Жінка стояла нерухомо, затуляючи своїм тілом дитину. Німець хтиво, з кривою посмішкою розглядав жінку. Село було спалене, десь близько чулися крики людей, загнаних у пастку. Дівчинка, років шести, котра ховалась за мамою, почала схлипувати. Німець розсміявся, почувши дитячий плач, він харчувався цим страхом, він пожирав смерть та відчай інших з тягучою приторною насолодою…Ніхто не зможе пояснити цієї війни, ніхто не зможе збагнути її. Того страху, крику, болю, розпачу, тієї крові, пожадливих чорних очей, біди, яка навалилася на Вкраїну і не збиралася відступати. Біди, яка сподівалася винищити працелюбний народ, біди, яка вбивала безжалісно і повільно, біди, котра своєю тяжкою плоттю затулила схід золотисто-променистого сонця, сонця нових життів і поколінь. Нічого й ніколи не змінити й не забути. Ніколи - яке страшне слово.
Я хочу звернутися до вас, предки мої, нащадки мої! Ті, хто чують і вже не чують, ті, хто рідні і нерідні, всі - діди, прадіди, бабусі і прабабусі, незнайомі і до болю знайомі. Я хочу вклонитися вам низько, я хочу прошепотіти дякую, дякую за те, що я живу. Ваш героїзм ніколи молодь не забуде, бо це героїзм, котрий гіркими слізьми втрамбувався в кров, котрий болючим струменем смертей пройшов по жилах, котрий живе у мені, живе і закликає не здаватись. До останнього, до останнього подиху, до останнього погляду стояли ви за нашу Батьківщину незламною братерською стіною. Воїни, солдати, ви всі святі, ви назавжди зостанетесь у наших серцях, ви назавжди ввійшли у наші життя, бо ми - це ви, без вас нас не було б ніколи. Ніколи - яке страшне слово.
Не забуде матір, яка проводжала сина у дорогу, з якої немає вороття, яка проводжала сина, якого у муках народила, якого вистраждала і тепер проводжала на вірну смерть! Сльози, замішані на крові - така була доля України. України, яка постаріла на ваших очах, згвалтована ворогами, залита морем невиплаканих сліз, хмарою безчестя, пеленою криків і густим туманом насилля. Вона стогнала, дивлячись, як помирають її діти, вона кричала у німому благанні зупинити це безумство, але очі ворога були занадто непроглядними, занадто невидющими, занадто бездушними. І ніколи вони не почують благань. Ніколи - яке страшне слово...
Ваш подвиг у тому, що ви не злякалися, не скорилися, не зігнулися під кайданами, не згоріли у вогні пройдених шляхів, перемогли, перемогли, перемогли! Ви не пожалкували для нас нічого: ні життя, ні сліз, ні років, ні мудрості, ні любові. Ви подарували нам життя. Життя без війни, без важких танків і вибухів, від яких застигало серце. Ви - герої, яким немає ціни. Якби могла я вдячність передати словами, якби могла я вилити і сказати все, що в мене в душі! Я обіцяю ніколи не забути вашого героїзму, присягаюся пронести його через усе своє життя...
Я не забуду ніколи ваших подвигів, я не змарную свого життя - вашого дарунку, я йтиму по землі з честю і гордістю за вас! З гордістю за те, що ви такі сильні духом, за те, що ви наповнені волею і любов’ю. Як би там не було...
Я ніколи не забуду вашого подвигу. Ніколи - яке прекрасне слово!
