Хронічні проблеми регіональної медицини

Останнім часом у регіональній медицині відбуваються кардинальні зміни: одні відділення закриваються, інші – відкриваються. З одного боку – це добре, а з іншого – погано. Для того, щоб відкрити відділення, потрібні чималі кошти: на придбання необхідного обладнання, інвентаря тощо. Самі медики говорять про технічно – матеріальну базу нових відділень як про вкрай недостатню.

Три місяці тому в Ірпінській міській лікарні, яка розташована у Бучі, відкрилися два нових відділення: травматологічне і кардіологічне. Відкриття нових відділень, на думку головного лікаря Данила Костянтиновича Лісняка, дуже прогресивне і позитивне рішення, оскільки до цього було неефективне використання лікарняних ліжок. - Хворого привозили , а куди класти?- говорить Данило Лісняк. - Клали туди, де були вільні місця. Навіть важкохворих змушені були класти у коридорах. Раніше всі важкохворі пацієнти проходили через відділення реанімації, а після такого лікування - чітко розподілялися за профілем захворювання. Таким чином зі створенням нових відділень ми зможемо використовувати ліжка набагато ефективніше, тобто суто за профілем, що дасть змогу надавати вузькоспеціалізовану допомогу і, що найважливіше, – вчасно. Також це дозволить сконцентрувати всіх хворих в одному місці, тісніше взаємодіяти з іншими відділеннями. Адже до цього часу була загальна терапія, без чіткого розподілу.

- Де брали кошти?
- З фінансуванням - чимало проблем, особливо тепер, коли ще не прийнятий бюджет. Нас фінансує Ірпінське фінуправління в межах своїх можливостей. Через те маємо недостатню матеріальну базу. Багато чого було зроблено самими працівниками. Вони – молодці. За це їм треба сказати «спасибі».

- Хто приймав рішення про створення нових відділень?
- Нашу ініціативу про створення відділень підтримав Ірпінський міський відділ охорони здоров`я, особисто заввідділом Юрій Романенко.

- Кілька років тому тут, у лікарні, була чимала перетурбація. Як це вплинуло на роботу закладу?
- Я не хочу сказати, що нам вже так дуже скрутно, проте хочеться аби співпраця з владою обидвох рад була тісною. І безпосередньо з нашими медичними закладами. А те непорозуміння, яке існує між Бучею і Ірпенем, на моє переконання, виникло через те, що протягом останніх років Буча не передавала кошти до Ірпеня. Це викликало бурю емоцій, які «вилилися» у неоднозначні рішення. Цей конфлікт затягнувся, він ніде не дівся, просто перейшов, як кажуть політики, у заморожений стан. Я вважаю, що якби цього всього не було, то було б набагато ефективніше, набагато красивіше. Якось мені довелося лікувати батька колишнього мера Броварів. У Броварах є також одна лікарня – і на район, і на місто. Ситуацію вирішили дуже просто: 40% хворих з району, а 60% - міста, то відповідно і фінансування: 40% з району, а 60% - з міського бюджету. У нас також можна це питання вирішити таким чином : якщо 70% хворих з Ірпеня, а 30% - з Бучі, то має бути і фінансування відповідно до цього. Але треба дати Бучі можливість фінансувати не через Ірпінське фінуправління, а так, як вона вважає за потрібне. Буча має на це право.

- Міський голова Бучі Анатолій Федорук осторонь наших проблем не стоїть, він допомагає у багатьох питаннях. Наведу іще один показовий, на мою думку, приклад. Місто Біла Церква – утричі більше, аніж Ірпінь. Там є також відділ охорони здоров`я, але кожна лікарня має право здійснювати діяльність, оскільки має відповідну ліцензію.



Повернемося до нашої розмови з головним лікарем Ірпінської міськлікарні Данилом Лісняком:

- З моєї точки зору Буча три роки тому вчинила не досить правильно. Спочатку все нібито складалося добре: було рішення Бучанської міськради, але потім рада стала форсувати події і все закінчилось конфліктом. Тобто сам конфлікт був закладений у той спосіб, який хотіла застосувати Бучанська міська рада щодо передачі Ірпінської міської лікарні з Ірпеня у фонд комунального майна Бучі. Треба було одне рішення прийняти з боку Бучі, інше – з боку Ірпеня і вийти зі спільним рішенням відповідно на область. Після цього поміняти людям записи в трудових книжках - і все. Замість цього людей підняли на демонстрації і бунт. Питання заполітизували, але медицина, з моєї точки зору, повинна бути поза політикою. Медиків не повинно цікавити, до якої партії належить хворий, і нам, за великим рахунком, все одно кого лікувати: чи з Партії регіонів, чи з БЮТ. Важливо – надати вчасно і якісно медичні послуги. А хворих ми як лікували, так і лікуємо, хоча Ірпінська міськрада і рекомендувала надавати медичну допомогу лише ургентним хворим. Але це надто тонка межа між ургентним і плановим хворим і якщо сьогодні він не ургентний, то завтра може ним стати. Хто тоді буде нести відповідальність?
Жодному бучанцю ми не відмовили у допомозі, хоча у фінансуванні Буча має бути більш щедрою, я так вважаю.

Травматологія – найзатратніша галузь медицини

Травматологи Петро Тарасович Ксеник та Іван Петрович Олійнич, з якими ми продовжуємо розмову, говорять про те, що відкрили нове відділення дуже вчасно. У ньому вже давно була потреба: регіон - специфічний: поруч – залізниця, траса міжнародного сполучення і, як наслідок, – високий травматизм. За минулий рік травматизм по Бучі, говорять вони, набагато вищий, аніж в середньому по області.

- Травматизм – це той показник, на який ми впливати не можемо, - говорить Петро Ксеник, лікар – травматолог, який працює за спеціальністю з 1981 року. - Якщо взяти показник за 2009 рік і за перший квартал цього року, то стаціонарно було проліковано за минулий рік 450 осіб, за три місяці ц. р. – 240 чоловік , із них 146 – прооперованих! Це надзвичайно високий показник! Всього за минулий рік надано допомогу 11 тисячам 922 травматичним хворим, з них – майже 3 тисячі іногороднім. Це говорить про те, що у допомозі ми не відмовляємо нікому. Також окремо треба сказати про дитячий травматизм - до травмпункту того року звернулося понад тисячу дітей. Раніше у хірургічному відділенні було всього 20 ліжок. Тож, в основному, оперували тих, хто був у важкому стані, а інших - відправляли додому. Тоді вже ці хворі до нас приходили у плановому порядку. Через це вони були недоглеженими, як говорять медики.

Сьогодні – день–два і ми оперуємо. Звідси скорочується 5-7 днів передопераційної підготовки, а також перебування на лікарняному тобто більш виправданою є оперативна тактика. Хворий отримає вчасну допомогу, уникає ускладнень, бо той хворий, який недоотримує всю допомогу у травматології, через тиждень повернеться до нас з серйозними набряками і ще з більшими проблемами. Населення лише виграє від реорганізації, бо хворого ми не відправляємо до поліклініки, як це було раніше, із – за відсутності ліжок, а в цей же день кладемо до лікарні на обстеження. До того ж, сьогодні з`явилася можливість пролікувати хворих, які перебувають на диспансерному обліку і хронічних хворих.

Продовжує Іван Олійнич, лікар – травматолог, який працює травматологом у лікарні з 1983 року:


- До нашого регіону приїздить велика кількість іногородніх: студентів, заробітчан з різних областей України. Всі з навколишні х сіл (Блиставиця, Мироцьке, Рубежівка) їдуть до нас, а не до Боярки чи Бородянки, хоч їм туди ближче. Кажуть: «У вас лікуватися краще!». Чимало травм, які скоюються особами у стані алкогольного сп»яніння. Інколи доходить до бійок, бо привозять таких неблагополучних пацієнтів, які у прямому значенні валяються у підворітнях. У Бучі є кілька генделиків, які є основними постачальниками такого контингенту. Не один раз доводилося і міліцію викликати. Медики просили, щоб у лікарні ввели охорону при травмпункті, навіть відповідні звернення і листи писали, проте влада не підтримала через відсутність коштів.

- За останні три роки Буча дуже розрослася, до того ж, тут проживає велика кількість іногородніх і всі вони звертаються за медичною допомогою до міськлікарні. Чи це не так?
- Навантаження на лікарів дійсно значно збільшилося. Нині у відділенні працює троє травматологів, а раніше був один. Це дуже добре з точки зору вибору правильної тактики лікування. Рішення приймається колегіально. Окрім того, залучаємо молодих фахівців, які працюють поки що під нашим наглядом, але можуть вже прооперувати і самостійно.

- Єдине, що хотілося б, - говорять травматологи, - це мати свою операційну, бо доводиться зараз орендувати у хірургії. Стаціонар – це нове обладнання, нові технології. А що ми можемо зробити? Щоб пролікувати травматичного хворого з переломом, потрібні чималі кошти. А найдешевший вітчизняний фіксатор сьогодні коштує 800 – 1000 гривень. Що вже казати про іноземних виробників, де ціна цього ж таки фіксатора – від 6 до 8 тисяч гривень! Для нас закупити таке обладнання –це не реально. Наприклад, у позаминулому році, виділили 19 тисяч гривень і привезли ось такий невеликий пакуночок з медикаментами. Це все, що могли купити за ці гроші! Проте все швидко розійшлося. А якщо немає елементарних медикаментів, то як лікувати хворого? За чиї кошти? За все будуть платити хворі. Ми можемо надати безоплатну допомогу у крайніх випадках і громадянам соціально незахищеним.

Серед інших серйозних проблем медики називають низькі зарплати і брак соціального житла. Сьогодні орендувати житло медикам не по кишені, оскільки отримують «мінімалку» - 600 – 700 грн. Тому, щоб утримати молодих спеціалістів, потрібно, в першу чергу, вирішити житлове питання.
Іван Олійнич говорить, що цим мають перейматися і Бучанська, і Ірпінська міські ради, адже і Буча, і Ірпінь ведуть будівництво, тож соціальне житло має бути: «Всі ми розуміємо, що це не таке просте питання, проте бучанський мер зміг знайти житло, то чому не може Ірпінь? А. Федорук зробив дуже правильно: він об»єднав кілька квартир (мається на увазі будинок по Києво – Мироцькій) і зробив гуртожиток ( щось на зразок комунальної квартири), і нещодавно кілька наших співробітників там отримали житло. Раніше був у Романівці гуртожиток для медичних працівників, проте зараз там живуть всі, лише не медики, і він вже давно перестав бути нашим.

Кардіологічне відділення – нове, але проблеми - старі

Як свідчить статистика, серцеві захворювання і, насамперед, інфаркти, сьогодні стоять на першому місці за кількістю летальних випадків. Завідуюча кардіологічним відділенням Ірина Всеволодівна Запісочна говорить про те, що у відділенні немає необхідної апаратури: «Є нагальна потреба у ехоскопі. Це такий апарат, який бачить все серце зсередини. За кордоном такий пристрій має кожен дільничний лікар, а у нас є лише інтуїція, знання і фонендоскоп».

- Кардіологічне відділення потребує не лише медичного обладнання – немає найпростішого – меблів, господарських товарів, тому несли з дому все, що могли, а стільці, які вже латані – перелатані, так майстерно обшили новим атласом, що виглядають як новенькі, - каже Ірина Володимирівна Соломенко, старша медична сестра кардіологічного відділення.


Стіл, за яким ми сиділи, теж домашній. «Знайомий привіз»,- призналася мені згодом Ірина Володимирівна. - Усі наші працівники доклали чимало зусиль: ремонтували, красили, білили. У нас – чудовий колектив. Та хотілося б, щоб кардіологічне відділення, яке є спеціалізованим, відповідало всім європейським стандартам і мало найсучасніше обладнання. До того ж, катастрофічно не вистачає кадрів, молодшого персоналу. Проте ми дивимося у майбутнє з оптимізмом...