» » День Української мови

День Української мови

…Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!...

Т.Г.Шевченко

Місто Буча. На мою думку, одне з найкращих місць для проживання людей на Україні. Але йдучи осінніми вулицями, вдивляючись у заклопотані побутом обличчя людей та слухаючи їхній інколи незрозумілий «україно-руський» суржик, так захотілося змін. Хтось подумає, що дівчинка теж «захворіла» політикою. Насправді ж хочеться свята. Такого справжнього, щиро українського. Щоб лунали українські пісні, як вже давно забуті, так і ті, що народилися недавно. Хочеться чути як діти кажуть перші слова рідною мовою, бачити як закохані обмінюються ласкавими українськими фразами, як веселі компанії пригадують стародавні жарти, як сміються з гуморесок Остапа Вишні.

Пізніше я зрозуміла чому у мене виник такий душевний стан. День української мови та писемності, який пройшов у стінах Бучанської СЗОШ №5, черговий раз перетворився в свято краси рідної землі та людей, які проживають та на ній працюють. Діти із задоволенням переглянули цікаво поставлений уривок з «Наталки Полтавки», який викликав справжню бурю овацій. Глядачі поринули в той період, коли українською мовою спілкувалось більша частина населення української землі. Мені відомо, що в буденному житті не всі сім’ї наших учнів спілкуються українською мовою, але ж як було приємно, коли в цей день кожен намагався продемонструвати своє володіння державною мовою, а не «суржиком». Я щиро радію за рідну мову, коли вивчаючи кілька іноземних мов, бачиш, що деякі з українських слів не мають іншомовних відповідників, ці слова притаманні тільки нам. Недарма багато іноземців, коли послухають українські пісні, кажуть, що наша мова схожа на італійську, вона також мелодійна та милозвучна.


Важко уявити справжнього українця, який би не знав і жодного разу не сказав слів: «Кохаю, поцілунок, насолода, зашарітися, доля, серденько». Адже саме вони відрізняють нас від усіх інших. Ці слова ми чуємо, запам’ятовуємо і повторюємо де б ми не були. Рідна мова супроводжує нас з самого дитинства: маминими колисковими, батьковими мудрими порадами, піснями, жартами, словами любові і відданості. І навіть покинувши Батьківщину, хіба вдасться нам забути оті українські мотиви пісень, ті слова, що щодня їх повторювала мати, ті палкі зізнання, які одного разу почули від коханого?


Адже саме мова відкриває весь світ, світ сповнений дива, незвичайних почуттів та краси. А хіба можна отримувати задоволення від життя без рідної мови? І не розмовляти нею, здається справжнім злочином. Адже не просто так мову нашу називають «калиновою», «солов’їною». Саме такою вона і є. Бо зародилась вона в «садках вишневих коло хати», ввібрала в себе ніжний спів солов’їний, набралась барвінкових пахощів і розцвіла мов прекрасна червона калина. Попри всю мелодійність та красу мова наша пройшла тернистий шлях становлення, перебуваючи під тиском польської, литовської, російської та інших мов. Тому прикро, що зараз все менше українців розмовляють у побуті українською.

Важко уявити, що десь в Німеччині чи Франції люди, котрі народились, живуть і працюють там, просто почнуть розмовляти щодня українською, а не своєю рідною. Так, звичайно, знання іноземних мов – це прекрасно, проте не варто розкидатися іншомовними словами на рідних вулицях. Рідна мова – це сутність людини, душа народу. Потрібно відчувати мову кожною часткою своєї душі, пам'ятати, що мова народу — його серце, відображення всього змісту життя. І саме тому, нам, українцям, треба навчитися її поважати, вважати найкращою і в будь-яких умовах спілкуватися нею. Бо мови кращої нема, ніж наша ріднесенька українська мова.



Таня Попова
Таня Попова, учениця 11 класу Бучанської СЗОШ №5, кореспондент «Шкільного інформаційного каналу» 
  0
 QR-код адреса статьи
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.