Голодомор: війна ХХ століття

Уже кілька років поспіль, 22 листопада, в Україні вшановують пам'ять жертв голодомору і політичних репресій. Безкровна війна проти народу виявилася страшнішою за сучасну зброю. Мученицькою смертю від страшного голоду і безнадії загинули мільйони наших земляків – цілі покоління селян, робітників, вчителів, представників інтелігенції. Страшний мор не пожалів нікого – ні старого, ні малого, адже смерть не знає віку. У небуття відійшли душі, які зрештою знайшли спокій на небесах.

Тому цього дня в усіх містах країни засвітилися лампадки – свічі пам’яті за загиблими.
У Бучі теж традиційно пройшов вечір-реквієм. Присутні на Київській площі молилися та згадували про страшну долю земляків. Заступник Бучанського міського голови Лариса Матюшенко наголошувала на недопущенні подібної трагедії у сучасному соціумі, а настоятель храму «Всіх святих землі Русі-України» Андрій Галавін відслужив за загиблими поминальну панахиду. Після цього – хвилина мовчання.

З часів голодомору минули десятиліття. Як і кожну подію, цю частину нашої історії можна трактувати по-різному. Але назавжди незаперечним залишиться факт масової смерті українського народу – на родючій, багатій землі. І все нікчемнішим та безглуздим звучить пояснення тодішніх чиновників-вождів: у всьому винен неврожай. Як і тепер, у 1932-33 роках ціною питання були самосвідомість, гідність та бажання жити вільно у власній країні. Не дали, знищили…

Не будемо проводити паралелі із сучасними подіями в Україні: у кожен час – свої методи боротьби і своє бачення ситуації. Але пам’ятати наших рідних дідів, батьків, сусідів – святий обов’язок кожної дорослої людини. Навіть, якщо ця пам'ять проявиться у простих речах – молитві за упокій душі та засвіченою лампадкою в домівках. Адже ми – українці, ми повинні бути єдині.

[media=http://youtu.be/XaKwy2JX9D0]

3 -2

Новини в телеграм