабуть Буча - це і є моє велике кохання! Сподіваюсь, що і ваше теж.

Анатолій Бальчос
нештатний кореспондент "Бучанских новин"
газета: №29 "Бучанські новини" від 18 липня 2008р.
  2
Коментарів: 1
Додати коментар
Василь Макарович

OFFline

на честь дослідника-мандрівника Хабаровського
Люди добрі! Про таку чудову людину, і так непрофесійно. Замість того, щоб читати - весь час "спотикаєшся" об "ляпи" автора.
Яку школу треба було закінчити, щоб назвати Хабарова "Хабаровським"?

0
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.