» » Тетяна Жупікова - Сто років, як один день

Тетяна Жупікова - Сто років, як один день

В очікуванні іменинних гостей Тетяна Жупікова сидить на дивані, неначе англійська королева на троні – виразне обличчя, тонкі пальці, рівна постава, гостинна усмішка на вустах. А народилася вона 9 січня 1915 року! Не віриться, що ця жінка свого часу могла на колгоспних полях власними руками, без засобів ме-ханізації, при нормі 7 гектарів цукрових буряків в день прополювати півтори норми і більше.

Десяту частину свого столітнього життя Тетяна Андріївна живе в Бучі разом з сином, невісткою та двома онуками. Вона жартує, що за своє довге життя довелося мешкати в багатьох будинках. Могла б ще й далі жити сама в рідному селі в Токарьовському районі на Тамбовщині, де залишила міцне господарство. Могла б ще й далі обробляти вісім соток городу і сад, топити дровами і вугіллям піч, тримати навколо себе заведений порядок. Добре їй було в селі, хоча там залишилося ледве тридцять садиб. Але раптово, через дистрофію зорового нерва, втратила зір і тому їй знадобилася допомога молодших членів сім’ї.

Тетяна Жупікова - Сто років, як один деньУ її матері було четверо дітей, яких вона виростила без чоловіка. Саме тоді була громадянська війна, батько попав на фронт і не вижив після тифу. Дівчинці довелося рано пізнати гіркий смак заробітчанського хліба: кому няньчила дітей, кому полола і поливала город, кому доїла корів, кому порала худобу… З тих часів пам’ять береже сумну пісню: «Хороша, я хороша, да плохо одетая. Никто замуж не берет меня из-за этого».

Самій Тетяні Андріївні довелося ставити на ноги трьох малолітніх дітей свого чоловіка Федора та ще ростити двох спільних діток. Зате зараз може похвалитися вісьмома онуками, п’ятьма правнуками та трьома праправнуками. І всі вони хотіли в її день народження поспілкуватися з бабусею, від серця поздоровити з золотим ювілеєм, побажати всього найкращого.

Ще зовсім недавно онуки на літні канікули з’їжджалися до села на гостину до бабусі. Яка там розкішна риболовля! Поки були маленькими, бабуся доглядала за ними. А як подорослішали, жодного дня не сиділи без діла, роботи вистачало для всіх. Разом обробляли город і сад, який посадив ще дід. Понад сто років тому. По периметру, як годиться, за всіма правилами ростуть ви-шні і сливи. Далі яблуні – муравинівка, біла антонівка, рання смугаста грушівка, яровий і зимовий аніс – всі старовинні сорти. А в самому центрі – смородинові та аґрусові кущі. На все село таких доглянутих садів було лише два. Так треба було той сад обрізати, лікувати, саджати молоді дерева, обкопувати, підгодовувати, поливати. Всім вистачало роботи.

За своє довге життя Тетяні Андріївні довелося багато працювати. Самостійний шлях починався на взуттєвій фабриці «Скороход» в Ленінграді. Потім «трудовий фронт» в окопах. А далі заради виживання мусила повернутися додому, в рідне село. Там чекала робота на бурякових полях, яка тривала решту її життя. В колгоспі геройську молодицю поставили бригадиром над іншими вісьмома жінками, дали одну конячину.

Так і працювали – одна жінка веде коня, друга йде за сохою. Тяжко згадувати. В селі – одні жінки та дітвора. Тож мусила бути над ними командиром. Виживати за цих важких обставин допомагали пісні, яких вона знала сотні. Любов до співу пронесла через все життя. Навіть вже в похилому віці бувало чоловік сестри діставав баян, і починалося свято з піснями і танцями: «Ой, петь будем и плясать будем. А смерть прийдет, умирать будем. А смерть пришла, не застала дома…» Бабуся щасливо сміється: «Вона мене і не могла знайшла, бо я пішла співати».

Син Володимир каже, що, незважаючи на командирський характер, мама живе з невісткою в злагоді. На все життя вдячний мамі за допомогу з уроками, за казки та розповіді про те, як люди жили в старі часи. Вона завжди знаходила час, щоб допомогти дітям. Цікавилася їхніми успіхами, бажала для них хорошої долі в житті. Пішла на курси шиття і навчилася сама обшивати дітей – кому плаття і спідниці, кому сорочки і костюмчики. Навіть верхній одяг шила, а також в’язала спицями великі пухові платки. В ті часи, коли люди практично не мали в руках грошей, треба було достойно ставити на ноги свою багатодітну сім’ю.

В сто років продовжує контролювати свої пайові сім гектарів обробної землі, з якої від орендарів отримує стабільний дохід (правда, здебільшого натурою), віддаючи його дітям. Їм же цю землю в колгоспі імені Паризької Комуни і заповіла володіти.
Упродовж усього життя її долю пронизувала війна – спочатку громадянська років, коли батько і його рідний брат опинилися по різні боки воюючих сторін: батько – у червоних, а дядько – у білих. Жоден не повернувся додому живим. Потім Друга світова війна і «трудовий фронт» – вночі копання траншей навколо Ленінграду, а вдень – тривожний відпочинок в сараї. А зараз родина старенької також несподівано опинилась неприродно розірваною між воюючими сторонами – Росією і Україною.
Тетяна Жупікова - Сто років, як один день
В неділю, 11 січня, ювілярку від імені Бучанського міського голови привітали Ганна Назаренко, в.о. начальника Управління праці та соціального захисту населення, та Йосип Краснодемський, директор Територіального центру соціального обслуговування. В урочистій обстановці вони вручили Тетяні Андріївні квіти та цінний подарунок.


Та, як кажуть в народі, молодша дитина – опора в старості. Так і сталося. Сім’я наймолодшого сина, Володимира Федоровича, працівника ЧАЕС, який мешкає в Бучі вже понад тридцять років, оточує стареньку ніжною турботою. Їм радісно живеться разом в затишній, охайній трикімнатній квартирі. Для них головне – щоб матусі і бабусі було добре. Побажаємо всій родині Жупікових, а найперше їхньому патріарху Тетяні Андріївні, рясних Божий благословень, миру, щастя, достатку, духовної і фізичної міцності на багато-багато років, славного продовження роду.




фото Сергія КУЛІДИ
Микола ДЕМ’ЯНОВ 
газета: "Бучанські новини" №1-2 від 16 січня 2015 років
  8
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.