В останній день масляного тижня відзначалася Прощена неділя. Традиційно в цей день прийнято просити прощення у Господа і всіх людей, які оточують людину. В Євангелії сказано, що людина повинна прощати образи ближніх і намагатися примиритися з ворогуючими. Люди просять вибачення один у одного, так як у Великий піст треба вступати з чистою душею. Треба відпускати всі погані думки, прагнути до покаяння та щиро увірувати в Господа.
![Традиція прощення]()
Мовчання приходить до нас разом із віком. Воно заходить до нас, як мудрість, як спокій. Ми ніби знаходимо себе й приміряємося до цього світу. Як казав один філософ: «Я ніколи не жалкував, що промовчав, зате часто мої слова пригнічували мене згодом». Але насправді іноді нам бракує слів, іноді неможливість поговорити калічить наші життя. Мабуть, наш Творець знав, що колись прийде той час, коли люди прагнутимуть віднайти свою тишу... Мабуть, Він думав: «Якщо вони не знайдуть в собі сил пояснювати свої вчинки й знаходити потрібні слова, то нехай просто попросять пробачення; головне дати їм маленьку можливість для цього».
Мабуть, це надто глобальна теза, адже в цей день – на Прощену Неділю – люди просять пробачення майже у всіх, не згадуючи, чи є, за що вибачатися, але це так тільки здається. Іноді люди, боячись того, що їхні вибачення просто не захочуть слухати, тільки й чекають цього дня, чекають, бо не вибачити означає згрішити. Чекають, як останнього подиху...
Як на мене, то ця традиція прощення показує, наскільки наш народ добрий душею, адже справді, чи легко сказати «Прощаю» і простити того, хто був ворогом, чи просто був винен перед нами? Я гадаю, що ні, адже людська образа іноді закрадається так далеко, що й після смерті людини не дає нам спокою.
Я ж вибачила всіх, і сама вибачилася, бо точно знаю себе й розумію, що могла не раз засмутити когось. І моє існування відразу стало легшим, бо тягар образ злетів із нього, як пил, що приховував собою істинний вигляд моєї душі. Я попросила пробачення, бо знаю, що й сама його чекала...
А головне – посмішка у відповідь, посмішка, той непідкупний показник хорошого ставлення до тебе. Так, посмішка в цей день була найчастішим явищем. Доки ми святкуємо цей день прощення, доти ми залишаємося щирими. Кожному є перед ким вибачитися, головне – не забувати цього.
Мовчання приходить до нас разом із віком. Воно заходить до нас, як мудрість, як спокій. Ми ніби знаходимо себе й приміряємося до цього світу. Як казав один філософ: «Я ніколи не жалкував, що промовчав, зате часто мої слова пригнічували мене згодом». Але насправді іноді нам бракує слів, іноді неможливість поговорити калічить наші життя. Мабуть, наш Творець знав, що колись прийде той час, коли люди прагнутимуть віднайти свою тишу... Мабуть, Він думав: «Якщо вони не знайдуть в собі сил пояснювати свої вчинки й знаходити потрібні слова, то нехай просто попросять пробачення; головне дати їм маленьку можливість для цього».
Мабуть, це надто глобальна теза, адже в цей день – на Прощену Неділю – люди просять пробачення майже у всіх, не згадуючи, чи є, за що вибачатися, але це так тільки здається. Іноді люди, боячись того, що їхні вибачення просто не захочуть слухати, тільки й чекають цього дня, чекають, бо не вибачити означає згрішити. Чекають, як останнього подиху...
Як на мене, то ця традиція прощення показує, наскільки наш народ добрий душею, адже справді, чи легко сказати «Прощаю» і простити того, хто був ворогом, чи просто був винен перед нами? Я гадаю, що ні, адже людська образа іноді закрадається так далеко, що й після смерті людини не дає нам спокою.
Я ж вибачила всіх, і сама вибачилася, бо точно знаю себе й розумію, що могла не раз засмутити когось. І моє існування відразу стало легшим, бо тягар образ злетів із нього, як пил, що приховував собою істинний вигляд моєї душі. Я попросила пробачення, бо знаю, що й сама його чекала...
А головне – посмішка у відповідь, посмішка, той непідкупний показник хорошого ставлення до тебе. Так, посмішка в цей день була найчастішим явищем. Доки ми святкуємо цей день прощення, доти ми залишаємося щирими. Кожному є перед ким вибачитися, головне – не забувати цього.
