В історико-краєзнавчому музеї в Ірпені відкрилася виставка, присвячена 15-річчю з дня створення суспільно-громадської організації «РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ».
Оточити дітей, які обділені батьківською увагою, любов’ю і турботою – нелегке завдання, яким ось уже впродовж багатьох років керуються активісти цієї організації.
Довідка:
Організація «Разом за життя» діє в Ірпені з 1995 року. Це недержавна, благодійна організація, яка працює на громадських засадах. У ній на обліку перебувають понад 60 сімей з Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Гостомеля, які виховують дітей – сиріт, напівсиріт та з багатодітних родин. Створена з метою надання різнопланової допомоги для родин соціально незахищених категорій. Особлива увага до дітей, які мають проблеми зі здоров’ям ( анемія, астма, бронхіти). Двічі на рік – влітку та на Різдвяні канікули - діти з Приірпіння виїздять за кордон до Іспанії на відпочинок та оздоровлення. Керівник організації ТЕТЯНА ДУБЕНЧАК.
Радянський Союз: Чорнобиль, Київ і… Ірпінь
Благодійні організації, які працюють на громадських засадах, роблять сьогодні чимало корисних і добрих справ, інколи більше, аніж відповідні державні служби. Сьогодні держава не спроможна забезпечити всіх дітей повноцінним літнім відпочинком, оскільки фінансування оздоровчих програм з кожним роком зменшується. Робота ж громадських організацій заслуговує на нашу увагу. А починала Тетяна Дубенчак з пошуку таких же небайдужих і активних людей, які могли б об’єднатися разом. Це було велике і непереборне бажання допомогти дітям, яких доля обділила батьківським теплом.
У 1995 році спільно з іспанською організацією «Адвокати без кордонів» було створено програму «Україна 2000», реалізація якої відбувалася під егідою ЮНЕСКО. Допомогти дітям, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, відгукнулася Іспанія. Тоді у 90-х роках, пробитися через бюрократичні перешкоди було ой як непросто, проте іспанці наскільки перейнялися долею маленьких українців, що не побоялися приїхати Україну, яку тоді вважали… містом у складі СРСР. Про Україну вони знали дуже мало. Всього кілька слів: Радянський Союз, Чорнобиль, Київ і Ірпінь. Тоді ГО «Разом за життя» укладає прямі домовленості з іспанськими громадськими організаціями: «Україна 2000 – Валенсія», « Більбао – Чорнобиль», « Діти з України в Кастельйоні» (згодом з’явилися дві нові організації «Більбао – Україна молода» та «Чорнобиль- UMEAK»).
З того часу понад чотири дітей, які переступили поріг цієї благодійної організації, побували за кордоном, в цій сонячній країні. Там вони отримали не лише засмагу, а й ласку і любов, яких не бачили у своїх рідних батька – неньки. Про них можна сказати, що вони витягнули щасливий білет. Деякі з них отримали і друге народження, оскільки їхали туди з важкими діагнозами, такими як вроджені вади, онкологія. Варто зазначити, що Приірпіння належить до чорнобильської зони, а практично у всіх дітей, які народжені після Чорнобиля, є проблеми із здоров’ям. Не відомо якби склалася їхня доля, якби вони не потрапили тоді до Іспанії… Чимало з них були з тих сімей, яких у нас прийнято називати, «соціально незахищеними», тому простіше кажучи їхні сім’ї просто неспроможні були заплатити потрібні кошти за лікування. У кожного з них свій соціальний паспорт і складна життєва історія, яка не схожа на іншу. Це – діти-сироти, інваліди, діти з неповних сімей. Діти, яких покинули рідні батько чи матір через алкоголь, наркотики, а тому вихованням змушені займатися у кращому разі рідні, а той чужі люди. Діти, батьки яких п’ють «оковиту» і їм немає діла до своїх власних нащадків: чи вони голодні, чи вони холодні…
Скільки таких дітей, які з тих чи інших причин не можуть повноцінно прохарчуватися, пролікуватися, одягтися? Тут в організації вам можуть розповісти багато історій, які не можуть залишити байдужими нікого і від яких защемить у серці. На численних фотографіях діти різного віку. Ось п’ятирічний хлопчик Сергійко із Бучі, який був фактично приречений на сліпоту, бо багатодітна сім’я, де він виховувався, просто не могла сплатити кілька тисяч доларів за операцію по відновленню зору. Її оплатила іспанська сім’я, яка взяла хлопчика і полюбила його як свого сина. Тепер Сергію виповнилося вже вісімнадцять, він повернувся на Україну після багатьох років перебування в Іспанії і працює тут, у Бучі, і навіть не носить окулярів, тому що вони йому просто не потрібні. Ось на фото сміється Наталочка з Ірпеня, якій довгий час довелося боротися із онкохворобою… Один за одним ми листаємо сторінки фотоальбомів, яких за 15 років, відколи організація почала працювати, зібралося чимало.
![]()
![]()
Справжня благодійність нічого не має спільного з рекламою і піаром
Благодійна організація «РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ» працює на благо дітей з Приірпіння без зайвого галасу і реклами. Про неї, до речі, не так багато і знають навіть у рідному містечку Ірпені, хоча вона заслуговує на те, щоб її роботу оцінили гідно. Свого часу, коли в місті існувала лише одна газета – і та була міськрадівська – інформацію про організацію не можна було розмістити, бо це, мовляв, буде реклама, тому інформацію, що називається, передавали з рук в руки. Про роботу своєї організації пані Тетяна розповідає без зайвих слів: коротко, по-діловому. У цих дітях - все її життя. Про кожного з них вона може розповідати годинами, пам’ятає все до найдрібніших деталей. У цій безкорисливій любові до дітей вона черпає сили і енергію для роботи. За 15 років організація здійснила понад 2500 поїздок за кордон. Пані Тетяна розповідає, що українських дітей спочатку зустрічають на найвищому офіційному рівні, потім запрошують до мерії на святковий обід, звідки діти їдуть до інших міст, де їх вже чекають конкретні іспанські родини, які виявили бажання взяти дітей у свої сім’ї. Діти знаходять собі по суті другу родину, багато друзів. Середня іспанська сім’я, як правило, окрім добротного будинку має літню резиденцію біля моря.
Багатьом дітям за цей час було надано конкретну медичну допомогу, яку навряд чи вони могли б отримати тут. Після того як наприкінці літа діти повертаються додому (остання група дітей приїздить на Україну на початку вересня), іспанські сім’ї продовжують підтримувати з ними зв’язок протягом всього навчального року, а наступного року знову запрошують до себе. Багато дітей, коли стають дорослими (після досягнення ними 18 річчя), робить свій вибір – і залишається в Іспанії. Там вони здобувають вищу освіту, працевлаштовується, створюють сім’ї. Зараз на фактах конкретних дітей, які побували в Іспанії у різні роки, та до 15-річчя цієї організації знімається документальний фільм, який потім буде показано в Іспанії. На жаль, кошти на фільм збирали, як то кажуть, всім миром, оскільки грошей у міській скарбниці на нього не знайшлося, як до речі і належної уваги. Якщо не враховувати тієї обставини, що організації не допомагали протягом всього часу нічим, але і не заважали працювати. Бо не відомо, що ще краще…
Оточити дітей, які обділені батьківською увагою, любов’ю і турботою – нелегке завдання, яким ось уже впродовж багатьох років керуються активісти цієї організації.
Довідка:
Організація «Разом за життя» діє в Ірпені з 1995 року. Це недержавна, благодійна організація, яка працює на громадських засадах. У ній на обліку перебувають понад 60 сімей з Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Гостомеля, які виховують дітей – сиріт, напівсиріт та з багатодітних родин. Створена з метою надання різнопланової допомоги для родин соціально незахищених категорій. Особлива увага до дітей, які мають проблеми зі здоров’ям ( анемія, астма, бронхіти). Двічі на рік – влітку та на Різдвяні канікули - діти з Приірпіння виїздять за кордон до Іспанії на відпочинок та оздоровлення. Керівник організації ТЕТЯНА ДУБЕНЧАК.
Радянський Союз: Чорнобиль, Київ і… Ірпінь
Благодійні організації, які працюють на громадських засадах, роблять сьогодні чимало корисних і добрих справ, інколи більше, аніж відповідні державні служби. Сьогодні держава не спроможна забезпечити всіх дітей повноцінним літнім відпочинком, оскільки фінансування оздоровчих програм з кожним роком зменшується. Робота ж громадських організацій заслуговує на нашу увагу. А починала Тетяна Дубенчак з пошуку таких же небайдужих і активних людей, які могли б об’єднатися разом. Це було велике і непереборне бажання допомогти дітям, яких доля обділила батьківським теплом.
У 1995 році спільно з іспанською організацією «Адвокати без кордонів» було створено програму «Україна 2000», реалізація якої відбувалася під егідою ЮНЕСКО. Допомогти дітям, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, відгукнулася Іспанія. Тоді у 90-х роках, пробитися через бюрократичні перешкоди було ой як непросто, проте іспанці наскільки перейнялися долею маленьких українців, що не побоялися приїхати Україну, яку тоді вважали… містом у складі СРСР. Про Україну вони знали дуже мало. Всього кілька слів: Радянський Союз, Чорнобиль, Київ і Ірпінь. Тоді ГО «Разом за життя» укладає прямі домовленості з іспанськими громадськими організаціями: «Україна 2000 – Валенсія», « Більбао – Чорнобиль», « Діти з України в Кастельйоні» (згодом з’явилися дві нові організації «Більбао – Україна молода» та «Чорнобиль- UMEAK»).
З того часу понад чотири дітей, які переступили поріг цієї благодійної організації, побували за кордоном, в цій сонячній країні. Там вони отримали не лише засмагу, а й ласку і любов, яких не бачили у своїх рідних батька – неньки. Про них можна сказати, що вони витягнули щасливий білет. Деякі з них отримали і друге народження, оскільки їхали туди з важкими діагнозами, такими як вроджені вади, онкологія. Варто зазначити, що Приірпіння належить до чорнобильської зони, а практично у всіх дітей, які народжені після Чорнобиля, є проблеми із здоров’ям. Не відомо якби склалася їхня доля, якби вони не потрапили тоді до Іспанії… Чимало з них були з тих сімей, яких у нас прийнято називати, «соціально незахищеними», тому простіше кажучи їхні сім’ї просто неспроможні були заплатити потрібні кошти за лікування. У кожного з них свій соціальний паспорт і складна життєва історія, яка не схожа на іншу. Це – діти-сироти, інваліди, діти з неповних сімей. Діти, яких покинули рідні батько чи матір через алкоголь, наркотики, а тому вихованням змушені займатися у кращому разі рідні, а той чужі люди. Діти, батьки яких п’ють «оковиту» і їм немає діла до своїх власних нащадків: чи вони голодні, чи вони холодні…
Скільки таких дітей, які з тих чи інших причин не можуть повноцінно прохарчуватися, пролікуватися, одягтися? Тут в організації вам можуть розповісти багато історій, які не можуть залишити байдужими нікого і від яких защемить у серці. На численних фотографіях діти різного віку. Ось п’ятирічний хлопчик Сергійко із Бучі, який був фактично приречений на сліпоту, бо багатодітна сім’я, де він виховувався, просто не могла сплатити кілька тисяч доларів за операцію по відновленню зору. Її оплатила іспанська сім’я, яка взяла хлопчика і полюбила його як свого сина. Тепер Сергію виповнилося вже вісімнадцять, він повернувся на Україну після багатьох років перебування в Іспанії і працює тут, у Бучі, і навіть не носить окулярів, тому що вони йому просто не потрібні. Ось на фото сміється Наталочка з Ірпеня, якій довгий час довелося боротися із онкохворобою… Один за одним ми листаємо сторінки фотоальбомів, яких за 15 років, відколи організація почала працювати, зібралося чимало.
Справжня благодійність нічого не має спільного з рекламою і піаром
Благодійна організація «РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ» працює на благо дітей з Приірпіння без зайвого галасу і реклами. Про неї, до речі, не так багато і знають навіть у рідному містечку Ірпені, хоча вона заслуговує на те, щоб її роботу оцінили гідно. Свого часу, коли в місті існувала лише одна газета – і та була міськрадівська – інформацію про організацію не можна було розмістити, бо це, мовляв, буде реклама, тому інформацію, що називається, передавали з рук в руки. Про роботу своєї організації пані Тетяна розповідає без зайвих слів: коротко, по-діловому. У цих дітях - все її життя. Про кожного з них вона може розповідати годинами, пам’ятає все до найдрібніших деталей. У цій безкорисливій любові до дітей вона черпає сили і енергію для роботи. За 15 років організація здійснила понад 2500 поїздок за кордон. Пані Тетяна розповідає, що українських дітей спочатку зустрічають на найвищому офіційному рівні, потім запрошують до мерії на святковий обід, звідки діти їдуть до інших міст, де їх вже чекають конкретні іспанські родини, які виявили бажання взяти дітей у свої сім’ї. Діти знаходять собі по суті другу родину, багато друзів. Середня іспанська сім’я, як правило, окрім добротного будинку має літню резиденцію біля моря.
Багатьом дітям за цей час було надано конкретну медичну допомогу, яку навряд чи вони могли б отримати тут. Після того як наприкінці літа діти повертаються додому (остання група дітей приїздить на Україну на початку вересня), іспанські сім’ї продовжують підтримувати з ними зв’язок протягом всього навчального року, а наступного року знову запрошують до себе. Багато дітей, коли стають дорослими (після досягнення ними 18 річчя), робить свій вибір – і залишається в Іспанії. Там вони здобувають вищу освіту, працевлаштовується, створюють сім’ї. Зараз на фактах конкретних дітей, які побували в Іспанії у різні роки, та до 15-річчя цієї організації знімається документальний фільм, який потім буде показано в Іспанії. На жаль, кошти на фільм збирали, як то кажуть, всім миром, оскільки грошей у міській скарбниці на нього не знайшлося, як до речі і належної уваги. Якщо не враховувати тієї обставини, що організації не допомагали протягом всього часу нічим, але і не заважали працювати. Бо не відомо, що ще краще…
