» » У Святошині відкрили хоспіс для онкохворих

У Святошині відкрили хоспіс для онкохворих

У вівторок біля міської онкологічної лікарні, що на вул. Верховинній, 69, Святошин, відкрили хоспіс для хворих на останню стадію раку.

Хоспіс — медична установа, де доглядають за невиліковно хворими і готують їх до смерті. Двоповерховий корпус розташований метрів за сто від лікарні. На вхідних дверях намальована жіноча рука, що відпускає метелика на волю. Таку емблему придумали медики-онкологи. Невиліковно хворих тут доглядатимуть 139 осіб медперсоналу. Будівля розрахована на 25 осіб. Є їдальня, церква, бібліотека, зимовий сад. Навпроти кабінету керівника закладу Олексія Калачова, 33 роки, стоять три клітки з папугами.

— Ці птахи знімають психологічне напруження, — пояснює він.

Усі палати — одномісні, окрім однієї, на першому поверсі, яка розрахована на чотирьох осіб. Є люди, які не хочуть помирати самотньо. Вони й перед смертю прагнуть спілкуватися з іншими, пояснює ”ГПУ” призначення цієї кімнати Геннадій Олініченко, 43 роки, головлікар онколікарні.

У кожній палаті є санвузол, ліжко, шафа, тумбочка, телевізор, DVD-програвач і музичний центр. Журналістам показали кімнату для хворих на рак дітей. Там одне звичайне ліжко і маленька колиска.

Раніше хоспіс працював на сьомому поверсі онколікарні, але він був набагато меншим — на 10 ліжок.

На відкриття прийшла заступниця мера Ірена Кільчицька. Вона пообіцяла, що кількість місць збільшать, поставлять додаткові ліжка. Однак головлікар зауважує, що таке робити не можна.

— За міжнародними умовами, кількість ліжок у хоспісі не має перевищувати 25. Інакше медперсоналу надто важко працювати, — пояснює він ”ГПУ”. — Усі палати мають бути одно- або чотиримісними. Двомісні робити заборонено: хворий надто гостро переживає смерть сусіда. Тримісні теж заборонені. Людська психологія така, що серед трьох завжди виникає група з двох однодумців. Вони ро з третьої особи ворога, — зауважує Олініченко.

До хоспісу потрапляють невиліковно хворі на рак, яких із різних причин не можуть або й не хочуть доглядати рідні. Серед них багато літніх і самотніх людей. Родичі забезпечують їх памперсами, мийними засобами. У самому закладі помирає 80% осіб, а решті 20% призначають знеболювальні ін’єкції і відправляють додому. За словами Олексія Калачова, в середньому людина перебуває в них три місяці, а потім помирає.

— Буває, що люди лежать у хоспісі до року, — каже медсестра Ірина. — Працювати тут ніхто не хоче. Зарплата в персоналу маленька, 900 гривень щомісяця. Дуже важко — й морально, й фізично. Особливо, як дітки помирають. За 2006-й померло шестеро. Попрацюєш тут рік, і смерть сприймаєш як належне, — додає вона.

У Києві є ще два хоспіси: в міській клінічній лікарні N2, що на вул. Краківській, 13 — на 30 місць; у лікарні N10 на просп. 40-річчя Жовтня, 59а — на 70. У мерії говорять, їх не вистачає і обіцяють до кінця 2008-го відкрити ще три таких заклади — по 50 місць у кожному.

Торік в онколікарні на Верховинній лікувалися 717 пацієнтів.
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.