Бучанець Роман Головатенко, прибувши у відпустку з зони АТО відвідав рідну школу

7 листопада десяті класи Бучанської СЗОШ №5 були запрошені на зустріч із воїном, який нещодавно приїхав у відпустку із зони АТО.

До останнього моменту ми, адже мене також запросили як кореспондента шкільного інформаційного каналу, не знали цієї людини, але з нетерпінням очікували на зустріч. Хвилюючою несподіванкою стало те, що солдат Головатенко Роман Володимирович виявився випускником 2007 року нашої школи.

Сам корінний бучанець, він був вимушений виховуватись у закладах для дітей-сиріт (спочатку в будинку сімейного типу, а потім з 28 листопада 2001 року в Бучанській середній школі-інтернат), адже батьки хлопчика померли ще коли Ромі не виповнилось навіть двох років. У листопаді 2001 року хлопчик тікає з дитячого будинку сімейного типу (Ірпінський ДБСТ) і самостійно приходить до Бучанської школи-інтернату з проханням зарахувати до закладу. Він пояснює це тим, що багато хорошого чув про цей інтернат і хоче тут виховуватись.

Жодного разу за час свого перебування в школі-інтернаті Роман із закладу не тікав. Закінчивши в серпні 2007 року 11 клас Рома поступив Київського коледжу, де набув професії ювеліра. Потім працював, будував своє майбутнє, але Майдан 2013 року перевернув все його життя. З першого дня він на Майдані. Ніхто з вчителів школи не здивувався від цієї новини, адже Рома завжди був «правдоборцем». Коли до влади прийшли демократичні проєвропейські сили – хлопець був на вершині щастя, але згодом Путін анексував Крим. Потім Східну Україну почало заливати українською кров’ю. Роман не може бути в такий час дома. Ірпінський військомат оформив Романа на контракт і направляє служити в 101 окрему бригаду охорони Генерального штабу ЗСУ, яка виконує військовий обов’язок у зоні АТО.

Наразі хлопець знаходиться у відпустці, але 1 грудня знову на передову.

Старшокласники зустріли Романа, який прийшов у формі, прикрашеною жовто-блакитними стрічками, тишею і очами в яких читалась повага та зацікавленість. Солдат розпочав свою розповідь, супроводжуючи презентацією світлин із зони АТО.
Наведу деякі уривки з його розповіді:
- «У нас там всі рівні, всі один одному брати, немає жодних суперечок чи недомовок. Готуємо по черзі, якось потроху справляємось. Хотілося додому, але коли приїхав, то довго не міг повірити, що можна спати спокійно, в тиші і на ліжку. Звик до бліндажів та окопів, «спальника» та бушлату. Вночі навіть прокидався - шукав автомат».
- «Примусити бути справжнім патріотом - це мабуть, неможливо. Це, або є, або нема. Любов до Батьківщини повинна бути в крові людини».

Учні задавали багато запитань, щодо відносин між бійцями, з місцевим населенням, озброєння, харчування тощо.
Роман розповів, що на фронті йому попали дитячі малюнки з нашої школи. Два з них він привіз із собою. Авторами виявились дві дівчинки: Галавіна Вероніка, 1-Б клас та Черепанська Діана, 4-Б клас. Воїн щиро подякував дівчаткам і сказав, що щасливий побачити тих, хто підтримав його у важку годину.

Рома спілкується з товаришами за допомогою мобільного зв’язку, адже з Бучанської школи-інтернату в зоні АТО захищають Україну ще кілька випускників, які мають соціальний статус осіб з числа дітей-сиріт. Вони добровільно боронять Батьківщину.

Раніше багато в ЗМІ «обсмоктували» егоїзм випускників сирітських закладів. Тепер, коли багато з них воюють за рідну землю та народ, ніхто не пише про них. Страшно. Чому в усьому, що стосується сирітської долі, всі політики та посадовці починають «піаритись» на негативах, а коли є позитив – мовчать, немовби набрали в рот води. Головатенко Роман прийшов до Бучанського інтернату (не тільки він один!) жити та навчатися. Чому преса мовчала, коли приймалось рішення про закриття школи-інтернату в 2013 році, школи, яка була визнана найкращим сирітським закладом звичайними людьми і владою самих високих рівнів. Перепрофілювали. Тепер в Бучанській спеціалізованій ЗОШ І-ІІІ ст.№5 з поглибленим вивченням іноземних мов навчаються тільки «батьківські» діти та декілька сиріт, які мають опікунів, а раніше до ВУЗів України на рік вступали приблизно 50 дітей з 60 випускників-сиріт. Школа-інтернат давала «людську» путівку в життя, адже з 2002 року було обов’язковим вивчення кількох іноземних мов.

Є багато «чому?»:
- Чому сироти записуються до армії, щоб захищати Україну, а багато дітей з благополучних сімей тікають від священного обов’язку до Європи, США, Росії тощо.
- Чому закрили один з найкращих інтернатів, а залишили ті, про яких важко сказати щось позитивне?
- Чому найкращу освіту, якщо казати правду, можуть здобувати практично тільки забезпечені батьками діти?
- Чому? Чому?...Чому?

Рома пригадує шкільні роки з посмішкою: «…багато що в школі змінилось, хоч не так вже давно я закінчив школу. Багато вчителів, які мене вчили, вже не викладають... Всяке в нас було, адже це - життя. Більше було доброго. Школу, друзів та вчителів згадую часто, особливо коли пішов до армії».

Як на мене, то Рома звичайно-незвичайний парубок, яких на українській землі більшість. Вони можуть працювати, створювати сім’ї, товаришувати, але коли потрібно, то не шкодують себе заради Батьківщини, жінок та дітей, малих та немічних… Жоден окупант не переможе Україну, поки є такі як Роман.