» » Дівчинка і війна

Дівчинка і війна

Історія людства потопає у вирі постійних битв.
Війна нас переслідує, війна нас не відпускає…


Не виплакати тих сліз, не винести тієї втрати, не повернути час назад і не забути героїв. Порахувати померлих, але не біль утрати... Його не приховати, не задушити, не позбутися, не забути і не піти далі без нього. Війна. Чорне полум’я, яке виростає, випростається настільки, що своєю темною тінню ховає сонце від усього живого під ним... Ховає життя, висмоктує всю любов, усе щастя, залишаючи по собі лиш пустку землі, пропалену кров’ю, яка не дасть плодів, бо вже мертва.
Дівчинка і війна


Ця дівчина приїхала в Бучу з Луганської області. Така собі звичайна дівчина, лише... в очах щось надто дивне, не те, що має бути в зіницях її однолітків. І не можна зрозуміти в чому справа, немає там ані болю, ані жалю, ані горя... Якась безмежна стіна, ніби провалля. То стражденні очі, в таких не побачиш дна.
Уже тиждень як вона приїхала, а за весь цей час лише декілька разів привіталася, а більш ні слова. Мабуть, гордість і велика зневага до нас змушує її так поводитися, – думали в класі. Після декількох спроб поговорити, ми дізналися, що дівчина хоче стати лікарем, а головне, дізналися, що вона дуже щаслива тому, що на Київщині немає війни. Вірить, що скоро й на її рідній Луганщині так буде...

«Ми почули вибухи, почали обстрілювати наш будинок. Впала стіна. Я, мама та бабуся схопилися й побігли вглиб дому. Добігли до ванної... ми ледь встигли притулитися до стіни, як прямо перед нами впало все: стіни, меблі, стеля. Залишилися лише ми, злякані, німі, а коло нас пекло, руїни всього нашого життя».
Дівчина перестала розмовляти. «Я хотіла сказати, але не могла». Лікарі дійшли висновку, що це шок, але нічого зробити не могли. Тоді в її житті почався гіркий тур по лікарнях. Батьки часто зверталися до нетрадиційних методів лікування. Але слова не сходили з її вуст... На той час її супутником став невеличкий синій блокнот і ручка. Пройшло більше місяця, перш ніж вона змогла щось вимовити. Спочатку по звуках, далі по словах, ніби тільки народжена дитина. Слово «Привіт», уперше проголошене нею до однокласників, було вже великим успіхом.

Їй скоро випускатися зі школи, складати екзамени, а в душі ще й досі не щезає страх. Зараз дівчина вчиться і старанно готується до іспитів. Нехай доля буде до неї милосердна.


опубліковано в газеті «Бучанські новини» №15 від 17 квітня 2015 року
Аня МАКАРЧУК 
  4
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.