Інтервю Бучанського міського голови про реалії сьогодення великих і малих міст

Анатолій Федорук обирається мером Бучі з 1998 року. Йому виповнилося 27, коли він вперше очолив громаду.
Сьогодні це досвідчений та авторитетний представник місцевого самоврядування.
В інтерв’ю «Великому Києву» він пояснює реалії, в яких опинилося північно-західне «крило» Київської агломерації.

Друкуємо основні тези інтервю - повна версія за посиланням >>

– Опишіть Бучу трьома тезами.

– Це молоде місто з багатою історією і амбітними планами на майбутнє. Це місто фестивалів. Місто комфортного життя для його городян.

Місто в постійному пошуку своєї родзинки, я б сказав ідентичності, у столичному регіоні.

* * *



– Скільки людей зараз проживає в Бучі?
– За розрахунками Мінфіну – 37 тисяч. По факту – 43-44 тисячі.
Це спільна статистика міських управління праці, пенсійного відділу, охорони здоров’я.


– Місяць тому ми закінчили десятиліття. Скільки було населення у 2010-му?
– Краще поясню тенденцію. Кожні два-три роки ми бачимо приріст на плюс-мінус 1,5 тисячі жителів.

– Вам образливо, коли Бучу називають «спальним районом Києва»?
– Це взагалі не про нас. Буча окремий населений пункт.

* * *

– З чого має складатися стратегія міста?
- Звичайно, історичне минуле є вкрай важливим при розробці стратегії і ми зважували на це з нашими міжнародними партнерами та експертами.
Для Бучі важливо не те, що було, а те, до чого вона прагне.

Тож головним завданням було дати відповідь якою ми хочемо бачити нашу громаду в майбутньому, якого результату ми хочемо досягнути. Ми прийшли до висновку, що місто в першу чергу має бути комфортним для своїх мешканців та виконувати функцію рекреаційного сервісу для столиці. Власне саме тому, в стратегії закладений розвиток відповідної інфраструктури у всіх населених пунктах Бучанської ОТГ.

– Скільки часу для цього треба?
– Думаю, мова йтиме про «5-річку». У нас в цілому масштабні плани. Передбачаємо створити власний індустріальний парк , перші кроки в цьому напрямку вже зроблено. Індустріальний парк «Мироцьке» пройшов відповідні погодження в Міністерстві економіки і включений до реєстру індустріальних парків Київщини. Амбітний проект плануємо реалізувати спільно з АНТК «Антонов» на базі однойменного аеропорту, який знаходиться в межах Бучанської ОТГ. Йдеться про логістично-вантажный хаб.



* * *


– По суті, ви конкуруєте з Києвом за середній клас?
– Київ не може навіть на слух сприймати те, що хтось з ним конкурує. Ми з ним вживаємося як єдиний організм. Ми наближаємося до питань про Київську агломерацію. Бо, по факту, середній клас наповнює місцеві бюджети як Києва, так і Бучі. Тому треба говорити про спільне створення комфортних умов для людей.

Проживаючи на постійній основі в Бучі людина може виробляти додану вартість в Києві. Але для цього треба щодня доїхати на роботу. Питання завантаженості доріг надзвичайно гостре. Зараз я помічаю, що київська влада нарешті прибрала умовні кордони й зрозуміла: проблема спільна. Тепер важливо, аби в Києві закріпилася певна спадковість. Щоби мерія не перезавантажувалася щоразу після нового виборчого циклу. В такому випадку можна розраховувати на зовсім інший розвиток. Бо кожен новий міський голова й депутатський корпус першу частину каденції зазвичай витрачають на популізм (треба реалізовувати обіцяне). А в другій працюють з метою досягнення результату на наступних виборах. І знову виходить популізм.

Досягнути певних зрушень у місті можна років за 10. Звичайно, якщо громада не помилилися з владою із самому початку.

– Ваше місто самодостатнє?
–Ми маємо досить розвинені соціальну та комунальну інфраструктури, але бачимо нагальну потребу в їх постійній модернізації та розбудові, аби комфорт і зручність стали перевагами для тих, хто обрав наше місто для свого життя.

З фінансової точки зору наше місто є самодостатнім.Але чи достатньо цього для нашої вимогливої громади? Звичайно – ні.

– Скільки бучанців щодня їздять до Києва?
– Маю статистичні дані: 43% населення працездатного віку.

* * *


Багато говорять про кільцеву дорогу. Перепрошую, а де її будувати? Ми бачили кілька навіть не проєктів, а замальовок.
Це ж не лише Київ має потребу в кільцевій дорозі, а вся область.
Аби було нормальне транспортне сполучення для комунікації між собою, не через столицю.

– Тобто, кільцева дорога – державний проєкт?
– Звичайно. Муніципальний рівень не здатен потягнути такий масштаб. Треба урядова програма. Та крім розмов,як на мене, нічого не робиться.

* * *

Тому ми намагаємося не чекати на успішні результати реформ, а виходячи з можливостей, реалізовуємо інфраструктурні проекти.

Скажімо, у нинішньому році буде реконструйована та добудована з розширенням потужностей для навчання 990 учнів загальноосвітня школа №1 . Це стало можливим завдяки тому, що місто залучило кошти європейців у рамках «Надзвичайної кредитної програми для відновлення України».

Торік вдалося розвантажити Бучанський НВК ЗОШ№3 шляхом добудови нового корпусу.

Завершуються роботи з облаштування окремої будівлі для Української гімназії, тож ЗОШ №1 стане третьою школою, яка суттєво оновить умови для навчання, підтягнувши їх до європейських стандартів.

Маємо напрацювання і в медичній галузі: йдемо шляхом відкриття і побудови амбулаторій загальної практики сімейної медицини не лише у Бучі, а й населених пунктах громади, забезпечення лікарів спецтранспортом.



– Судячи з ваших слів, бажання змінювати ситуацію ви й зараз не бачите?
– Розберемося, як все відбувається. Приміром, є завдання добудувати кільцеву дорогу навколо Києва. Мобілізувавши сили та ресурси, можна впоратися за 3 роки. Та недавно призначили чергового міністра інфраструктури. Він дає інтерв’ю, в якому заявляє, що міністерство працюватиме над будівництвом кільцевої дороги. Певний час його слів вистачає для суспільного обговорення: громадяни включилися, бізнес теж уже фантазує плани. Але далі від міністра – штиль.

– Як змінилася би Буча, якби дорога була побудована?
– Здаватимуся егоїстом, але місту важливо, аби ще 2-3 роки кільцевої не було. Розумію, що викличу певний негатив. Але за цей час її точно й не побудують. Бучі важливо використати цей час для насичення певною інфраструктурою.

Звичайно, розвантаження міста трафіком, який курсує трасою Київ – Ковель, є надважливим. Це і екологічна проблема, і питання зручності.




* * *






– У “нульових” залізничне сполучення було ключовим для вашого напрямку. Та зараз чимало рейсів скасовано, а рухомий склад поржавів…
– Дивна ситуація.
Кількість людей в передмісті збільшується, а інтенсивність залізничного сполучення, кількість рухомого складу зменшується…
У 2020 році теж буде скорочена кількість електричок.



Але у нас є пропозиція: приміський транспорт – це спільний проект Києва, обласної та місцевої влади. Без якісного сервісу на залізниці говорити про те, що ми в короткостроковій перспективі вирішимо той колапс, який маємо з транспортом, нереально.

* * *

Державна влада починає розуміти, що транспортна проблема без її втручання не врегулюється. Та й не Київ її створив.

– Проблема в грошах?
– Немає такого поняття, щоби грошей не було. Вони десь є. Просто не ефективно використовуються.

Дороги всією країною будують відрізками лише тому, що в кожному регіоні треба показати результат. Дорожня карта України схожа на вінегрет. Але дороги так не будуються!

* * *

– Підсумовуючи тему інфраструктури. Окружна дорога навряд чи буде побудована раніше, ніж через 2-3 роки.


Як на мене, найскладніший відрізок – це ділянка між трасами Київ – Одеса та Київ – Чоп яку необхідно першочергово побудувати.



Також треба вирішити проблему будівництва шляхопроводу через залізницю. Історично склалося, що дві частини міста роз’єднані залізницею. Але цей проєкт потрібен не лише Бучі, а ще й як мінімум Ірпеню.

– Які терміни?
– 2-3 роки максимум. На жаль, складно коментувати, як себе поводитимуть державні органи. Вони у нас часових зобов’язань не мають.

– Щодо приміського залізничного сполучення з Києвом, ви очікуєте на приватні компанії?
– Не обов’язково. Я вважаю, це проблема державна.

* * *

– Й третій момент щодо інфраструктури. В метро з «Академмістечка» через Ірпінь до Бучі ви не вірите?


Київська влада давно запустила проект кільцевої електричку. Але реалізація… Метро Сирець, залізнична платформа. Якщо я, споживач послуги, не хочу їхати в центр на авто, тоді мені треба його лишити десь поруч із залізничною платформою. Де?.. Ні паркінгу, ні нормальних підходів до платформи не існує. Склалася очевидна проблема: залізниця сама по собі, міська влада поєднала платформу з метро, але середовище комфорту для людини створено так і не було.



* * *

– Ви часто зустрічаєтеся з виборцями?
– Щодня. Це не заплановані зустрічі. Я можу йти або їхати, мене зупинять, запитуватимуть.
Перевага невеличкого міста над величезним – у безпосередньому контакті з людьми.
Ти його відчуваєш.

– Що вони вам говорять?
– Зазвичай одразу намагаються висловити або своє захоплення, або невдоволення. Важливо пояснити, як практично можна вирішити ту чи іншу проблему, про яку говорить людина. По суті, йде роз’яснення.

– Ви себе ким більше сприймаєте: чиновником, найманим робітником чи власником підприємства?
– Найманим співробітник громадою, адже фактично щодня доводиться здавати іспит.

* * *

– Ви вважаєте себе незалежним?
– Певною мірою, звичайно. Вам треба розуміти структуру бюджетоутворення. В Бучі немає гегемона. Часто-густо, особливо в процесі об’єднання територіальних громад, я бачив позицію, коли враховувалася думка латифундиста-користувача.

– Феодала.
– Не називатиму цих людей феодалами. Та вони інколи вважають, що саме ось так має бути сформована ОТГ. Й коли мій колега сільський голова починає підігрувати латифундисту, я часто запитую, чи розуміє він, що у випадку повної залежності від останнього, не зможе навіть провести нормативно-грошову оцінку землі.

Сільському голові справді складно, бо в такому випадку він не голова, а зв’язковий між запитами громади і запитами латифундія.

Важливо, аби структура бюджету не залежала від 1-2-3 виробництв. Їм домовитися між собою набагато простіше. Це не про місцеве самоврядування.

* * *

– З ким ви не готові дружити?
– З людьми, які більше люблять себе в процесі, аніж місто. Не є таємницею, що через місцеві вибори багато хто намагається будувати політичну кар’єру.

Не люблю вислів «вискочка». Але в умовах сьогоднішніх інформаційних технологій чимало «вискочок» досягають певного інформаційно-пропагандиського результату, хоча собою нічого не вартують.

За такими людьми, окрім правильних тез й подачі інформації, порожнеча. З часом люди це розуміють та дають оцінку подібним персонажам. Але громада втратила час.

* * *

– Ви проти преференцій окремим регіонам?
– Так. Бо якщо їх надати, буде відтворено прецедент. Він стане збудником великої проблеми.

– Основні нарікання на законопроект Зеленського були пов’язані з префектами?
– Назва посади не має значення – префект, голова району чи хтось інший.
Не може одна особа (префект), яку назначили, замінити собою все місцеве самоврядування.



Сьогодні є проблема в частині самоврядних функцій.

Сільська, селищна, міська, районна, обласна плюс державні адміністрації, міністерства та відомства наділені фактичноо однаковими компетенціями. Сім няньок – результат…



* * *

– Коли завершиться реформа місцевого самоврядування?
– Вона може тривати вічно. Жартую, звісно (сміється). Але ви вдало визначили проблему: не встановлення чітких термінів призвело до того, що навіть формування громад відбувається не поступово, а хаотично. Не хаотично, а аврально. Хтось лише позавчора почав цей процес, хоча реформа триває 4 роки. Хто винен? Знову-таки, законодавець – зокрема, профільне міністерство та Уряд, які не чітко окреслили терміни. Бо треба було прописати в законі: добровільне об’єднання – це, скажімо, максимум 5 років.

* * *