Хранитель памяти

Михайло Васильович народився в Сибірі, на станції Хілок Забайкальської залізниці. В 1920 році його батьки переїхали на Далекий Схід — по дорозі з Москви до Хабаровська є залізнична станція під назвою "Єрофєй Павлович". Поїзд там стоїть ЗО хвилин, і хто хоча б раз здійснив цей маршрут — цю станцію пам'ятає за її, таку незвичну, назву. За переказом саме тут робив зупинку дослідник Хабаров зі своєю експедицією, ідучи на схід. В його честь місцеві жителі і назвали цю станцію його ім'ям. Потім місцеві жителі і назвали цю станцію його ім'ям. Потім був Новгородський педагогічний інститут і вчителювання в рідному селищі, в якому директором школи працювала його майбутня дружина. Після справжнісінького службового роману вони одружились. Там, на Далекому Сході, Тюменцевих-Хвиль і застала війна. В 1944 році сім'я повернулась на батьківщину Надії Іванівни і оселилась в Бучі. Житла не було, квартир тоді не давали. Довелося взяти грошову позичку в держави, аби будувати свій дім. Дім Михайло Васильович, побудував власними руками, без робітників і підрядників, що тоді робити було не прийнято, окрім цього не перестаючи викладати в школі і учитись, — в той же час він закінчив Київський педінститут.

Сім'я Тюменцевих-Хвиль виростила трьох дітей, трьох внуків і трьох правнуків. Але марно рахувати учнів, які завдячують своїм вихованням цим двом педагогам, — 60 років роботи в школі! До цих пір колишні учні пишуть їм вдячні листи, часто приїжджають в гості, відразу чоловік по 20, і всім вистачає місця за столом. На Київських заводах і фабриках, у всіляких установах і організаціях можна знайти їхніх вихованців. Навіть на Тихоокеанському флоті служать, як, приміром, Микола Ясаков — віце-адмірал та Юрій Душко — адмірал. В інституті Шалімова багато років пропрацював їх колишній учень — знаменитий професор Борис Даманський. А також — заслужена артистка України Валентина Третьякова, котра виступала у складі першого і найбільш знаменитого "Тріо бандуристок".

Для своїх учнів Тюменцеві-Хвилі завжди намагались організувати зустрічі з цікавими людьми, письменниками, композиторами. В їхній садибі збирались такі видатні люди, як Сосюра, Малишко, Луценко, композитор Шамо. Проводили зустрічі, листування з музеями. їм писала дружина Горького. І завжди під рукою в Михайла Васильовича були фотоапарати і кінокамери, навіть учнів навчив знімати кіно. В школі Надія Іванівна керувала гуртком "Аврора", де навчала дітей журналістики. Учні писали статті, готували доповіді, виступали на радіо. Робота в газеті для багатьох визначила їх подальшу долю. Діма Загорський став доцентом і письменником, Петрусь Кравчук, хлопчик з дитбудинку, став поетом, Володимир Мостовий — редактор газети "Зеркало недели". До речі, Володимир Мостовий дуже допоміг Михайлу Васильовичу з виданням його "Словника співзвучних слів російської мови", який був укладений ще в 70-х роках.

Захоплення рідною Бучею почалось так. Коли упорядковувалась енциклопедія "Історія міст і сіл УРСР" подружжя педагогів викликали на прийом до Бажана і там поставили завдання "розкопати" історію бучанського краю. До дослідників звертались і продовжують звертатись історики, журналісти, надсилають листи з проханням розшукати і допомогти зв'язатись з родичами, як, приміром, німецький письменник В. Кошут, родом з Бучі. Пошуки його родичів велись три роки. Працюючи в школі, краєзнавці їздили по містах, селах, селищах і збирали матеріали, які хоча б якось були пов'язані з Бучею. Матеріалу назбиралось чимало, ось так і виникла ідея створити історико-краєзнавчий музей Бучі. Михайло Васильович звернувся за допомогою до селищного голови А.П. Федорука. Розповів йому про свій задум і попросив виділити невеличке приміщення. І замість невеличкого приміщення голова довірив йому гарний павільйон на чотири великі зали (колишнє приміщення гастроному по вул. Енергетиків, 14).

Зараз тут проводяться ремонтні роботи. На сьогоднішній день вже повністю зроблений кабінет директора і технічна кімната. Виставкові зали поки що у процесі реконструкції. Майбутній музей також вдячний за допомогу з боку В.П; Мостового — редактора газети "Зеркало недели", який надав кошти і цінні історичні книжки та з боку директора Бучанської школи-інтернату М.П. Наконечного. Не обійшлось тут і без підтримки начальника . ДКЖЕПу В.А. Гетьманенка. Саме він і директор СУ-146 В.А. Сергієнко допомагають музею ремонтувати приміщення. Усі двері, які ми зможемо побачити в музеї — заслуга В.П. Яцюка голова правління ЗАТ "Меліоратор", а за відеотехніку й відео-зйомку — подяка В.Н.Самосєву.

В експозиціях Бучанського музею ми зможемо побачити багато цікавих експонатів. Наприклад, зібрана тюменцевими - будуть стояти плівки із записами сучасних урочистостей — святкування днів Бучі, записи шкільних лекцій та виступів. Можна лише уявити, як цікаво буде дивитися ці плівки через десятки років. Бучанці також отримають можливість візуально, а не з пам'яті, бачити зміни у житті Бучі.

Наприклад, за допомогою відеозйомки в майбутньому можна буде спостерігати за будівництвом супермаркету, яке розпочалось на центральній площі.

Отож, ремонт і підготовка приміщень іде максимальним темпом і будемо сподіватись незабаром двері музею відкриються для всіх бажаючих.

Що про долю свою можу сказати? Вона щаслива. Працювати почав з 14 років, після 7 класу директор школи направив мене на педагогічні курси, а через кілька місяців почав вчителювати. Я вдячний тому директорові школи, який відчув моє призначення на цій землі - вчити дітей. Так що, доля в мене щаслива.