Продовжити і повторити себе в дітях – щедрий Божий дар. Дуже велике щастя – пізнати радість батьківства, адже діти – квіти нашого життя. Безмежно щасливою була і сім’я Ільченко, коли народився синочок. Та скільки було смутку, тривоги і жалю, коли дізналися, що дитина народилася незрячою.
Як часто ми засмучуємося через усілякі дрібниці: хтось зіпсував настрій, не вдалося купити те що запланували, годинами можемо обурюватися і обговорювати проблеми з якими зустрічаємося щодня. Та коли доля зводить з такими людьми, як сім’я Ільченко, дійсно розумієш і починаєш усвідомлювати, що найдорогоцінніший скарб – це здоров’я.
Сім’ї було дуже нелегко. Як і будь-які батьки, вони мріяли, щоб їхня дитина жила повноцінним життям, вільно пересувалася, навчалася, знайшла своє місце в житті. Та з проблемами довелося зустрічатися на кожному кроці. Одні батьки опускають руки, та ця сім’я жила думками про те, що їм просто менше пощастило в житті і навчилася жити з суворим вироком долі. Долаючи життєві проблеми, впевнено шукали шляхи їх подолання. Почувши інформацію про спеціалізовані групи в Бучанському ДНЗ №4 «Пролісок» для дітей з вадами зору, батьки звернулися до завідуючої закладом, на той час Ірини Зінюк, яка пройнялася їх життєвою ситуацією і зарахувала дитину до дитячого садка. І ось стіни нашого закладу зустріли нову дитину – дитину з особливими потребами.
Маленьке янголятко… В свої неповні три роки, Саша виглядав таким беззахисним, без навичок самообслуговування, промовляв всього декілька слів. Тримаючи за руку маму, з острахом очікував - що ж буде далі. Ось воно – нове життя, нові люди, дитячий колектив. Все навкруги таке незнайоме. А як же без мами?
Ми, педагоги, розуміли те, що маємо досягти бажаного результату: навчити та виховати дитину. Комусь це вдається легко і швидко, інші отримують омріяне з величезними труднощами. Розуміли і важливість того, що ми робимо для того, щоб був результат. Важливо відчути було, що ти потрібен цій сім’ї і Саші. І ні на мить не забувати, що кожному по силі створити, бодай, найменше диво, не тільки для себе, а й для когось: своїми думками, словами, вчинками. Для цього, буває достатньо доброго серця і бажання.
![]()
Три з половиною роки наполегливої праці… Ми долали крок за кроком і піднімалися повільно, але впевнено, по сходинках до знань. Разом із Сашею раділи його успіхам, навіть незначним. Цей світ, у кольорових фарбах, може побачити здорова дитина, а Саша відчуває його за допомогою слухового аналізатора та дотику. Дорослішаючи, він все частіше запитує: «Що це? Що там? Хто там?». Як відповісти правильно на запитання незрячої дитини? Як розповісти, щоб дитина зрозуміла? В таких ситуаціях, нам завжди допомагає тифлопедагог – Оксана Вишневецька, яка вміло надає рекомендації щодо навчання і виховання Саші. Хлопчик із задоволенням відвідує кабінет логопеда – Любові Ященко, розповідає вірші, скоромовки, прислів’я. Ми не уявляємо жодного свята без Сашиних віршів, які він не тільки вміло інтонує, а й уміє жестикулювати. Він разом з усіма дітками співає, водить хороводи, танцює, грається. А яке важливе значення для дітей має те, що з ними виховується такий хлопчик. Кожен з них готовий завжди допомогти, пожаліти, погратися з ним. Діти навчилися бути добрими, поступливими, милосердними.
Не можемо без трепету в душі спілкуватися і з батьками Саші – Лесею Андріївною та Віктором Миколайовичем. Наскільки терплячі і вдячні люди. Протягом всього періоду перебування дитини в дошкільному закладі дослухалися і виконували всі поради і рекомендації спеціалістів. Адже тільки завдяки спільним зусиллям і педагогів, і батьків ми досягли бажаних результатів.
Незабаром наш Саша стане випускником. Не можу не згадати народну мудрість: «Дорогу долає той, хто йде». Нехай же твоя дорога, наш любий хлопчику, буде довгою на роки, широкою на добрі діла, щедрою на дива, багатою на щастя. А наша наука у дитячому садку, стане міцною опорою у твоєму подальшому житті.
Як часто ми засмучуємося через усілякі дрібниці: хтось зіпсував настрій, не вдалося купити те що запланували, годинами можемо обурюватися і обговорювати проблеми з якими зустрічаємося щодня. Та коли доля зводить з такими людьми, як сім’я Ільченко, дійсно розумієш і починаєш усвідомлювати, що найдорогоцінніший скарб – це здоров’я.
Сім’ї було дуже нелегко. Як і будь-які батьки, вони мріяли, щоб їхня дитина жила повноцінним життям, вільно пересувалася, навчалася, знайшла своє місце в житті. Та з проблемами довелося зустрічатися на кожному кроці. Одні батьки опускають руки, та ця сім’я жила думками про те, що їм просто менше пощастило в житті і навчилася жити з суворим вироком долі. Долаючи життєві проблеми, впевнено шукали шляхи їх подолання. Почувши інформацію про спеціалізовані групи в Бучанському ДНЗ №4 «Пролісок» для дітей з вадами зору, батьки звернулися до завідуючої закладом, на той час Ірини Зінюк, яка пройнялася їх життєвою ситуацією і зарахувала дитину до дитячого садка. І ось стіни нашого закладу зустріли нову дитину – дитину з особливими потребами.
Маленьке янголятко… В свої неповні три роки, Саша виглядав таким беззахисним, без навичок самообслуговування, промовляв всього декілька слів. Тримаючи за руку маму, з острахом очікував - що ж буде далі. Ось воно – нове життя, нові люди, дитячий колектив. Все навкруги таке незнайоме. А як же без мами?
Ми, педагоги, розуміли те, що маємо досягти бажаного результату: навчити та виховати дитину. Комусь це вдається легко і швидко, інші отримують омріяне з величезними труднощами. Розуміли і важливість того, що ми робимо для того, щоб був результат. Важливо відчути було, що ти потрібен цій сім’ї і Саші. І ні на мить не забувати, що кожному по силі створити, бодай, найменше диво, не тільки для себе, а й для когось: своїми думками, словами, вчинками. Для цього, буває достатньо доброго серця і бажання.
Три з половиною роки наполегливої праці… Ми долали крок за кроком і піднімалися повільно, але впевнено, по сходинках до знань. Разом із Сашею раділи його успіхам, навіть незначним. Цей світ, у кольорових фарбах, може побачити здорова дитина, а Саша відчуває його за допомогою слухового аналізатора та дотику. Дорослішаючи, він все частіше запитує: «Що це? Що там? Хто там?». Як відповісти правильно на запитання незрячої дитини? Як розповісти, щоб дитина зрозуміла? В таких ситуаціях, нам завжди допомагає тифлопедагог – Оксана Вишневецька, яка вміло надає рекомендації щодо навчання і виховання Саші. Хлопчик із задоволенням відвідує кабінет логопеда – Любові Ященко, розповідає вірші, скоромовки, прислів’я. Ми не уявляємо жодного свята без Сашиних віршів, які він не тільки вміло інтонує, а й уміє жестикулювати. Він разом з усіма дітками співає, водить хороводи, танцює, грається. А яке важливе значення для дітей має те, що з ними виховується такий хлопчик. Кожен з них готовий завжди допомогти, пожаліти, погратися з ним. Діти навчилися бути добрими, поступливими, милосердними.
Не можемо без трепету в душі спілкуватися і з батьками Саші – Лесею Андріївною та Віктором Миколайовичем. Наскільки терплячі і вдячні люди. Протягом всього періоду перебування дитини в дошкільному закладі дослухалися і виконували всі поради і рекомендації спеціалістів. Адже тільки завдяки спільним зусиллям і педагогів, і батьків ми досягли бажаних результатів.
Незабаром наш Саша стане випускником. Не можу не згадати народну мудрість: «Дорогу долає той, хто йде». Нехай же твоя дорога, наш любий хлопчику, буде довгою на роки, широкою на добрі діла, щедрою на дива, багатою на щастя. А наша наука у дитячому садку, стане міцною опорою у твоєму подальшому житті.
