"Серця сімох.."

Подружжя Костянтина і Катерини Тетерятникових незвичайне в тому розумінні, що вони взяли в опіку одразу трьох дітей. Більше того, вони стали на шлях, на якому ніколи не були, тому що прийняли в сім’ю дітей-підлітків з інтернату, які за віком набагато старші їхніх власних дітей. Насправді, мало хто зважиться на таке. Скоро виповнюється місяць, як сім’я живе в новому складі семи люблячих і турботливих душ. День народження нової бучанської багатодітної сім’ї – вівторок, 24 червня 2014 року.

Знайомство з сім’єю

Батько сімейства, Костянтин Вікторович, представляє дітей по старшинству: Олександр (17), Наталка (14), Микола (13), Едуард (6) і наймолодший, Левко (3). Матір, Катерина Володимирівна, одразу поспішає пояснити, що зараз вони всі забралися у вітальні, для того щоб разом готуватися до спільної вечері за великим овальним дерев’яним столом. Адже, коли вони щось роблять, то роблять все спільно – всі задіяні. Хтось готує страви, інші накривають на стіл, ще інші мають прибрати зі столу і завантажити посуд в посудомийку. Не залишені без обов’язків і найменші хлопці. Едуард виявився спостережливим – каже, що найкраще прибирає зі столу Микола, а найкраще накриває на стіл Олександр.
І саме старший, Олександр, відповідально розповідає за молодших Олійників. Вони між собою рідні брати і сестра, родом з Хмельниччини, з міста Кам’янець-Подільський, яке стоїть на камені і де протікає річка Смотрич. Там дуже гарно, височіє замок, хороші люди. Тут, в Бучі, вони вже записані в школу № 4. Читають книжки, особливо ті, що по програмі. Перший місяць народження своєї сім’ї будуть святкувати в поїзді, по дорозі на відпочинок на Чорному море, де будуть гостювати у своїх нових дідуся і бабусі.

Костянтин і Катерина

Костянтин Вікторович каже, що не боїться труднощів і взагалі в житті звик жити без страхів, бо, якщо пускати в серце страх, то не залишиться місця для любові. Своє ж серце від один раз і назавжди віддав на те, щоб любити. Єдине, чого він бажає, як всякий, хто живе в час, коли мир в Україні потривожений воєнними діями, – це щоб нарешті запанувала стабільність. Війна турбує всіх нас, і нікого не залишає байдужим. Хочеться, щоб все скоріше закінчилося, тому що ця ситуація впливає на всіх, і страждають всі – великі і маленькі.
– Мені спокійно на серці, тому що всі мені допомагають і найперший – мій чоловік, – каже мама Катя. – Також є бабуся, дідусь, сестра. Щоправда, вони не живуть коло нас. Все, що стосується домашніх справ, таких як прибрати, попрати, приготувати, ми робимо самі. Намагаємося взаємодіяти, щоб не сталося так, щоб хтось один тягнув на собі весь тягар домашньої роботи. Насправді, у нас ніколи під боком не було бабусь-дідусів, і ми рано, від початку подружнього життя, навчилися самостійності. Все робимо разом і все вирішуємо разом; у нас немає такого, щоб обов’язки чи ролі були поділені на твої і мої. Так жити легше, і так швидше все виконується. Коли є розуміння взаємодопомоги, тоді не доводиться шукати винних за невиконану справу.
Костянтин і Катерина так сильно бажали забрати до себе братиків і сестричку, що навіть запланували відкласти відзначення своїх днів народження, які у них збігаються в числах у червні. Відсвяткували уже у повному складі – був домашній торт, салатики, насмажили шашликів на дровах, які нарубав Коля. Було радісно і весело.

Один за всіх, і всі за одного

В спілкуванні з членами цієї сім’ї цікаво помічати, з якою увагою і повагою вони ставляться один до одного. Ніхто не перебиває іншого, але вислуховують і влучно доповнюють слова один одного. Разом радісно згадують 24-те число, коли діти залишили інтернатську групу-родину, де жили до того, і переїхали жити в сім’ю. Відбулася велика переміна.
У них була дитяча родина, яка складалася з 13 хлопців і дівчат, і таких родин в інтернаті у було декілька. В родину входять братики і сестрички. Олійники тепло згадують всіх дітей зі своєї дитячої родини, яка замінила їм сім’ю. Вони звикли допомагати один одному у взаємодії. Зараз вони вчаться взаємодіяти зі своєю новою родиною, спільно жити.
А знайомство Костянтина і Катерини з Олійниками почалося давно, майже два роки тому. Тоді була оголошена всесвітня молитва про дітей-сиріт. В Ірпінську Біблійну церкву приїхали діти з інтернату, і подружжя Тетерятникових прийшли для спілкування на «коло друзів». Там вони познайомилися з Наталкою. Саме під час цього спілкування і знайомства у них виникнуло бажання запросити дітей жити в свою сім’ю. Потім почалися волонтерські поїздки в Вовковинці, де відбулося знайомство з братами, Олександром та Миколою. Зав’язалася дружба, почалося спілкування, а згодом вони запропонували дітям переїхати в сім’ю. Діти погодилися, і почалася підготовка документів.
Діти, як зазвичай, порадилися між собою, бо так робили завжди. Цих дітей відрізняє те, що вони за всіх обставин тримаються разом, і це їхня велика перевага. Коли в інтернат приїжджають потенційні усиновителі, вони частіше за все хочуть одну дитину, максимум дві, але не трьох. Ці діти відкинули не одну дуже хорошу пропозицію усиновлення, було навіть запрошення в Італію, потім у Львів. В Америку хотіли взяти Сашка і Колю. Причина відмови дітей завжди була одна – вони нізащо не хотіли розлучатися. Також у Кам’янці-Подільському у них є мама з восьмимісячною донечкою, їхньою сестричкою. Хоча мама позбавлена материнських прав, вона одна з небагатьох постійно провідувала дітей в інтернаті, підтримувала спілкування з ними.
Подружжя Тетерятникових також спілкується з мамою дітей, надає їй необхідну допомогу, в тому числі матеріальну. Житлові умови в старенькому невлаштованому будиночку і неможливість сприяти розвитку дітей не дозволяють цій жінці повернути їх до себе. Братики і сестричка постійно розмовляють з мамою по телефону, є плани цього літа всім разом відвідати її. Діти повинні побачити те місце, в якому вони колись жили і з якого їх забрали вісім років тому. Двох – в інтернат, а Колю, якому потрібен був садочок, в дитячий будинок.

Звички і характери

Микола невибагливий до їжі, їсть все їстівне, може подужати багато, сам міцний і витривалий. Любить скейт і хоче бути корисним. Найважче в житті – вставати рано до школи. Встати можна, а от піднятися – то проблема. Наталка скромна, має смак. Полюбляє малювати простим чорним олівцем, схильна до дизайну. Олександр швидко прокидається вранці, йде до школи з задоволенням. Турботливий, тактовний, стримано-сильний, любить футбол, волейбол та й взагалі спорт. Ще й місяця не прожив у Бучі, а вже має тренера. Мріє в майбутньому про спортивну кар’єру, має капітанську і тренерську хватку, а також 3-й дорослий розряд – неабияке досягнення.

Вся сім’я любить проводити час разом і часто відпочиває в Центральному парку, зо три-чотири рази на тижні. Насправді, Бучанський парк – велика перевага для активного сімейного відпочинку. «Шалена білка», боулінг, велосипеди, ролики, скейт-борд, двоколісний ріб-стік – захоплення всіх, від Левка до Костянтина. Поки ми розмовляємо у вітальні про життя, менші діти, Едуард і Левко, пішли собі в іншу кімнату, де займаються малюванням фарбами. Я помітив, що в цій сім’ї всі надзвичайно самостійні і відповідальні, досить спокійні та слухняні. Діти допитливі, люблять спілкування, з ними цікаво.
Дітям приємно, що вони зараз живуть разом з татом, мамою і «молодшенькими», і хочеться, щоб так було постійно. Все, що є в домі, належить всім членам сім’ї, навіть холодильник з їжею, і цей факт особливо радує Миколу. Є відчуття захищеності, надійності та впевненості, яке йде від поваги і усвідомленої причетності. Кожен день кожна дитина почуває себе класно. На диво, ніхто нічого не тримає під подушкою або під ліжком і не має «ничок» тільки для себе. З’явилося правило митися кілька разів на день. На відміну від інтернату, де в їдальні дітей обслуговували, в сім’ї треба все робити спільно. Діти молодці і все правильно розуміють. В сім’ї заведено завжди казати правду без страху, а також відкрито обговорювати, кому що подобається чи не подобається, включаючи правила поведінки. Не повинно бути образ, а для цього треба бути відвертими.

«Сім’я – це ми!»

За смачним абрикосовим пирогом гарно розповідаються історії. Насправді, як вважає Костянтин, історія твориться прямо тут і зараз – це те, що залишається в пам’яті, згадується в житті і розповідається.
Миколі від трьох поїздок до Америки врізалася в пам’ять рибалка форелі, такої в Україні він ніколи не бачив. А ще, як одного разу вони з американським хлопчиком підібрали виставлений на вулиці цілісінький телевізор і дивились на ньому відео з дисків. Спочатку робили це крадькома, бо в тій сім’ї була заборона на телевізор, а потім їм дозволили. Однак нічого не розумів, бо всі фільми були англійською. А в одному американському домі було найпростіше, бо це була російська сім’я, то він їх привчав до розуміння української мови. Все було нормально.

Наташі в Італії сподобалися екскурсії, наприклад, в римський Колізей, Помпеї і розповіді екскурсоводів. Також сподобалися часті поїздки до моря і на острів. На обід, поряд з вермішеллю у різних видах, італійці ставлять кока-колу або інші солодкі газовані напої, в той час як у нас це чай або кава. На сніданок можуть поставити щось солодке, наприклад, кекс або нутеллу, і Наталка не могла це їсти, бо звикла до простої здорової їжі. На вечерю, яку готують самі, обов’язково є м’ясна страва, або піца, або замовляють великі бутерброди з гамбургером, сосиски з картоплею. Завжди є овочевий суп на бульйоні.
Саша на власні очі бачив, як в Італії з другого поверху викидали через вікно старий телевізор. Він впав на асфальт, і було багато скла – така місцева традиція. Це так господар радів новому подарованому телевізору. Російські чи українські сім’ї в Італії не траплялися, тому діти мусили вчитися спілкуватися італійською, яка у них на пристойному рівні. Спілкування продовжується постійно по телефону і в соціальних мережах.
Шестилітній Едуард каже, що сім’я – це Саша, Коля, Наташа, папа, мама, Левко і він сам. «Сім’я – це коли сім «Я», бо нас семеро». Для Наталки сім’я – це коли всі разом, діляться між собою і підтримують один одного, ніхто нікого не обговорює. Для найстаршого, Олександра, сім’я – це коли всі разом і грають в футбол, або коли він грає в футбол, а всі дивляться і кажуть: «Який наш Сашко молодець!» Кому ж не потрібна підтримка і добре слово? Ось що таке сім’я.
Дай їм всім, Боже, міцного здоров’я, щоденної радості, мирного неба над Україною!



опубліковано в газеті "Бучанські новини" №27 від 18 липня 2014 року