» » » Хронічні проблеми регіональної медицини

Хронічні проблеми регіональної медицини

Останнім часом у регіональній медицині відбуваються кардинальні зміни: одні відділення закриваються, інші – відкриваються. З одного боку – це добре, а з іншого – погано. Для того, щоб відкрити відділення, потрібні чималі кошти: на придбання необхідного обладнання, інвентаря тощо. Самі медики говорять про технічно – матеріальну базу нових відділень як про вкрай недостатню.

Три місяці тому в Ірпінській міській лікарні, яка розташована у Бучі, відкрилися два нових відділення: травматологічне і кардіологічне. Відкриття нових відділень, на думку головного лікаря Данила Костянтиновича Лісняка, дуже прогресивне і позитивне рішення, оскільки до цього було неефективне використання лікарняних ліжок. - Хворого привозили , а куди класти?- говорить Данило Лісняк. - Клали туди, де були вільні місця. Навіть важкохворих змушені були класти у коридорах. Раніше всі важкохворі пацієнти проходили через відділення реанімації, а після такого лікування - чітко розподілялися за профілем захворювання. Таким чином зі створенням нових відділень ми зможемо використовувати ліжка набагато ефективніше, тобто суто за профілем, що дасть змогу надавати вузькоспеціалізовану допомогу і, що найважливіше, – вчасно. Також це дозволить сконцентрувати всіх хворих в одному місці, тісніше взаємодіяти з іншими відділеннями. Адже до цього часу була загальна терапія, без чіткого розподілу.

- Де брали кошти?
- З фінансуванням - чимало проблем, особливо тепер, коли ще не прийнятий бюджет. Нас фінансує Ірпінське фінуправління в межах своїх можливостей. Через те маємо недостатню матеріальну базу. Багато чого було зроблено самими працівниками. Вони – молодці. За це їм треба сказати «спасибі».

- Хто приймав рішення про створення нових відділень?
- Нашу ініціативу про створення відділень підтримав Ірпінський міський відділ охорони здоров`я, особисто заввідділом Юрій Романенко.

головний лікар Лісняк- Кілька років тому тут, у лікарні, була чимала перетурбація. Як це вплинуло на роботу закладу?
- Я не хочу сказати, що нам вже так дуже скрутно, проте хочеться аби співпраця з владою обидвох рад була тісною. І безпосередньо з нашими медичними закладами. А те непорозуміння, яке існує між Бучею і Ірпенем, на моє переконання, виникло через те, що протягом останніх років Буча не передавала кошти до Ірпеня. Це викликало бурю емоцій, які «вилилися» у неоднозначні рішення. Цей конфлікт затягнувся, він ніде не дівся, просто перейшов, як кажуть політики, у заморожений стан. Я вважаю, що якби цього всього не було, то було б набагато ефективніше, набагато красивіше. Якось мені довелося лікувати батька колишнього мера Броварів. У Броварах є також одна лікарня – і на район, і на місто. Ситуацію вирішили дуже просто: 40% хворих з району, а 60% - міста, то відповідно і фінансування: 40% з району, а 60% - з міського бюджету. У нас також можна це питання вирішити таким чином : якщо 70% хворих з Ірпеня, а 30% - з Бучі, то має бути і фінансування відповідно до цього. Але треба дати Бучі можливість фінансувати не через Ірпінське фінуправління, а так, як вона вважає за потрібне. Буча має на це право.

- Міський голова Бучі Анатолій Федорук осторонь наших проблем не стоїть, він допомагає у багатьох питаннях. Наведу іще один показовий, на мою думку, приклад. Місто Біла Церква – утричі більше, аніж Ірпінь. Там є також відділ охорони здоров`я, але кожна лікарня має право здійснювати діяльність, оскільки має відповідну ліцензію.

Від автора.
Окрім фінансових неузгоджень між обидвома радами, є ще одна важлива проблема. Парадоксально, але факт: Ірпінська міська лікарня, яка, як і вимагає цього законодавство, повинна мати ліцензію на надання медичних послуг,але її не має, а, отже, за логікою, медичні послуги надавати не може. Зате такий документ має Ірпінський міський відділ охорони здоров`я - відділ, який повинен займатися не практичною, а методичною роботою, тобто стратегією у плані розробки всіх важливих програм, які стосуються роботи медичних закладів, впровадженням їх у життя тощо. А оскільки міська лікарня не є юридичною особою, то звідси –всі можливі і неможливі біди медичної галузі і конфлікт, який вже тягнеться не один рік. Звичайно, це абсурд, але у цьому абсурді медики живуть з 2002 року. До парадоксу, який існує в нашій регіональній медицині, якось вже всі потроху звикли, напруга спала, а тому сприймається вже не так гостро як, скажімо, три роки тому. Конфлікт залишився, хоча і за всіма ознаками, набув хронічної форми.


Повернемося до нашої розмови з головним лікарем Ірпінської міськлікарні Данилом Лісняком:

- З моєї точки зору Буча три роки тому вчинила не досить правильно. Спочатку все нібито складалося добре: було рішення Бучанської міськради, але потім рада стала форсувати події і все закінчилось конфліктом. Тобто сам конфлікт був закладений у той спосіб, який хотіла застосувати Бучанська міська рада щодо передачі Ірпінської міської лікарні з Ірпеня у фонд комунального майна Бучі. Треба було одне рішення прийняти з боку Бучі, інше – з боку Ірпеня і вийти зі спільним рішенням відповідно на область. Після цього поміняти людям записи в трудових книжках - і все. Замість цього людей підняли на демонстрації і бунт. Питання заполітизували, але медицина, з моєї точки зору, повинна бути поза політикою. Медиків не повинно цікавити, до якої партії належить хворий, і нам, за великим рахунком, все одно кого лікувати: чи з Партії регіонів, чи з БЮТ. Важливо – надати вчасно і якісно медичні послуги. А хворих ми як лікували, так і лікуємо, хоча Ірпінська міськрада і рекомендувала надавати медичну допомогу лише ургентним хворим. Але це надто тонка межа між ургентним і плановим хворим і якщо сьогодні він не ургентний, то завтра може ним стати. Хто тоді буде нести відповідальність?
Жодному бучанцю ми не відмовили у допомозі, хоча у фінансуванні Буча має бути більш щедрою, я так вважаю.

Травматологія – найзатратніша галузь медицини

Травматолог КсеникТравматологи Петро Тарасович Ксеник та Іван Петрович Олійнич, з якими ми продовжуємо розмову, говорять про те, що відкрили нове відділення дуже вчасно. У ньому вже давно була потреба: регіон - специфічний: поруч – залізниця, траса міжнародного сполучення і, як наслідок, – високий травматизм. За минулий рік травматизм по Бучі, говорять вони, набагато вищий, аніж в середньому по області.

- Травматизм – це той показник, на який ми впливати не можемо, - говорить Петро Ксеник, лікар – травматолог, який працює за спеціальністю з 1981 року. - Якщо взяти показник за 2009 рік і за перший квартал цього року, то стаціонарно було проліковано за минулий рік 450 осіб, за три місяці ц. р. – 240 чоловік , із них 146 – прооперованих! Це надзвичайно високий показник! Всього за минулий рік надано допомогу 11 тисячам 922 травматичним хворим, з них – майже 3 тисячі іногороднім. Це говорить про те, що у допомозі ми не відмовляємо нікому. Також окремо треба сказати про дитячий травматизм - до травмпункту того року звернулося понад тисячу дітей. Раніше у хірургічному відділенні було всього 20 ліжок. Тож, в основному, оперували тих, хто був у важкому стані, а інших - відправляли додому. Тоді вже ці хворі до нас приходили у плановому порядку. Через це вони були недоглеженими, як говорять медики.

Сьогодні – день–два і ми оперуємо. Звідси скорочується 5-7 днів передопераційної підготовки, а також перебування на лікарняному тобто більш виправданою є оперативна тактика. Хворий отримає вчасну допомогу, уникає ускладнень, бо той хворий, який недоотримує всю допомогу у травматології, через тиждень повернеться до нас з серйозними набряками і ще з більшими проблемами. Населення лише виграє від реорганізації, бо хворого ми не відправляємо до поліклініки, як це було раніше, із – за відсутності ліжок, а в цей же день кладемо до лікарні на обстеження. До того ж, сьогодні з`явилася можливість пролікувати хворих, які перебувають на диспансерному обліку і хронічних хворих.

Продовжує Іван Олійнич, лікар – травматолог, який працює травматологом у лікарні з 1983 року:

Травматологи Олійнич
- До нашого регіону приїздить велика кількість іногородніх: студентів, заробітчан з різних областей України. Всі з навколишні х сіл (Блиставиця, Мироцьке, Рубежівка) їдуть до нас, а не до Боярки чи Бородянки, хоч їм туди ближче. Кажуть: «У вас лікуватися краще!». Чимало травм, які скоюються особами у стані алкогольного сп»яніння. Інколи доходить до бійок, бо привозять таких неблагополучних пацієнтів, які у прямому значенні валяються у підворітнях. У Бучі є кілька генделиків, які є основними постачальниками такого контингенту. Не один раз доводилося і міліцію викликати. Медики просили, щоб у лікарні ввели охорону при травмпункті, навіть відповідні звернення і листи писали, проте влада не підтримала через відсутність коштів.

- За останні три роки Буча дуже розрослася, до того ж, тут проживає велика кількість іногородніх і всі вони звертаються за медичною допомогою до міськлікарні. Чи це не так?
- Навантаження на лікарів дійсно значно збільшилося. Нині у відділенні працює троє травматологів, а раніше був один. Це дуже добре з точки зору вибору правильної тактики лікування. Рішення приймається колегіально. Окрім того, залучаємо молодих фахівців, які працюють поки що під нашим наглядом, але можуть вже прооперувати і самостійно.

- Єдине, що хотілося б, - говорять травматологи, - це мати свою операційну, бо доводиться зараз орендувати у хірургії. Стаціонар – це нове обладнання, нові технології. А що ми можемо зробити? Щоб пролікувати травматичного хворого з переломом, потрібні чималі кошти. А найдешевший вітчизняний фіксатор сьогодні коштує 800 – 1000 гривень. Що вже казати про іноземних виробників, де ціна цього ж таки фіксатора – від 6 до 8 тисяч гривень! Для нас закупити таке обладнання –це не реально. Наприклад, у позаминулому році, виділили 19 тисяч гривень і привезли ось такий невеликий пакуночок з медикаментами. Це все, що могли купити за ці гроші! Проте все швидко розійшлося. А якщо немає елементарних медикаментів, то як лікувати хворого? За чиї кошти? За все будуть платити хворі. Ми можемо надати безоплатну допомогу у крайніх випадках і громадянам соціально незахищеним.

Серед інших серйозних проблем медики називають низькі зарплати і брак соціального житла. Сьогодні орендувати житло медикам не по кишені, оскільки отримують «мінімалку» - 600 – 700 грн. Тому, щоб утримати молодих спеціалістів, потрібно, в першу чергу, вирішити житлове питання.
Іван Олійнич говорить, що цим мають перейматися і Бучанська, і Ірпінська міські ради, адже і Буча, і Ірпінь ведуть будівництво, тож соціальне житло має бути: «Всі ми розуміємо, що це не таке просте питання, проте бучанський мер зміг знайти житло, то чому не може Ірпінь? А. Федорук зробив дуже правильно: він об»єднав кілька квартир (мається на увазі будинок по Києво – Мироцькій) і зробив гуртожиток ( щось на зразок комунальної квартири), і нещодавно кілька наших співробітників там отримали житло. Раніше був у Романівці гуртожиток для медичних працівників, проте зараз там живуть всі, лише не медики, і він вже давно перестав бути нашим.

Кардіологічне відділення – нове, але проблеми - старі

Як свідчить статистика, серцеві захворювання і, насамперед, інфаркти, сьогодні стоять на першому місці за кількістю летальних випадків. Завідуюча кардіологічним відділенням Ірина Всеволодівна Запісочна говорить про те, що у відділенні немає необхідної апаратури: «Є нагальна потреба у ехоскопі. Це такий апарат, який бачить все серце зсередини. За кордоном такий пристрій має кожен дільничний лікар, а у нас є лише інтуїція, знання і фонендоскоп».

- Кардіологічне відділення потребує не лише медичного обладнання – немає найпростішого – меблів, господарських товарів, тому несли з дому все, що могли, а стільці, які вже латані – перелатані, так майстерно обшили новим атласом, що виглядають як новенькі, - каже Ірина Володимирівна Соломенко, старша медична сестра кардіологічного відділення.

Старша медсестра Соломенко і зав. кардіологією Запісочна.


Стіл, за яким ми сиділи, теж домашній. «Знайомий привіз»,- призналася мені згодом Ірина Володимирівна. - Усі наші працівники доклали чимало зусиль: ремонтували, красили, білили. У нас – чудовий колектив. Та хотілося б, щоб кардіологічне відділення, яке є спеціалізованим, відповідало всім європейським стандартам і мало найсучасніше обладнання. До того ж, катастрофічно не вистачає кадрів, молодшого персоналу. Проте ми дивимося у майбутнє з оптимізмом...

Коли ми говоримо про проблеми у медицині, то насамперед, маємо на увазі проблеми пацієнтів – через невчасно надані послуги, через те, що немає необхідної апаратури, ліків тощо, і при цьому ми забуваємо про лiкарiв, якi вiддають роботi всю душу, але працюють подекуди в жахливих умовах. Медичне обладнання давно застаріло, а те, що медичні заклади отримують, їм презентують закордонні гуманітарні місії. Власне те, що стан справ у комунальній медицині,- кепський, загальновідомо, проте прикро, коли лікарі не мають найнеобхіднішого. Сподівалися наші медики на те, що у квітні отримають два нових апарати УЗІ, кардіограф, глюкометри (про це писала газета «ІВ», див. №12 за березень 2010 року), проте обладнання до міської лікарні так і не дійшло. Побоювання певні щодо цього були, на жаль, вони підтвердилися..
Ніна Костенко, газета: "Ірпінський вісник". спеціально для 
  0
Коментарів: 0
Додати коментар