» » Сага про Ольвію

Сага про Ольвію

Магія степових вітрів
До міста, якого вже давно не існує, з року в рік прибувають археологічні експедиції, і навіть ті, хто вже не бере участі в розкопках, все ж вирушають до Ольвії. Ось і цьогорічна експедиція Луганського педагогічного університету імені Тараса Шевченка, організована за підтримки Луганської облдержадміністрації не обійшлася без вічно молодих ольвіополітів. У її перших рядах багаторічний керівник археологічних експедиції, завідувач кафедри і професор Луганського педуніверситету Юрій Харченко, котрого у 1999 році за внесок в археологічну науку було відзначено орденом «За заслуги III ступеня».

Серед ветеранів, хто брав участь у перших розкопках, Василь Пікулик, Валерій Малахов, разом з ними прибули, так би мовити, молодші ветерани експедицій: Юрій Дацик, Сергій та Оксана Болотські, інші. Причому, ветерани приїздять сюди з року в рік, бо як співається в одній із пісень, хто хоч раз побував в Ольвії, не забуде її ніколи. І в цьому є щось магічне, Ольвія з грецького означає щаслива. Однак того, хто наважився вирушити на ольвійські пагорби очікують спартанські умови: проживання в наметах, кусючі комарі, які тути налітають хмарами, аж дзвенить повітря, ніби від скіфських стріл, не завжди втішатимуть і води Бузького лиману, в якому хоч і солона вода, що пахне морем, та нерідко стає зеленою, тут треба буде забути про душ і ванну. А на набережній від спеки рятуватиме лише крона одинокої верби, де поміж кам’яних брил пульсує прохолодне джерельце. Тож не важко уявити як працювати лопатою на пагорбах під палючим сонцем, де немає прохолодної тіні дерев, а лише степ.


Тож ольвійські розкопки не для слабкодухих, а для справжніх патріотів, якими є члени археологічної експедиції Луганського педуніверситету, бо саме цей загін виконує найбільше чорнової роботи, тонами перелопачуючи землю, сантиметр за сантиметром відкриває «вікна» в минуле древнього міста, знаходячи на його вулицях здебільшого уламки кераміки, кістки тварин, наконечники скіфських стріл, іноді монети — такі знахідки були характерні цьогорічній експедиції. А от у результаті багаторічних наукових досліджень розкопано близько 5 га території міста й знайдено чимало, як от два теменоси (священні ділянки) із залишками храмів, вівтарів та іншими спорудами, його центральну площу — агору з оточуючими спорудами, гімназій, будинок суду, житлові квартали і виробничо-господарські комплекси, фортифікаційні споруди різного часу. Досліджено некрополь та затоплену нині водами Бузького лиману частину міста. Під час багаторічних розкопок виявлено велику кількість керамічних високохудожніх творів мистецтва, які прикрашають вітрини багатьох відомих музеїв світу: Петербурзького Ермітажу, Одеського археологічного музею, Київського національного історичного музею, Лондонського музею, Паризького Лувру, Берлінського музею та інших, але це складає лише невелику частину скарбів, що покояться в землі і потребують ретельних досліджень.

Хто бував в Ольвії не забуде її вітрів, які дарують чудову прохолоду, проганяють ряску, освітлюючи води лиману, і все це нагадує загадковий жіночий характер. А ще ольвійські вітри пахнуть морем і степом, духмяними травами й легендами. Тут вам може пощастити побачити ольвійські зорепади, золоту тремтливу доріжку на плесі лиману, а в час повнолуння помилуватися місяцем, який тут, такий великий, наче острів. А от кому поталанить потрапити в загін експедиції Луганського педуніверситету, той стане учасником захоплюючих ольвійських феєрій, оскільки луганчани одними з перших розкопували древнє місто, понад 40 років тому, то за цей час породили своєрідний пласт фольклорної культури, й вже випущено музичний альбом «Ольвию нам не забыть», а скільки ще пісень чекають нових дисків, окрема сторінка — безмежне море гумору та захоплюючі ігрові шоу, але про чари ольвійських ночей трохи пізніше. А зараз — про історію міста.
Орел несе в кігтях дельфіна
Це герб міста, очевидно цей символ поєднує дві сили — неба і води, а ще образ дельфіна карбувався на ольвійських монетах, які знаходять і до сьогодні. Серед археологічних знахідок не може не здивувати велика кількість жертовників, це такі чашеподібні заглиблення на кам’яних плитах, куди наливали кров вбитих тварин або вино, якщо в таких «чашах» побачите викарбувані борозенки через які на землю стікала жертовна рідина — то ці жертовники слугували душам померлих.

Статус заповідника Ольвія набула у 1926 р., а з 1938 р., й знаходиться у складі Інституту археології АН УРСР. У музейних фондах археологічних матеріалів — понад п’ятдесят тисяч одиниць зберігання, наукова бібліотека, експозиція архітектурно-будівельні залишки античної доби, зокрема: фортечні мури, житлові квартали, римська цитадель, поховальні склепи та ін.

У часи розквіту Ольвія займала до 55 гектарів території, тоді як кладовище (некрополь) впродовж століть досягнуло до 500 га. Щодо кількості населення Ольвії, то воно було до 15 тисяч чоловік. Нинішня територія заповідника становить 267,5 га (30 га — городище, 235,7 — некрополь).

На думку більшості експертів-археологів Ольвія була заснована на землях, обжитих за 200 років до приходу ольвійців, початок виникнення ж самого міста — 6 століття до н.е. Перші її жителі — вихідці з грецького Мілету, які ще раніше поселилися на острові Березань, розташованому у Чорному морі на південний захід від Очакова, цей острів невеликий і складає довжиною близько 800 метрів, а шириною—400, його включено до складу заповідника. Древній Ольвії належали землі на обох берегах Бузького лиману з багатьма сільськими поселеннями. А от саме місто - держава розташовувалася на двох річкових терасах (Верхнє і Нижнє місто). Причому, як твердять деякі історики, у Нижньому місті жили й заможні ольвіополіти, на відміну від слов’янських древніх міст, де багатії зажди мешкали в верхніх градах, недоступних для ворогів. Чому в Ольвії було інакше ? Мабуть, деякі багаті ольвіополіти виходили з прагматичних міркувань й бажали жити біля води, де було комфортніше, а ще біля в гавані, куди прибували торгові кораблі й трієри, й де велася торгівля, а от коли Ольвію штурмували вороги, вони шукали захисту за стінами Верхнього міста. Частина Нижнього міста затоплена водою, й саме на дні лиману на археологів чекає чимало нових знахідок.


Древнє місто було оточене кам'яною оборонною стіною з баштами, в південній частині знаходилося додаткова твердиня — цитадель. У Нижньому місті розташовувалися ремісничі квартали й порт, біля якого жили заможні люди. Процвітали металообробне, керамічне, ювелірне й інші ремесла, що обслуговували міський ринок і сусідні скіфські племена, які знаходилися з Ольвією в торгових відносинах. Від них Ольвія отримувала худобу, хліб, шкіри та інші продукти, які вона вивозила до Греції, а також рабів. З грецької держави також привозилися вино, оливкове масло, керамічні й металеві вироби, предмети мистецтва і розкоші. У Ольвії випускалися срібні, мідні, а іноді золоті монети. Верховна влада належала народному зібранню і виборній раді, виконавчу владу здійснювали колегії, яких щорічно змінювали виборні чиновники — архонти, стратеги та інші посадовці.
У 331 до н.е. Ольвія разом з сусідніми скіфами відбила напад полководця Олександра Македонського, Зіпіріона. Після розгрому скіфського царства, в кінці 2 ст. до н.е. увійшла до складу держави Мітрідата. В середині 1 ст. до н.е. місто було зруйноване племенами гетів. Відновлена Ольвія перших століть н.е. була значно меншою і не грала колишньої ролі. У 2 ст. н.е. в Ольвії дислоковано римський гарнізон, а на початку 3 ст. місто було включене до складу римської провінції Нижня Мезія. Життя в Ольвії почало згасати в 4 ст. н.е. Це відбувалося поступово.


Вогні ольвійського братства
Хто витримав, повторюсь ще раз, спартанські умови під час розкопок і побажав брати участь в експедиціях знову, той неодмінно стане членом ольвійського братства, де на почесному щаблі — ветерани, це ті, хто взяв участь в експедиції втретє. Вони проходять спеціальний обряд посвячення. Коротко про те, як це відбувається: під нічним ольвійским небом в руках студентів Луганського істфаку палахкотять факели й ветерани складають зворушливу присягу. А от новачків посвячують в плем’я команчів. Чому команчів, а не в героїв грецької ієрархії? Бо так веселіше, а без посмішки пережити важкі будні експедиції неможливо, через що тут організовується ще ряд комічних шоу: взяття Бастилії, справляння весілля. А скільки ольвійских перлів гумору можна тут почути — мабуть, якби тут перебував Гоголь, то неодмінно написав би черговий свій шедевр.

Кульмінацією веселих ігрищ є «команча». Це феєричне дійство відбувається в ночі під високою лиманською кручею, до якої від табору йти кілька кілометрів. Усе проходить, наче на далекій землі індіанців. Горять вогнища, над лиманом світиться червоним щитом місяць, на верхньому щаблі глиняної тераси посідає вождь, якого іменують «Взявший в Руку Лопату», чаклують шамани, звертаючись до бога Моніту, а плем’я команчів чекає на напад «аракезів», щоб в ігрових поєдинках довести хто сильніший. Далі верховний вождь веде обряд ініціації, присвоюючи новачкам команчеські імена. Посвячені в команчі пам’ятають ці імена все життя, і деякі мають по кілька,ці імена з іронічним відтінком, й пов’язані з певними подіями чи поведінкою героїв , як от Довгий Карабін, Залізний Дід, Веселий Циклоп, Міцний горішок, Віскаріон Белінський, Польовий Спиртометр, Теракотовий Ребус, Зелена Знахідка тощо. Усіх посвячених частують ольвійським вином. У кульмінаційний момент цього дійства небо розквітає феєрверками. А далі всі стають навколо вогнища й звучать під гітару пісні.

Кожного вечора палахкотять, наче серце Данко, у таборі багаття, біля них до пізньої ночі не затихають пісні. А о шостій ранку лунає команда — «підйом!», і два загони «Р-25» та «Агора»( назви походять від районів пошуку) вирушать «на розкоп», підіймаючись на гору й навіть тендітні дівчата копатимуть лопатами, щоб відшукати шматочки минулої цивілізації, але справжнім скарбом тут є люди, які збираються тут, творячи нову історію людського спілкування, бо під час розкопок тут всі рівні, професор і студенти разом співають біля нічного багаття, а я навіть ночував в одному наметі з міністром, ветераном ольвійського братства, ну де ще можлива така демократія!?.


(фото автора)


З Ольвійського циклу
Ольвию мне не забыть никогда—
просыпаюсь в палатке с министром,
а на столе, а на столе —
бутылка виски…

На улице знойная жара,
мы все это терпим с министром,
студенты истфака с шести утра
уже на раскопках с нами,
потому что сокровища из под земли
не выходят сами…

Такая демократия, господа,
не снилась и Сократу, когда на
раскопках все равны, и даже
ты брат министру!..

Золото стежок
Там золото стежок
між травами,
де древнє місто спить,
покличе вас на пагорби,
до глибини століть.

І в ночі оксамитові
горітимуть вогні,
і над лиманом місяць
млітиме, лунатимуть
пісні:
про незабутню Ольвію,
про юність і любов,
і скільки б не було тобі —
ти знову тут і знов…

Приспів
Золото стежок ольвійських
завжди нас всіх кличе,
завжди нас всіх кличе,
як в студентській юності,
відшукати вічність,
відшукати вічність…
Валентин Собчук, журналіст, учасник експедиції 
  0
Коментарів: 0
Додати коментар
Інформація
Коментувати новини на сайті можна тільки протягом 370 з дня публікації.