Цю історію розповіла мені бабуся трирічної Насті Світлана Борисова, яка мешкає у Бучі. Нещодавно вона пережила чорні дні, коли носилася по нашому регіону з непритомною онукою на руках в пошуках допомоги лікарів. Дівчинка горіла з температурою +40, а її посилали не просто від лікаря до лікаря, і навіть не з лікарні до лікарні, а з одного міста до іншого.
Хто зіткнувся з системою охорони здоров’я дітей в Приірпінні, той без перебільшення особисто був героєм фільму жахів.
![]()
За словами бабусі, хвороба почалася в з невисокої температури. Мама Насті була на роботі в Києві, а тато у відрядженні, тому з дівчинкою того дня залишилася бабуся. Згодом стан дитини, що був схожий на отруєння, стрімко погіршився і, після консультацій двох педіатрів, які не змогли поставити діагноз, з температурою +40 бабуся з онукою опинились в Ірпінській дитячій міській лікарні.
Заввідділенням миттєво діагностувала запалення легенів, але, дотримуючись правил, змушена була відправити вкрай важку дитину в Ірпінську міську лікарню, що в місті Буча, на рентген, консультації інфекціоніста та хірурга, оскільки дівчинку виснажували ще й болі в животі. В Ірпінській міській дитячій лікарні ні рентгена, ні цих спеціалістів не було.
Хірург від огляду відмовився, аргументуючи відмову тим, що трирічну дитину має оглядати дитячий хірург, якого, як виявилося, теж немає в Приірпінні.
“Ми повернулися в Ірпінську дитячу лікарню. Насті одразу підключили крапельницю, почалося лікування. Але за добу стан погіршився до реанімаційного. Запалення легенів спричинило сильну інтоксикацію, зниження функцій організму, абсолютну байдужість та періодичну втрату свідомості. Дитина приходила до тями тільки від больових спазмів в животі. Вона плакала…”, – розповідає бабуся, з останніх сил стримуючи сльози.
Занепокоєні лікарі, щоб виключити або підтвердити апендицит, вдруге наполягли на консультації хірурга і Світлана знову поїхала з Настею на таксі в лікарню до Бучі. У результаті огляду дитину направили до дитячого спеціаліста в обласну лікарню м. Боярка.
“Мене охопила паніка. Чому замість того, щоб дати спокій дитині і отримати медичну консультацію на місці, я змушена скрізь їздити і носити напівпритомну дитину в зимовому одязі на руках, адже вона була абсолютно безсила?”, – в серцях вигукує Світлана.
Правда, для поїздки в Боярку хоча б дали швидку. Бабуся зібрала всі необхідні речі (а це 4 пакети) на випадок, якщо доведеться залишитися в обласній дитячій лікарні. На щастя хірург апендицит не підтвердив, і вони за 2,5 години повернулися в Ірпінь та продовжили призначене лікування.
Насті покращало, коли організм почав звільнятися від токсинів. Вона стала потроху пити, потім їсти, а згодом і посміхатися. Завідувач відділенням Ольга Онищенко зробила все можливе для одужання дитини і сім’я Насті безмежно їй вдячна за увагу і турботу.
За словами Світлани Борисової, в Ірпінській дитячій лікарні, що обслуговує великий регіон, працюють чудові професіонали, які віддають дітям своє серце.
“Але що вони мають, крім досвіду і бажання допомогти кожній дитині? Відсутність сучасного обладнання, медикаментів, реанімації для тяжко хворих (а таких чимало), профільних лікарів, які б проводили консультації безпосередньо в лікарні. Все це унеможливлює лікування дітей в нормальних умовах. У лікарні 40 місць – по 20 для дітей до 3-х і після 3-х років та три лікарі. Біохімію крові відправляють в лабораторію Бучі, кардіограми для розшифрування – в Ірпінську дитячу поліклініку, а результати обстежень надходять не раніше, ніж за тиждень”, – обурюється бабуся Насті.
Але поневіряння після покращання Настусиного здоров’я не припинилися. Дівчинці потрібно було ще раз зробити рентгенівський знімок, але це також виявилося великою проблемою.
“Працівниці лікарні в Бучі нам категорично відмовили, посилаючись на те, що апарат часто ламається, та велику кількість людей. А в коридорі, коли ми прийшли, не було жодного пацієнта. “Дитячий стаціонар обслуговує Ірпінська дитяча поліклініка, і крапка!”, – категорично відмовили Світлані з дитиною на руках.
З онучкою їй довелося в 23-градусний мороз знову їхати на таксі в Ірпінську дитячу поліклініку. Там їм повідомили, що рентгенівська установка не працює, і відправили в дорослу поліклініку. Таким чином в стаціонарі в Бучі, який фактично через дорогу від будинку Насті, не виявили співчуття до трирічної дитини, яка пройшла складне тривале лікування, змусивши для обстеження стану легенів їхати до медичних закладів сусіднього міста.
“Хіба діти не заслуговують на те, щоб лікуватися і отримувати в одному місці комплексну медичну допомогу? Адже далеко не всі мають власне авто для поїздок на консультації, аналізи та обстеження, чи гроші на таксі. Тільки доброзичливе, дбайливе ставлення лікарів та медсестер Ірпінської дитячої лікарні до діток, їхня турбота і тепло, яким вони зігрівають кожного маленького пацієнта, компенсують розчарування існуючою системою охорони здоров’я в Ірпені та Бучі. В Україні весь час проводять якісь реформи, але ніяк не доходять руки до охорони здоров’я. Невже ні в Бучі, ні в Ірпені не можна зібрати в одному місці максимум всього (і всіх) для надання медичної допомоги хоча б маленьким дітям? Щоб лікарі приходили до хворої дитини, а не возити ледь живу дитину по трьох містах до лікарів? На парки/сквери гроші є, а на це немає?” – бідкається Світлана.
Хто зіткнувся з системою охорони здоров’я дітей в Приірпінні, той без перебільшення особисто був героєм фільму жахів.
За словами бабусі, хвороба почалася в з невисокої температури. Мама Насті була на роботі в Києві, а тато у відрядженні, тому з дівчинкою того дня залишилася бабуся. Згодом стан дитини, що був схожий на отруєння, стрімко погіршився і, після консультацій двох педіатрів, які не змогли поставити діагноз, з температурою +40 бабуся з онукою опинились в Ірпінській дитячій міській лікарні.Заввідділенням миттєво діагностувала запалення легенів, але, дотримуючись правил, змушена була відправити вкрай важку дитину в Ірпінську міську лікарню, що в місті Буча, на рентген, консультації інфекціоніста та хірурга, оскільки дівчинку виснажували ще й болі в животі. В Ірпінській міській дитячій лікарні ні рентгена, ні цих спеціалістів не було.
Хірург від огляду відмовився, аргументуючи відмову тим, що трирічну дитину має оглядати дитячий хірург, якого, як виявилося, теж немає в Приірпінні.
“Ми повернулися в Ірпінську дитячу лікарню. Насті одразу підключили крапельницю, почалося лікування. Але за добу стан погіршився до реанімаційного. Запалення легенів спричинило сильну інтоксикацію, зниження функцій організму, абсолютну байдужість та періодичну втрату свідомості. Дитина приходила до тями тільки від больових спазмів в животі. Вона плакала…”, – розповідає бабуся, з останніх сил стримуючи сльози.
Занепокоєні лікарі, щоб виключити або підтвердити апендицит, вдруге наполягли на консультації хірурга і Світлана знову поїхала з Настею на таксі в лікарню до Бучі. У результаті огляду дитину направили до дитячого спеціаліста в обласну лікарню м. Боярка.
“Мене охопила паніка. Чому замість того, щоб дати спокій дитині і отримати медичну консультацію на місці, я змушена скрізь їздити і носити напівпритомну дитину в зимовому одязі на руках, адже вона була абсолютно безсила?”, – в серцях вигукує Світлана.
Правда, для поїздки в Боярку хоча б дали швидку. Бабуся зібрала всі необхідні речі (а це 4 пакети) на випадок, якщо доведеться залишитися в обласній дитячій лікарні. На щастя хірург апендицит не підтвердив, і вони за 2,5 години повернулися в Ірпінь та продовжили призначене лікування.
Насті покращало, коли організм почав звільнятися від токсинів. Вона стала потроху пити, потім їсти, а згодом і посміхатися. Завідувач відділенням Ольга Онищенко зробила все можливе для одужання дитини і сім’я Насті безмежно їй вдячна за увагу і турботу.
За словами Світлани Борисової, в Ірпінській дитячій лікарні, що обслуговує великий регіон, працюють чудові професіонали, які віддають дітям своє серце.
“Але що вони мають, крім досвіду і бажання допомогти кожній дитині? Відсутність сучасного обладнання, медикаментів, реанімації для тяжко хворих (а таких чимало), профільних лікарів, які б проводили консультації безпосередньо в лікарні. Все це унеможливлює лікування дітей в нормальних умовах. У лікарні 40 місць – по 20 для дітей до 3-х і після 3-х років та три лікарі. Біохімію крові відправляють в лабораторію Бучі, кардіограми для розшифрування – в Ірпінську дитячу поліклініку, а результати обстежень надходять не раніше, ніж за тиждень”, – обурюється бабуся Насті.
Але поневіряння після покращання Настусиного здоров’я не припинилися. Дівчинці потрібно було ще раз зробити рентгенівський знімок, але це також виявилося великою проблемою.
“Працівниці лікарні в Бучі нам категорично відмовили, посилаючись на те, що апарат часто ламається, та велику кількість людей. А в коридорі, коли ми прийшли, не було жодного пацієнта. “Дитячий стаціонар обслуговує Ірпінська дитяча поліклініка, і крапка!”, – категорично відмовили Світлані з дитиною на руках.
З онучкою їй довелося в 23-градусний мороз знову їхати на таксі в Ірпінську дитячу поліклініку. Там їм повідомили, що рентгенівська установка не працює, і відправили в дорослу поліклініку. Таким чином в стаціонарі в Бучі, який фактично через дорогу від будинку Насті, не виявили співчуття до трирічної дитини, яка пройшла складне тривале лікування, змусивши для обстеження стану легенів їхати до медичних закладів сусіднього міста.
“Хіба діти не заслуговують на те, щоб лікуватися і отримувати в одному місці комплексну медичну допомогу? Адже далеко не всі мають власне авто для поїздок на консультації, аналізи та обстеження, чи гроші на таксі. Тільки доброзичливе, дбайливе ставлення лікарів та медсестер Ірпінської дитячої лікарні до діток, їхня турбота і тепло, яким вони зігрівають кожного маленького пацієнта, компенсують розчарування існуючою системою охорони здоров’я в Ірпені та Бучі. В Україні весь час проводять якісь реформи, але ніяк не доходять руки до охорони здоров’я. Невже ні в Бучі, ні в Ірпені не можна зібрати в одному місці максимум всього (і всіх) для надання медичної допомоги хоча б маленьким дітям? Щоб лікарі приходили до хворої дитини, а не возити ледь живу дитину по трьох містах до лікарів? На парки/сквери гроші є, а на це немає?” – бідкається Світлана.
